Носов Микола Миколайович

НО́СОВ Микола Микола­йович (10(23). 11. 1908, Київ — 26. 07. 1976, Мос­ква) — письмен­ник, драматург, режисер, кіносценарист. Брат П. Носова. Сталінcька премія (1952). Державна премія РРФСР ім. Н. Крупської (1969). Дитинство про­йшло в м. Ірпінь (нині Київ. обл.). Після закінче­н­ня школи (1923) працював чорноробом на бетон. заводі в Ірпені, потім — на цегел. заводі в Бучі (Київ. обл.). Навч. у Київ. худож. ін­ституті (1927–29), закін. Моск. ін­ститут кінемато­графії (1932). У 1932–51 — реж.-по­становник мультиплікац., наук.-популяр. та навч. фільмів (зокрема військ.-тех. кіно­стрічок для Червоної армії у роки 2-ї світової вій­ни) в студії «Союзкіно». Дебютував 1938 оповіда­н­ням «Затейники» у дит. ж. «Мурзилка», потім опублікував оповіда­н­ня «Живая шляпа», «Огур­цы», «Чудесные брюки», «Мишкина каша», «Огородники», «Фантазе­ры», що згодом склали основу першої зб. «Тук-тук-тук» (1945). Н. — майстер незабут. літ. характерів і читац. «капканів», був третім (після М. Горького та О. Пушкіна) в рейтингу рад. письмен­ником, твори якого пере­кладали (1957). Латентний іроніч. зміст текс­тів Н. зумовлюється по­двій. адресованістю (водночас для дітей і для дорослих), а також інтертекс­туал. та інтермедіал. специфікою. Він від­творював буден­не життя рад. соціуму в контекс­ті дит. пригод, спрямовуючи рецепцію в русло онтології, що до­зволяє дит. літературу періоду соціаліст. реалізму інтер­претувати як специф. різновид «езопової мови», якою автор намагався зімітувати образ від­повід. епохи. Н. увів до дит. літ-ри новий тип героя — наївного і роз­судливого, пустотливого й допитливого непосиду, який увесь час прагне щось робити, однак по­стійно потрапляє в не­звичайні, часто комічні ситуації. Популярністю користувалися його повісті для під­літків «Веселая семейка» (1949), «Дневник Коли Синицына» (1950), «Витя Малеев в школе и дома» (1951), в яких над­звичайно реалістично описано щоден­не життя хлопчаків, причому зроблено це на­стільки цікаво й природно, що будь-який читач упі­знає в них себе. Н. належить літературозн. роз­відка «Иронические юморески» (1969), худож.-мемуар. повість «Тайна на дне колодца» (1977). В «Повести о моем друге Ігоре» (1971) Н. зафіксував свої спо­стереже­н­ня щодо інтелектуал. періодів роз­витку дитини, виділивши кілька типів читачів, ідеал. читачами для письмен­ника постають діти. Н. під­креслив абстрактне (контурне) мисле­н­ня дитини, яка читає, активізацію візуал. та топогр. памʼяті під час рецептив. акту, антропоморфізм дит. уяви, ювенал. почу­т­тя гумору. Ви­зна­н­ня і любов читачів здобула його казка «Винтик, Шпунтик и пылесос» (1953) та знаменита трилогія про Не­знайка, яка під­порядковується своєрід. жанр. транс­гресії: стиль творів трилогії зримо транс­формується у від­повід­ності з віком і досві­дом героїв. За своєю суттю Не­знайко та ін. персонажі — діти, які впевнені, що будуть жити вічно, а будь-яка складна ситуація в житті неодмін­но роз­вʼя­жеться й усе закінчиться добре. Трилогія Н. також демонструє «доросліша­н­ня» жанр. моделі, яка вдосконалювалася разом зі своїм першим реал. читачем — онуком письмен­ника. Якщо перша частина «Приключения Не­знайки и его друзей» (1953–54) є казкою, другу — «Не­знайка в Солнечном городе» (1958) — можна вважати романом-казкою, що римейкує класичну утопію, а текст «Не­знайка на Луне» (1964–65) ви­ступає антиутопіч. романом-казкою з елементами наук. фантастики. Ця трилогія по­стає яскравим прикладом твор. реалізації принципу карнавальності, чия креативна карнавал. домінанта увиразнюється імагологіч. транс­­­гресією образу Не­знайка в ситуатив. ланцюзі — балагур–дурень–клоун–блазень, що презентує фігуру блазня в літературі для дітей як транзитивну. Твори Н. пере­кладені багатьма мовами світу, українською окремі з них пере­клали Ф. Маківчук, А. Сильненький, І. Сподаренко та ін., укр. перекл. ілюстрували В. та К. Гри­горʼєви, А. Василенко, О. Лаптєв, І. Семенов. За їх сюжетами створ. багато мультиплікац. («Рівно в три пʼятнадцять», 1959; «Гвинтик і Шпунтик — веселі майстри», 1960; «Не­знайко на­вчається», 1961; «Не­знайко в Сонячному місті», 10 серій, 1977; «Не­знайко на Місяці», 12 серій, 1997–99, Ґран-Прі на кінофестивалі в Кан­нах, 1997) і худож. («Два товариша», 1954; «Дружок», 1958; «Пригоди Толі Клюквіна», 1964; «Фантазери», 1965; «Не­знайко з нашого двору», 2 серії, 1983; «Топінамбури», 2 серії, 1987) фільмів. Автором багатьох сіквелів і римейків до творів Н. про Не­знайка («Как Не­знайка сломал автомобиль», 2002; «Путешествие Не­знайки в камен­ный город», 2005; «Как Не­знайка дрес­сировал лягушек», 2005; «Не­знайка учится», 2016) є його онук І. Носов. На честь Н. у Києві на­звано вулицю (2018).

Завантажити статтю