Нудьга Григорій Антонович

Визначення і загальна характеристика

НУДЬГА́ Григорій Антонович (21. 01. 1913, с. Артюхівка, нині Ромен. р-ну Сум. обл. — 14. 03. 1994, Львів) — письменник, критик, літературо­знавець, фольклорист, етнограф, культуролог. Кандидат філологічних наук (1956). Член СПУ (1954), почес. чл. НТШ. Учасник 2-ї світової вій­ни. Походив із козац. роду. Закін. Гадяц. пед. технікум (нині Полтав. обл., 1931), учителював у рідному селі. Навч. у Харків. (від 1933), закін. Київ. університет (1938). Водночас від 1936 працював м. н. с. Інституту фольклору АН УРСР, брав участь у наук. експедиціях, однак 1937 за доносом був звинувач. в укр. бурж. націоналізмі й звільнений із посади. Від 1938 викладав у Полтав. пед. інституті. Від 1941 — на фронті, потрапив у нім. полон, далі — табори для військовополонених, звідки йому вдалося вибратися. 1944 знову мобілізація, але був відкликаний з армії і скерований у Львів. відділ. Інституту літ-ри АН УРСР, де його знали як дослідника фоль­клорно-літ. взаємозв’язків. У травні 1945, напередодні захисту канд. дис., заарешт. і засудж. військ. трибуналом до 10-ти р. таборів і 5-ти р. обмеження громадян. прав. Покарання відбував на Колимі, у системі концтаборів «Дальстрой». За перевиконання норми 1951 достроково звільнений, працював обліковцем швей. ф-ки у м. Винники Львів. обл. 1954 судимість із нього знято; від 1955 — завідувач відділу критики ж. «Жовтень», від 1956 — молодший науковий співробітник Інституту сусп. наук АН УРСР у Львові. Написав низку праць з історії укр. літ-ри та фольк­лору, що здобули визнання в наук. колах. За принциповість у відстоюванні високого пріоритету укр. культури й літ-ри 1973 його відправлено на пенсію ще до досягнення пенсій. віку. Незважаючи на заборони виїзду за кордон на наук. конф., Н. підтримував контакти з багатьма академіями світу, що давало йому можливість обмінюватися наук. ідеями та публікаціями, одержувати матеріали з різних галузей літературознавства із зарубіж. джерел. Важливе місце в працях ученого займають проблеми розвитку фольклор. та літ. жанрів (дума, балада, чумац. пісні, пісні літ. походження, пародія тощо), зв’язку літ-ри з фольклором, поширення укр. пісні й худож. слова у міжслов’ян. та світ. просторі. Свої студії над цими питаннями часто завершував укладанням збірників із різних жанрів. Укр. літературу він розглядав у контексті світ. культури, під таким кутом зору підходив до вивчення творчості С. Климовського, Г. Сковороди, І. Котляревського, Т. Шевченка, Панаса Мирного, І. Франка та ін. укр. класиків. Окрема тема його наук. зацікавлень — ви­­явлення джерел зв’язків укр. науки і культури з культурою сусід. народів Європи. Чимало уваги він присвятив навч. укр. студентів в університетах Європи в епоху Ренесансу, поширення пісні С. Климовського «Їхав козак за Дунай» у різних муз. обробках, зокрема й варіант австр. композитора Л. ван Бетговена, різні варіації музики «Щедрика» М. Леонтовича тощо. Такий напрям дослідж. не знаходив підтримки влади, яка проводила політику русифікації, що створювало труднощі для публікації наук. праць ученого. Так, друк праці Н. «Українська пісня в світі», запропонов. 1972 видавництву «Музична Україна», спочатку відхилили, однак після виступів на його підтримку у ЗМІ видали 1989 в Києві у напівскороч. вигляді. У повному варіанті монографію «Українська дума і пісня в світі», яку він вважав справою свого життя, опубл. у 2-х кн. 1997–98 у Львові. Н. виявив себе дослідником, який не поступався наук. та морал. принципами всупереч політ. обставинам, і праці його залишаються актуальними.

Завантажити статтю