НІКОЛА́ЄНКО Іван Гнатович (1881, за ін. даними — 1886, Луганськ — листопад 1937) — радянський і партійний діяч. Отримав початк. освіту, працював на виробництві. Від 1905 — чл. РСДРП(б), неодноразово був заарешт. за рев. діяльність. Після Лютн. революції 1917 — чл. Луган. комітету РСДРП(б), голова робітн. комітету залізничників, один із організаторів червоногвард. загонів у місті. У березні–квітні 1918 — комісар шляхів сполуче­н­ня РНК Донец.-Криворіз. рад. респ., після її ліквідації внаслідок на­ступу нім. військ брав участь в обороні м. Царицин (нині Волго­град, РФ). 1918–20 — за­ступник голови ЧК Пн.-Кавказ. фронту, чл. Колегії ВУЧК, голова Донец. губерн. ЧК, за­ступник голови Донец. губвиконкому, голова Тамбов. губерн. ЧК (Росія); 1921–23 — голова Волин. і Поділ. губвиконкомів. Від грудня 1921 — чл. ЦК КП(б)У; у вересні–грудні 1923 — нарком внутр. справ УСРР, чл. Колегії НКВС УСРР. У цей період під­тримував прихильників «робітн. опозиції». 1924–26 — зав. тютюн. тресту в Києві. Автор спогадів «Революцион­ное движение в Луганске» (1926). Від 1927 — на госп. роботі у Москві. 20 січня 1935 заарешт., 14 квітня того ж року за звинуваче­н­ням у приналежності до під­піл. контр­рев. групи «робітн. опозиції» засудж. до 5-ти р. таборів. У листопаді 1937 в увʼязнен­ні за звинуваче­н­ням у під­готовці терорист. актів проти кер. партії і рад. уряду по­становою «трійки» Упр. НКВС по Челябін. обл. РФ засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1965.