Нитченко Дмитро Васильович
НИ́ТЧЕНКО Дмитро Васильович (справж. – Ниценко, від 1944 – Ніценко; псевд.: Дмитро Чуб, Остап Зірчастий, Микола Срібний; 08(21). 02. 1905, м. Зіньків, нині Полтав. обл. – 15. 09. 1999, м. Мельбурн, Австралія) – письменник, журналіст, видавець, літературознавець, мовознавець, перекладач, культурно-освітній і громадський діяч. Батько Л. Богуславець та Г. Кошарської, дід Ю. Ткача. Дійсний член НТШ (1975). Літературна премія ім. Лесі Українки (1994). Народився у заможній селянській родині, яка під час розкуркулення за радянської влади була змушена виїхати до м. П’ятигорськ на Терщину (нині Ставроп. край, РФ), де мешкало багато українців. Навчався у Зіньківській індустр.-технічній школі (1922–24), на українському відділенні робітфаку в м. Краснодар (РФ, 1926–27, відрахований через «приховування свого соціального походження»), закінчив технікум чужоземних мов (1934) та ІНО (1940) у Харкові. Тут деякий час працював робітником на фабриці, від 1929 – обліковцем, секретарем Державного видавництва України, згодом – видавництва «Література і мистецтво» (до 1934), учителював. Від початку німецько-радянської війни – на фронті, 10 жовтня 1941 потрапив в оточення та німецький полон, перебував у концтаборі м. Кричев (Могильов. обл., Білорусь), завдяки досконалому володінню німецькою мовою 8 листопада того ж року йому вдалося звільнитися. Повернувся до Харкова, співпрацював із редакцією г. «Нова Україна». 1944–49 – на еміграції в Німеччині (м. Берлін, Мюнхен, Новий Ульм), де займався журналістикою, освітньою діяльністю, дописував до ж. «Рідне слово» (Мюнхен), г. «Українські вісті» УРДП (Новий Ульм). Від 1949 – в Австралії (м. Ньюпорт, Мельбурн), де очолював філію Об’єднання українських письменників «Слово». Працював на електростанції (до 1971), водночас від 1952 – директор та вчитель української мови і літератури в суботній школі у Ньюпорті. Голова Української центральної шкільної ради Австралії (1953–63; за його керівництва кількість укр. шкіл зросла від 13-ти до 50-ти). 1954 створив і очолив Літературно-мистецький клуб, що у різних містах Австралії проводив літературні вечори, на яких, зокрема, читав доповіді («Про життя і творчість Івана Франка», «Як Москва русифікує Україну» тощо). Заснував у Мельбурні видавництво «Ластівка» (1953), у якому від 1954 під його едицією виходив альманах «Новий обрій», а також надрукував серію своїх дитячих пригодниц. оповідань: «На гадючому острові» (1953), «Вовченя» (1954), «Це трапилося в Австралії» (1955) та ін. Літературний дебют – вірш у г. «Голос Полтавщини» (1927). Від 1930 друкувався у ж. «Політфронт», був чл. однойменної літ. організації. Перша зб. віршів «Поезія індустрії» вийшла 1931, потім з’явилися кн. нарисів «На прикордонні» (1932) та поет. зб. «Склепіння» (1933; усі – Харків). Н. опублікував низку книг худож. прози, літ.-крит., мовозн. праць (зокрема «Український правописний словник», 1968; «Український ортографічний словник», 1975; обидва – Мельбурн), а також мемуарів – «В лісах під Вязьмою» (Мюнхен, 1958; Мельбурн, 1983), «Від Зінькова до Мельборну» (1990), «Під сонцем Австралії» (1994; обидва – Мельбурн). Видав пам’ятну кн. «Українці в Австралії» (1965; спільно з М. Болюхом), кн. «200 листів Б. Антоненка-Давидовича» (1986; обидві – Мельбурн), зб. «Листи письменників» (Мельбурн, 1992; Ніжин, 1998; К., 2001), упорядковував зб. «З-під евкаліптів» (Мельбурн, 1976; початк. назва – «Українські поети в Австралії»). Відомий і як популяризатор творчості укр. письменників (І. Багряний, Б. Антоненко-Давидович, Микола Лазорський, Ю. Вухналь та ін.). Приділяв багато часу редагуванню книг та написанню до них передмов, перекладав російських письменників та поезії німецьких авторів, залишив велику епістолярну спадщину. У 2000 р. Лігою українських меценатів та родиною Нитченків засновано літературну премію його імені.
Пр.: Шевченко в житті. Регенсбург, 1947; Живий Шевченко. Мюнхен, 1963; 3-є вид. Мельбурн, 1987 (англ. перекл. – Shevchenko the Man. 1985); Стежками пригод. Мельбурн, 1975; К., 1993; Елементи теорії літератури і стилістики. Мельбурн, 1975; 1979; Полтава, 1993; З новогвінейських вражень. Лондон, 1977; На життьовому і творчому шляху В. Ґжицького. К.; Торонто, 1978; Б. Антоненко-Давидович: Життя і творчість. Мельбурн, 1979; Літературна спадщина Івана Багряного. К.; Торонто, 1980; Люди великого серця. Мельбурн, 1981; У дзеркалі життя й літератури. Мельбурн, 1982; Як Москва русифікує Україну. Мельбурн, 1982; Відлуння великого голоду в спогадах очевидців і українській літературі. К.; Торонто, 1982; Слідами Миклухи-Маклая. К., 1993; Силуети. Ніжин, 1996.
Літ.: Зернецька О. Дмитро Нитченко: Життя навпіл. Патріарх першої генерації українців в Австралії // Всесвіт. 1992. № 5–6; Чумаченко В. Австралийский Иван Франко // Кубан. новости [Краснодар]. 1993, 21 фев.; Сорока П. Дмитро Нитченко-Чуб: Літ. портрет. Т., 1996; Ротач П. Гідний слави і пам’яті // Полтав. думка. 1999. № 23; Дмитро Нитченко – людина ідеї: Нариси, спогади, листи, поезії. К., 2005; Качуровський І. Патріарх української літератури в Австралії // Березіль. 2005. № 3–4; Йовенко С. «До в світі найсвятішої землі...»: (З нагоди 100-річчя визнач. культур. діяча, освітянина, письменника Д. Нитченка) // Вітчизна. 2005. № 5–6; Дзюба І. Дмитро Нитченко: людина великого серця // Київ. 2012. № 3–4; Степаненко М. Невтомний трудівник – Дмитро Чуб: (До 50-ліття з дня народж. і 40-ліття літ. діяльності) // Укр. література у вигнанні. К., 2014.
В. К. Чумаченко
Основні праці
Шевченко в житті. Регенсбург, 1947; Живий Шевченко. Мюнхен, 1963; 3-є вид. Мельбурн, 1987 (англ. перекл. – Shevchenko the Man. 1985); Стежками пригод. Мельбурн, 1975; К., 1993; Елементи теорії літератури і стилістики. Мельбурн, 1975; 1979; Полтава, 1993; З новогвінейських вражень. Лондон, 1977; На життьовому і творчому шляху В. Ґжицького. К.; Торонто, 1978; Б. Антоненко-Давидович: Життя і творчість. Мельбурн, 1979; Літературна спадщина Івана Багряного. К.; Торонто, 1980; Люди великого серця. Мельбурн, 1981; У дзеркалі життя й літератури. Мельбурн, 1982; Як Москва русифікує Україну. Мельбурн, 1982; Відлуння великого голоду в спогадах очевидців і українській літературі. К.; Торонто, 1982; Слідами Миклухи-Маклая. К., 1993; Силуети. Ніжин, 1996.
Рекомендована література
- Зернецька О. Дмитро Нитченко: Життя навпіл. Патріарх першої генерації українців в Австралії // Всесвіт. 1992. № 5–6;
- Чумаченко В. Австралийский Иван Франко // Кубан. новости [Краснодар]. 1993, 21 фев.;
- Сорока П. Дмитро Нитченко-Чуб: Літ. портрет. Т., 1996;
- Ротач П. Гідний слави і пам’яті // Полтав. думка. 1999. № 23;
- Дмитро Нитченко – людина ідеї: Нариси, спогади, листи, поезії. К., 2005;
- Качуровський І. Патріарх української літератури в Австралії // Березіль. 2005. № 3–4;
- Йовенко С. «До в світі найсвятішої землі...»: (З нагоди 100-річчя визнач. культур. діяча, освітянина, письменника Д. Нитченка) // Вітчизна. 2005. № 5–6;
- Дзюба І. Дмитро Нитченко: людина великого серця // Київ. 2012. № 3–4;
- Степаненко М. Невтомний трудівник – Дмитро Чуб: (До 50-ліття з дня народж. і 40-ліття літ. діяльності) // Укр. література у вигнанні. К., 2014.
Людина 
