Новицький Василь Павлович
НОВИ́ЦЬКИЙ Василь Павлович (12. 11. 1950, Київ) — живописець, художник-монументаліст. Член НСХУ (1995). Навч. в худож. студіях А. Постоюка (1960-і рр.) та Ю. Химича (1970-і рр.), а також у М. Дерегуса та Б. Рапопорта (1980-і рр.). Закін. Київ. буд. технікум (1974; викл. В. Чуприна). Відтоді — архітектор-реставратор Укр. спец. наук.-реставрац. вироб. упр. Держбуду УРСР (Київ); від 1976 — архітектор Київ. твор. майстерні «Художпроект» Худож. фонду УРСР. Працював у музей. комплексах в Чернігові, садибі-музеї в с. Качанівка (Черніг. обл.), бароч. будівлях Києво-Печер. лаври (Київ; усі — 1974–75), краєзнав. музеї м. Нальчик, садибі-музеї Марка Вовчка в с-щі Долинськ (обидва — Кабардино-Балкарія, РФ), м. Карші, м. Ургенч (Узбекистан; усі — 1976–78). Від 1980 як монументаліст оздоблював низку об’єктів в Україні, зокрема з нагоди святкування 1500-річчя Києва. Учасник всеукр. та зарубіж. мистецьких виставок від 1989. Персон. — у Києві (1991, 1992, 1993–2012), м. Венеція (1991), м-ку Монселіце, (1991, 1992; обидва — Італія). Окремі роботи зберігаються в приват. колекціях в Україні та за її межами.
Додаткові відомості
- Основні твори
- живопис — «Лавра», «Чорнобиль. Радіонуклідна освіта», «Біженці» (усі — 1989), «Веснянка» (1990), «Свята Варвара» (1992), «Святі І» (1994), «Маленька чаклунка», «Святі ІV» (обидва — 1995), «Венеція. Спогад», «Маргарита. Сад», «Корида», «Марево» (усі — 1996), «Полудень» (1998), «Лавра. Осінь» (2010); живописні серії — «Києво-Печерська лавра» (1978–2010), «Мій Київ», «Київ та кияни» (обидві — 1980–2010), присвяч. Чорнобил. трагедії 1986, Голодомору 1932–33 (обидві — 1986–97), Венеції (1991–2009); цикли — «Екологія» (1986–97), «Італія» (1991–94), портретна галерея видат. учених та фундаторів Київ. університету (1996–98); графіка — іл. до творів Т. Шевченка (1972), Ґарсії Лорки, Й. Ґете (обидва — 1976), М. Гоголя (1981), серія робіт у жанрі «ню» (1976–2010); монум. живопис — монум.-мемор. стели в м. Кривий Ріг (Дніпроп. обл.), Запоріжжі, смт Володарськ-Волинський (нині Хорошів Житомир. обл.), Полтаві (1980–90; усі — співавт.); оздоблення інтер’єрів — ювелір. салону «Рубін» у Донецьку, ресторанів «Едельвейс» (Ужгород), «Латориця» (м. Мукачево Закарп. обл.; усі — 1978–80), кафе «Ялта» (АР Крим), «Київське», «Молочарня», «Будапешт» (усі — Київ, 1979–80; співавт.), дит. санаторію «Барвінок» (м. Боярка Київ. обл.), Будинку культури с. Гатне Київ. обл. (обидва — 1984–88), адм. будівлі радгоспу-заводу «Гурзуф» (АР Крим, 1987).
Рекомендована література
- Новицький Василь // Художники Києва. К., 2000;
- Новицький Василь // Artex. 2001. № 14;
- Галайда В. Київ і Венеція // КіЖ. 2001. № 31;
- Підгора В. П. «Порятунок» розхвильованого серця // ДУ. 2001. № 133;
- Його ж. Венеція — сонце і тіні // КіЖ. 2002. № 42;
- Його ж. Знаковий Київ і Венеція // Веч. Київ. 2002, 9 квіт.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
