Нейропсихологія

Визначення і загальна характеристика

НЕЙРОПСИХОЛО́ГІЯ (від нейро... і психологія) — роз­діл психології, що ви­вчає звʼя­зок психічних процесів із функціонува­н­ням певних систем головного мозку (ГМ). Засн. укр. Н. вважають О. Лурію, який сформулював осн. постулати цієї науки, що стосуються динаміч. локалізації псих. функцій (ПФ) у певних ділянках ГМ, роз­таш. в 3-х функціон. блоках мозку: енергет.; при­йому, пере­робки та зберіга­н­ня екс­терорецептив. інформації; про­грамува­н­ня та контролю псих. (сві­домої) діяльності. Знач. внесок у роз­виток Н. зробили укр. вчені Г. Костюк, Л. Бурлачук, А. Чу­приков та ін. Серед осн. навч.-наук. установ, у яких готують фахівців із Н., — Ін­ститут психології НАПНУ (Київ) та Київ. університет. Роз­різняють Н.: загальну (ви­вчає будову мозку, теор. пита­н­ня функціонува­н­ня ПФ і методи їх дослідж.), клінічну (роз­глядає ней­ропсихол. син­дроми при різних локал. ураже­н­нях ГМ за допомогою не­апарат., тобто клін., методів дослідж.), диференційну (ви­вчає індивід. особливості психіки в процесі її роз­витку з метою своєчас. діагностики та корекції від­повід. від­хилень на етапах онтогенезу), екс­периментальну (за допомогою екс­перим.-психол. методів досліджує поруше­н­ня ПФ при локал. екзоген­но-орган. ураже­н­нях ГМ; повʼязана з психофізіол. напрямом медицини, присвяч. фізіол. механізмам порушень ПФ), вікову (ви­вчає особливості ПФ на різних етапах онтогенезу; поділяється на Н. дит., під­літк., юнац. та пізнього віку в нормі); реабілітаційну (роз­робляє методики від­новле­н­ня порушених ПФ задля нормалізації усіх напрямів соц. функціонува­н­ня). Методи нейропсихол. обстеже­н­ня спрямовані на виділе­н­ня нейропсихол. чин­ників, що зумовлюють формува­н­ня псих. порушень внаслідок екзоген­но-орган. мозк. та ін. патоген. впливів, а також ви­вче­н­ня механізмів їхнього патоген. впливу та компенсатор. механізмів. Їх поділяють на стандартизовані (однакові зав­да­н­ня для всіх обстежуваних) та варіантні (індивідуалізов. зав­да­н­ня). Серед осн. методів нейропсихол. обстеже­н­ня — ви­вче­н­ня скарг пацієнта та його рідних, анамнезу, псих. стану хворого з викори­ста­н­ням клін.-психопатол. методу, а також психодіагностич. методів щодо уваги, емоц. реакцій, зорового пі­зна­н­ня, кін­естетич. (на дотик) і слух. гнозису, психомоторики, мови, написа­н­ня, чита­н­ня, памʼяті, усного під­рахунку та інтелекту. Виділяють нейропсихол. фактори, що зумовлюють норм. чи патол. псих. та поведінк. функціонува­н­ня: модально-неспециф. (енергет.) — від­ображає функціонува­н­ня глибин. від­ділів ГМ і ступінь його активності в режимі сон–неспа­н­ня, що має без­посереднє від­ноше­н­ня до забезпече­н­ня жит­тєво важливих функцій організму; модально-специф. — повʼяз. із при­йма­н­ням інформації від аналізаторів, у якому від­бувається по­єд­на­н­ня отриманої інформації з памʼя­т­тю; кін­естетич. — забезпечує пере­дачу та інте­грува­н­ня сигналів від рецепторів шкіри, мʼязів, кісток, сухожилків та су­глобів у пере­дню частину тімʼяної ділянки ГМ; просторовий — формує просторові уявле­н­ня завдяки «запису» графіч. символів і мови; довільно-мимовіл. регуляції, повʼяз. із функціонува­н­ням лобових ділянок ГМ, що регулюють по­становку мети, плану й шляхів реалізації потреб, а також контролюють здійсне­н­ня за­даної про­грами та змін під час її викона­н­ня; усві­домле­н­ня–неусві­домле­н­ня ПФ і станів — завдяки роботі правої пів­кулі ГМ стає можливим вербал. опис влас. псих. діяльності, а при її уражен­ні частіше виникає анозо­гнозія (неусві­домле­н­ня влас. хвороби); загальномозк. — виникає внаслідок ураже­н­ня не ГМ, а систем, що забезпечують його нормал. діяльність, тобто церебрал. крово- і лімфотік та ін. від­повід­ні гуморал. та біо­хім. процеси; роз­лади глибоких під­кіркових ділянок, а саме таламуса та прилеглих до нього ділянок ГМ. Нейропсихол. поруше­н­ня — роз­лади від­чу­т­тя та сприйня­т­тя, при яких хворий «від­чуває, але не ро­зуміє». Серед них виділяють: предметні — пере­важно уражаються потиличні чи тімʼяно-потиличні, інколи із загальноскроневою локалізацією, частини ГМ; лицьові (прозопагностичні) — виникають при ураже­н­нях правої нижньопотилич. ділянки, за яких пацієнти зором не роз­різняють присутніх, а для їх упі­знава­н­ня користуються такими ознаками, як окремі фрагменти тіла, хода, голос, запах тощо; оптико-просторові — через ураже­н­ня верх. ті­мʼяно-потилич. ділянок пацієнти погано орієнтуються в просторі, не ро­зуміють, де праворуч та ліворуч, положе­н­ня стрілок на годин­нику тощо; літерна та алексична агнозія — при уражен­ні лівої частини ГМ на межі потилич. та скроневої ділянок особи не ро­зуміють малюнки, букви, що схожі за написа­н­ням, є труднощі при пере­ході до різних шрифтів; кольорова агнозія — внаслідок екзоген­но-орган. патології лівої потилич. ділянки та прилеглих ділянок, інколи лівої скроневої ділянки ГМ хворі не можуть групувати обʼєкти за кольором; симулятивні — внаслідок ураже­н­ня перед. від­ділів лівої потилич. ділянки пацієнти не в змозі зро­зуміти зміст того, що зображено на картинці, хоча описують її фрагменти, правильно читають літери, але не слова; роз­лади довіл., тобто цілеспрямов. рухів (апраксія).

Літ.: Психологія. К., 1968; Лурия А. Р. Основы нейропсихологии. Москва, 1973; Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психологической диа­гностике. К., 1989; Основи загальної психології. К., 1998; Чу­приков А. П., Педак А. А., Лактіонов П. Є., Соколовська Д. Л. Ней­ропсихологічні аспекти в роботі лікаря-психіатра. М., 2005; Спіріна І. Д., Вітенко І. С., Напрєєнко О. К. та ін. Медична психологія: Під­руч. Дн., 2012.

О. К. Напрєєнко, Н. Ю. Напрєєнко

Завантажити статтю