Нове політичне мислення

Визначення і загальна характеристика

НОВЕ́ ПОЛІТИ́ЧНЕ МИ́СЛЕННЯ Із приходом до влади в СРСР М. Горбачова повільно та поступово почали змінюватися доктринальні й політико-філософські підстави зовнішньої політики СРСР. Сам термін «нове політичне мислення» у 1985–86 використовували ще зрідка, але у змістовому плані деякі його елементи тоді вже цілком окреслилися. Йшлося насамперед про ідею неприпустимості ядерної вій­ни як засобу розв’язання міжнародних суперечок. Та багато важливих ідей, що стали складовими Н. п. м., виникли задовго до 1985. Про катастрофічні наслідки ядерної вій­ни для людства ще у середині 1950-х рр. писали А. Айнштайн і Б. Рассел, після чого відомі у світі вчені раніше за інших підняли свій голос на захист миру. 1957 у містечку Паґвош (провінція Нова Шотландія, Канада) проведено міжнародну конференцію для обговорення опублікованого маніфесту Рассела–Айнштайна. Її учасники (22 науковця із різних країн) закликали вчених усіх країн, незалежно від їхніх політичних переконань, згуртуватися разом, щоб обговорити загрозу людству від ядерної зброї. Ця зустріч спричинила зародження т. зв. Паґвоського руху вчених, його основна мета — запобігання ядерної вій­ни і припинення гонки озброєнь.

Ці актуальні ідеї були запозичені М. Горбачовим, якому в майбутньому приписали авторство Н. п. м., хоча його базові цінності, зокрема неприпустимість ядерної вій­ни, запобігання гонки озброєнь, вирішення багатьох глобальних проблем спільними зусиллями всіх країн, їхня взаємо­пов’язаність, були озвучені знач­но раніше. Водночас деякі ключові складові Н. п. м. обґрунтував і розвинув сам М. Горбачов у ході його політики «перебудови».

На ХХVII з’їзді КПРС 1986 нова політична концепція була наповнена ідеями про неприпустимість ядерної вій­ни і взаємопов’язаності, взаємозалежності та цілісності світу. У новій редакції програми КПРС знято визначення «мирного співіснування» держав із різним суспільним ладом як «специфічної форми класової боротьби». У рішеннях з’їз­ду містилися нові оцінки міжнародних умов: по-перше, радянське керівництво закликало великі світові держави дійти згоди щодо неприйнятності ядерної вій­ни як засобу розв’язання міжнародних суперечок; по-друге, СРСР фактично пропонував Заходу відмовитися від спроб домогтися силової переваги над СРСР, обіцяючи, зі свого боку, теж не прагнути до переваги над Заходом. Ця ідея втілена у тезі «рівної безпеки», що повинна була замінити концепцію «рівної небезпеки».

Завершальний етап формування Н. п. м. — виступ М. Горбачова на ГА ООН 7 грудня 1988, під час якого він окреслив головні положення концепції «нового політичного мислення»:

• визнання різноманітного, але взає­мопов’язаного, цілісного світу і, відповідно, проголошення неможливості розв’язання міжнародних проблем силовими засобами;
• необхідність створення нової системи міжнародної безпеки;
• вирішення міждержавних конфліктів не військовими, а політичними методами;
• універсальним засобом для подолання міжнародних проблем є не баланс сил, а баланс інтересів;
• у взаєминах між державами при вирішенні глобальних проблем (збереження миру на Землі, запобігання економічним, екологічним, природним катастрофам, наук.-технічним аваріям тощо) загальнолюдські інте­реси повинні переважати над класовими і національними;
• деідеологізація зовнішньої політики та відмова розглядати принцип мирного співіснування як специфічну форму класової боротьби (різниця ідеологій і боротьба між ними не повин­ні становити перешкоду для розвитку міждержавних відносин);
• визнання за кожним народом права вибору своєї долі (суверенне право націй самостійно обирати суспільно-політичну і соц.-економічну модель власного розвитку призвело до відмови від політики пролетарського і соціалістичного інтернаціоналізму);
• створення тісних відносин між державами, незалежно від того, до якого військово-політичного блоку країна належить;
• формування нової системи колективної безпеки у Європі, що передбачала б зниження ролі НАТО і Варшавського договору та підвищення ролі Організації з безпеки і співробітництва в Європі.

Однак вказані міркування виявились лише ілюзіями самого М. Горбачова — політичні діячі США заявили, що їм немає чого перебудовуватися, оскільки СРСР у ході своєї «перебудови» просувався до ліберальних цінностей, а на Заході вони давно вже існували. На міжнародній арені американці впроваджували стратегію стримування СРСР, і останньому, а не їм, потрібно було навчитися миролюбній політиці. Отже, Н. п. м. посприяло зниженню конфронтації між СРСР і США, Сходом і Заходом, але сталося це не завдяки взаємним компромісам, а передусім за рахунок вимушеного стратегічного відступу СРСР на світовій арені. На той час він поринув у гостру системну кризу, що зрештою призвела до розпаду радянської імперії.

Завантажити статтю