Нервова система

НЕРВО́ВА СИСТЕ́МА — структурно-функціональна система організму безхребетних і хребетних тварин та людини, що складається з нервових і гліальних клітин. Осн. функцією Н. с. є регулювання (переважно швидке) роботи систем і органів організму як у зв’язках із внутр. середовищем, так і зовн. світом. Цей процес відбувається в тісній взаємодії з гуморал., або ендокринною системою, що регулює діяльність окремих органів і систем організму через гормони (переважно повільно, але дуже потужно).

Анатомічно Н. с. складається із центральної нервової системи (ЦНС), що містить головний та спин. мозок (у хребетних), і периферійної нервової системи (нерви, нерв. сплетення, нерв. вузли, що знаходяться за межами ЦНС). Від головного мозку відходять черепні нерви, а від спинного — спинномозкові. Нерв. тканина складається із сірої (тіла нейронів і їхні короткі відростки) та білої (мієлінізов. довгі відростки нейронів) речовини, а також нейроглії. Сукупність нейронів у межах ЦНС називають ядром, поза її межами — вузлом (ганглієм). Н. с. має частини: чутливу (аферентну, доцентрову), що несе інформацію до Н. с. для подальшого її оброблення; центральну (сукупність встав. нейронів, що знаходяться між чутливими і руховими); рухову (еферентну, відцентрову), що несе інформацію від Н. с. до органів-ефекторів (посмугов. і непосмугов. (гладеньких) м’язів, а також залоз для регулювання їхньої діяльності). Чутливий і руховий відділи Н. с. складаються з центр. і периферій. частини. Н. с. ще поділяють на соматичну і автономну, або вегетативну (див. Вегетативна нервова система), що мають центр. і периферійну частини, а також чутливий, центр. і руховий відділи. Соматична Н. с. іннервує шкіру (чутливий відділ) та скелетні м’язи (руховий відділ) і підлягає свідомому контролю, тоді як автономна — внутр. органи (від рецепторів внутр. органів — чутливий відділ, до гладеньких м’язів та залоз — руховий відділ), і не підлягає свідомому контролю.

Осн. типи будови Н. с. різних представників тварин. світу: дифузний, дифузно-вузловий, вузловий, трубчастий. Три перші типи притаманні Н. с. безхребетних, останній — тип розвитку Н. с. хребетних. Трубчастий тип Н. с. хребетних за осн. принципами організації відрізняється від вузлового (гангліонар.) типу Н. с. вищих безхребетних. ЦНС хребетних із найбільш ранніх етапів ембріонал. розвитку не має вузлової будови. Вона закладається у вигляді суціл. нерв. пластинки, з якої утворюється нерв. трубка, яка потім диференціюється на різні відділи мозку й надалі є джерелом утворення нерв. вузлів на периферії (симпатичні, парасимпатичні, спинномозк. та ін. вузли). Нерв. трубка завжди розташ. на спин. (дорсал.) боці тіла (над трав. трубкою), тоді як ланцюжок вузлів безхребетних розташ. на черев. (вентрал.) боці тіла (під трав. трубкою). Н. с. хребетних не є результатом еволюц. розвитку Н. с. складноорганізов. форм безхребетних. Існують різні теорії походження Н. с. хребетних. Найчастіше дослідники схиляються до того, що хребетні мали спіл. предка з далекими предками асцидії (покривники), оскільки в її личинк. стадії, яка, на відміну від дорослої асцидії, веде рухливий спосіб життя (плаває в товщі води), є утвір, схожий на зачаток хорди, і нерв. трубка над ним.

Заг. тенденцією еволюції Н. с. як у безхребетних, так і в хребетних є переміщення і зосередження функцій у перед. ділянках Н. с. та виникнення головного мозку. Цей процес має назву енцефалізація; він сприяв формуванню головного мозку в хребетних у період філогенет. розвитку від рівня безчерепних до рівня круглоротих. Трубка втрачає свою рівномірну форму, і на гол. кінці тіла виникають потовщення нерв. тканини у вигляді міхурів. Порожнина нерв. трубки перетворюється на спинномозк. канал та сполучену з ним систему шлуночків головного мозку. Від початку свого виникнення (в круглоротих і до людини) головний мозок хребетних побудов. за єдиним планом. Варіює лише ступінь розвитку і диференціації нерв. елементів. Отже, спочатку виникають три первинні мозк. міхури: передній, середній і ромбоподібний. Далі перед. мозк. міхур ділиться на два вторинні: кінцевий і проміжний. Роздвоєний на вторинні мозк. міхури та ромбоподіб. мозок: задній (міст і його виріст — мозочок) і довгастий. Анатомічно головний мозок складається зі стовбура (довгастий мозок, міст, середній мозок), мозочка та перед. мозку.

Спин. мозок і стовбур мозку називають сегментар. структурами, оскільки за своєю організацією вони мають риси посегментованості, і саме від цих відділів відходить більшість нервів, а також у них замикається більшість безумов. рефлексів. Мозочок і всі відділи вище серед. мозку (проміжний і кінцевий) є надсегментар. структурами. Їхня нейронна організація складніша, вони є надбудовою над сегментар. структурами й керують їхньою діяльністю.

Функціонально (спрощено) Н. с. хребетних поділяють на блоки: сенсорний (всі сенсорні системи), моторний (руховий відділ соматич. та автоном. Н. с.), регуляції мотор. функцій та забезпечення імпліцит. пам’яті (мозочок і осн. ядра (базал. ганглії), регуляції функцій внутр. органів і внутр. середовища організму (гіпоталамо-гіпофізарна система), регуляції взаємодії внутр. середовища організму із зовн. середовищем, забезпечення емоцій і декларатив. пам’яті (лімбічна система), забезпечення вищих псих. функцій, регуляції функцій лімбіч. та усіх ін. систем організму (кора великих півкуль). У безхребетних є аналоги майже всіх перерахов. функціон. блоків Н. с. Хвороби Н. с. можна розділити на категорії: судинні, інфекційні, прогресуючі хронічні, спадкові, травматичні. Найпоширенішими і небезпечними є судинні захворювання. Найчастіше вони призводять до інвалідності або смерті. До них належать: гостре порушення кровообігу мозку (інсульт) і хронічна судинно-мозк. недостатність. Судинні захворювання можуть розвиватися внаслідок атеросклерозу й гіпертоніч. хвороби. Прояви судин. уражень мозку: порушення рухової активності, зниження чутливості, нудота, блювота, головні болі. Інфекц. захворювання Н. с. викликають бактерії, віруси, паразити, грибки. При цьому страждає головний мозок, рідше уражається спин. мозок і периферійна Н. с. Серед інфекц. хвороб цієї групи — малярія, енцефаліти, кір. Симптоми: порушення свідомості, підвищена температура, нудота, блювота, сильний головний біль. Прогресуючі хронічні захворювання (міастенія, склероз та ін.) виникають через специфіку будови Н. с. та патоген. впливу порушення обміну речовин, інфекцій або інтоксикації. Для хвороб зазвичай харатерний тривалий перебіг, а для уражень — системність. Ознаки проявляються з поступовим наростанням. У цей час знижується життєздатність тих чи ін. систем організму. Спадк. хвороби Н. с. поділяють на хромосомні та генні. Найпоширенішою хромосом. аномалією є Дауна хвороба. Генні патології найчастіше вражають нерв.-м’язову систему. Осн. ознаками спадк. хвороб є порушення функцій рухового апарату та ендокрин. системи, інфантильність (див. Інфантилізм), недоумство. Пошкодження Н. с. травматич. характеру виникають внаслідок забиття, травми, здавлювання головного або спин. мозку. До таких захворювань належить струс мозку. Серед симптомів — розлади свідомості, втрата пам’яті, головний біль, нудота, блювота, зниження чутливості.

Розмір шрифту

Нервова система

Рекомендована література

Інформація про статтю