НО́ВИКОВ Іван Олексі­йович (Новиков Иван Алексеевич; 01(13). 01. 1877, с. Ільково, нині Орлов. обл., РФ — 10. 01. 1959, Москва) — російський письмен­ник, пере­кладач. Закін. Моск. с.-г. ін­ститут (1901). Працював у Київ. агроном. лаб. (1901–03), потім секр. Київ. товариства с. господарства, водночас редагував ж. «Земледѣліе» (1906–09). Автор наук. пр. «Методъ лимон­нокислыхъ вытяжекъ какъ приемъ определенія плодородія почвы» (К., 1906). Від 1917 — у Мос­кві. Дебютував оповіда­н­ням «Сон Сергея Ивановича» в г. «Народное благо» (1899, 25 марта), згодом видав пʼєсу «В пути» (Москва, 1901; під псевд. М. Зеленогла­зый), зб. оповідань «Искания» (К., 1904), роман «Из жизни духа» (С.-Пе­тербургъ, 1906), зб. віршів «Духу святому» (Москва, 1908) та «Дыхание земли» (К., 1910). Н. роз­почав творчість як реаліст, 1904–10 захопився символізмом та містикою — роман «Золотые кресты» (Москва, 1908), потім знову повернувся до реалізму. Приділяв увагу образам зневіреного інтелігента, що шукає порятунку в кохан­ні — оповіда­н­ня «Калина в палисаднике» (Мос­ква, 1917), ідеал. жінки в рос. су­спільстві — оповіда­н­ня «Чудо св. Николая» («Утро Рос­сии», 1910, 24 марта) і «Жанна дʼАрк» (1911), молоді поч. 20 ст. — роман «Между двух зорь» (ін. назва — «Дом Орембовских»; 1915). У 1930-і рр. звертався до жанру істор. роману — «Город, море, деревня» (1931). Популярності Н. набув завдяки романам «Пушкин в Михайловском» (1936) та «Пушкин на юге» (1943), які згодом пере­робив і обʼ­єд­нав під на­звою «Пушкин в из­гнании» (1947; усі — Мос­ква). О. Пушкіну присвятив також пʼєсу, кіносценарій та лібрето до опери. У твор. доробку — поет. перекл. «Слова о полку Ігоревім» («Красная новь», 1938, кн. 3; окреме вид. — «“Слово о полку Игореве” и его автор», Москва, 1938, неодноразово пере­вид.). На думку Н., під час перекл. «Слова...» потрібно прагнути до «поетично-змістового роз­кри­т­тя темних місць», пере­дава­н­ня змінювал. ритміки оригіналу, чому сприяє роз­би­т­тя текс­ту на рядки різної довжини (рими при такому пере­кладі зайві). Цими ж принципами й керувався Н., роз­діливши текст на декілька частин і давши їм свої назви. Щоб від­творити поет. образи твору, Н. часто вдавався до синоніміч. замін давньорус. слів та виразів сучас. літ. і нар. засобами. Автору «Слова...» присвятив повість «Сын тысяцкого» (Москва, 1938). Н. був 1-м головою По­стій. комісії з ви­вче­н­ня «Слова о полку Ігоревім» при СП СРСР (1951). Про давньорус. памʼятку він написав низку публікацій, зокрема «Поэ­тика “Слова о полку Игореве”» («Литературная учеба», № 3), «“Слово о полку Игореве” как вы­ражение народного духа Киевской Руси» («Знамя», № 4), «Гениальная поэма ХІІ века» («Литературная газета», 24 мая), «Великая народная поэма» («Труд», 26 мая; усі — 1938), «“Слово о полку Игореве” в наши дни» («Литературное творчество», 1946, № 1), «Первое объявление о вы­ходе “Слова о полку Игореве”» («Литературная газета», 1950, 9 сентября).