Никорович Сидонія Іллівна

НИКОРО́ВИЧ Сидонія Іл­лівна (псевд. і крипт.: Леся Буковинка, С. Г., С. Г. Н., Лб; 26. 12. 1888, с. Рус-пе-Боул, нині Палтіну Сучав. пов., Румунія — 13. 05. 1957, м. Арад, Румунія) — письмен­ниця, публіцистка, журналістка, редакторка, громад­сько-­політична діячка. Мати В. Никоровича. Дитинство Н. минуло в с. Кичера (нині Червона Діб­рова Чернів. р-ну Чернів. обл.), куди її сімʼя 1891 пере­їхала, коли батько І. Ілюк став управителем місц. школи. На укр. фольклорі та нац. традиціях виховувала її бабуся, але найбільше для становле­н­ня Н. як особистості зробив батько, який непохитно стояв на позиціях укр. патріотизму. Навч. у початк. школі, потім самотужки. 1909 ви­йшла заміж за православ. священика О. Гнідого, 1911 по­друж­жя оселилося в с. Лука (нині у складі смт Ко­стрижівка Чернів. р-ну), де й роз­вивала свою письмен­ниц. діяльність Сидонія Гнідий. Саме це прі­звище стояло під першими її творами про життя людей різних сусп. станів (селян, міщан, інтелігенції, шляхти тощо): «У ґерента», «Мелодекламація», «Боярин», «Сусідська річ», «Перли», «Через жіночу конкуренцію», «Він», «Мале Монте-Карло», «Панські слуги», «На правді», «Пливе човен», «Водопад», «Вівчар» та ін., опубл. в г. «Нова Буковина», «Народний голос», ж. «Промінь», «Ілюстрована Україна». Вони по­значені по­єд­на­н­ням рис традиц. (народниц.) та модерніст. (неоромант.) манер письма, вкрапле­н­ням сатир.-гуморист. елементів. Про творчість Н. схвально від­гукнулася О. Кобилянська, 1912 вони вперше зу­стрілися й за­приятелювали. Під­тримав молоду авторку й Микола Євшан, з чиєї ініціативи у «Літературно-науковому віст­нику» опубл. її повісті «Ан­ничка» (1913, т. 62, кн. 7–8), «Марія» (т. 65, кн. 3) і «Касандра» (т. 65, кн. 6; т. 66, кн. 7–10; обидві — 1914), у центрі яких не­прості долі буковин. жінок, зображе­н­ням їх Н. долучилася до висвітле­н­ня актуальних тоді й пізніше фемініст. про­блем. Микола Євшан також готував до друку най­обʼємніший твір Н. — роман «Марівуца» (його публікації пере­шкодила 1-а світова вій­на). Рукопис твору, що збагачує зга­дану про­блематику, зберегла дочка письмен­ниці К. Маре (Никорович), з волі якої його пере­дано до Чернівців. Знач­ну роль у твор. зро­стан­ні Н. ві­діграли також В. Вин­ниченко, Л. Юркевич, М. Коваленко, О. Роз­дольський, О. Маковей, А. Крушельницький. У між­воєн. період Н. ві­ді­йшла від естет. принципів своєї ран­ньої творчості, в якій домінували картини нар. життя, робила спроби за­глибитися в психологію жін. персонажів. Надалі від­давала пере­вагу громад. діяльності. У грудні 1921 брала участь у Всеукр. жін. зʼ­їзді у Львові, де ви­ступила із доповід­дю. Н. — одна з найпомітніших діячок жін. руху на Буковині, делегат 1-го (2 лютого 1929) і 2-го (13 вересня 1931) зʼїз­дів жінок краю. На­прикінці 1923 роз­лучилася й ви­йшла заміж за К. Никоровича, з яким проживала в селах Неполоківці та Мосорівка (обидва — нині Чернів. р-ну). Н. написала мемуари «Цвіти споминів» («Білі акварелі»), на­друк. в кн. «Ольга Кобилянська. Альманах у па­мʼят­ку її сороклітньої письмен­ницької діяльности (1887–1927)» (Чц., 1928), в яких вміщено цінні свідче­н­ня авторки про її взаємини з О. Кобилянською в різні роки та про пере­бува­н­ня на теренах буковин. Придністровʼя перед 1-ю світ. вій­ною В. Вин­ниченка, Л. Юркевича, Миколи Євшана та ін. укр. діячів. Авторка брошури «На могилі мо­його батька замість колача й свічки вінець думок» (Чц., 1930). У між­воєн. період Н. чимало зусиль від­давала редактор. праці й організації літ. процесу на Буковині. На власні кошти 1931 у Чернівцях заснувала й редагувала ж. «Само­­стійна думка» і два додатки до нього — «Само­стійна думка української матери» і «Державно-творча трибуна Буковини», 1933 — просвітниц. ж. «Український народ» (через брак коштів видали лише 8 ч.). На їх сторінках пропагували ідеї Укр. самост. держави, публікували художні й публіцист. твори націоналіст. спрямува­н­ня. З ініціативи Н. утвор. першу письмен­ниц. організацію на Буковині (1932), до якої, крім неї, уві­йшли С. Лакуста, Дмитро Геродот, І. Бордейний та ін. Влітку 1934 пере­їхала до м. Бакеу (Румунія), куди пере­вели на роботу її чоловіка, але під­тримувала звʼязки з Буковиною, друкувала в чернів. часописах художні твори й публіцист. стат­ті, вела сторінку «Жіночі справи» в г. «Хліборобська правда». Домінантна тема між­воєн. періоду — Визв. змага­н­ня українського народу 1917–21, крізь призму яких окреслювала державниц. пер­спективу України («Вдова з-над Дністра», «Українська княгиня Віра», «Дністер прибуває», «Малий Василько і його брат Роман», «Мазепинець на хресті» тощо). Цю тему роз­вивала і в своїх ста­т­тях у «Хліборобській правді». У них, зокрема на ідей. основі творчості Т. Шевченка, актуалізувала думки про істор. буття українського народу та його політ. майбутнє. Від 1944 разом із родиною жила в м. Арад. Працювала над есе нім. мовою «Що таке політика?», в якому під­дала го­стрій критиці диктатуру в будь-якому її вияві, зокрема й комуністичному, а також над книжкою з питань етики. 2019 в Ко­стрижівці на фасаді будинку, в якому Н. проживала 1911–23, від­крито мемор. дошку (скульптор В. Римар).

Завантажити статтю