Нове політичне мислення

Визначення і загальна характеристика

НОВЕ́ ПОЛІТИ́ЧНЕ МИ́СЛЕ­Н­НЯ Із приходом до влади в СРСР М. Горбачова повільно та по­ступово почали змінюватися доктринальні й політико-філософські під­стави зовнішньої політики СРСР. Сам термін «нове політичне мисле­н­ня» у 1985–86 використовували ще зрідка, але у змістовому плані деякі його елементи тоді вже цілком окреслилися. Йшлося насамперед про ідею не­припустимості ядерної вій­ни як засобу роз­вʼяза­н­ня між­народних суперечок. Та багато важливих ідей, що стали складовими Н. п. м., виникли задовго до 1985. Про ката­строфічні наслідки ядерної вій­ни для людства ще у середині 1950-х рр. писали А. Айнштайн і Б. Рас­сел, після чого ві­домі у світі вчені раніше за інших під­няли свій голос на захист миру. 1957 у містечку Паґвош (провінція Нова Шотландія, Канада) проведено між­народну конференцію для обговоре­н­ня опублікованого маніфесту Рас­села–Айнштайна. Її учасники (22 науковця із різних країн) закликали вчених усіх країн, незалежно від їхніх політичних пере­конань, згуртуватися разом, щоб обговорити за­грозу людству від ядерної зброї. Ця зу­стріч спричинила зародже­н­ня т. зв. Паґвоського руху вчених, його основна мета — запобіга­н­ня ядерної вій­ни і припине­н­ня гонки озброєнь.

Ці актуальні ідеї були запозичені М. Горбачовим, якому в майбутньому приписали авторство Н. п. м., хоча його базові цін­ності, зокрема не­припустимість ядерної вій­ни, запобіга­н­ня гонки озброєнь, виріше­н­ня багатьох глобальних про­блем спільними зуси­л­лями всіх країн, їхня взаємо­повʼязаність, були озвучені знач­но раніше. Водночас деякі ключові складові Н. п. м. об­ґрунтував і роз­винув сам М. Горбачов у ході його політики «пере­будови».

На ХХVII зʼ­їзді КПРС 1986 нова політична концепція була наповнена ідеями про не­припустимість ядерної вій­ни і взаємоповʼязаності, взаємозалежності та цілісності світу. У новій редакції про­грами КПРС знято ви­значе­н­ня «мирного спів­існува­н­ня» держав із різним су­спільним ладом як «специфічної форми класової боротьби». У ріше­н­нях зʼїз­ду містилися нові оцінки між­народних умов: по-перше, радянське керівництво закликало великі світові держави дійти згоди щодо не­прийнятності ядерної вій­ни як засобу роз­вʼяза­н­ня між­народних суперечок; по-друге, СРСР фактично пропонував Заходу від­мовитися від спроб домогтися силової пере­ваги над СРСР, обіцяючи, зі свого боку, теж не прагнути до пере­ваги над Заходом. Ця ідея втілена у тезі «рівної без­пеки», що повин­на була замінити концепцію «рівної небезпеки».

Завершальний етап формува­н­ня Н. п. м. — ви­ступ М. Горбачова на ГА ООН 7 грудня 1988, під час якого він окреслив головні положе­н­ня концепції «нового політичного мисле­н­ня»:

• ви­зна­н­ня різноманітного, але взає­моповʼязаного, цілісного світу і, від­повід­но, проголоше­н­ня неможливості роз­вʼяза­н­ня між­народних про­блем силовими засобами;
• необхідність створе­н­ня нової системи між­народної без­пеки;
• виріше­н­ня між­державних конфліктів не військовими, а політичними методами;
• універсальним засобом для подола­н­ня між­народних про­блем є не баланс сил, а баланс інтересів;
• у взаєминах між державами при вирішен­ні глобальних про­блем (збереже­н­ня миру на Землі, запобіга­н­ня економічним, екологічним, природним ката­строфам, наук.-технічним аваріям тощо) загальнолюдські інте­реси повин­ні пере­важати над класовими і національними;
• деідеологізація зовнішньої політики та від­мова роз­глядати принцип мирного спів­існува­н­ня як специфічну форму класової боротьби (різниця ідеологій і боротьба між ними не повин­ні становити пере­шкоду для роз­витку між­державних від­носин);
• ви­зна­н­ня за кожним народом права вибору своєї долі (суверен­не право націй само­стійно обирати су­спільно-політичну і соц.-економічну модель власного роз­витку при­звело до від­мови від політики пролетарського і соціалістичного інтернаціоналізму);
• створе­н­ня тісних від­носин між державами, незалежно від того, до якого військово-політичного блоку країна належить;
• формува­н­ня нової системи колективної без­пеки у Європі, що перед­бачала б зниже­н­ня ролі НАТО і Варшавського договору та під­вище­н­ня ролі Організації з без­пеки і спів­робітництва в Європі.

Однак вказані міркува­н­ня виявились лише ілюзіями самого М. Горбачова — політичні діячі США заявили, що їм немає чого пере­будовуватися, оскільки СРСР у ході своєї «пере­будови» просувався до ліберальних цін­ностей, а на Заході вони давно вже існували. На між­народній арені американці впроваджували стратегію стримува­н­ня СРСР, і остан­ньому, а не їм, потрібно було на­вчитися миролюбній політиці. Отже, Н. п. м. пос­прияло знижен­ню конфронтації між СРСР і США, Сходом і Заходом, але сталося це не завдяки взаємним ком­промісам, а перед­усім за рахунок вимушеного стратегічного від­ступу СРСР на світовій арені. На той час він поринув у гостру системну кризу, що зрештою при­звела до роз­паду радянської імперії.

Літ.: Кис­синджер Г. Дипломатия / Пер. с англ. Москва, 1997; Черняев А. С. 1991 год. Дневник помощника президента СССР. Москва, 1997; Буш Дж., Скоукрофт Б. Мир стал другим / Пер. с англ. Москва, 2004; Брутенц К. Н. Несбыв­шееся. Неравнодушные заметки о пере­стройке. Москва, 2005.

О. В. Кириченко

Завантажити статтю