Ніколаєнко Іван Гнатович
Визначення і загальна характеристика
НІКОЛА́ЄНКО Іван Гнатович (1881, за ін. даними — 1886, Луганськ — листопад 1937) — радянський і партійний діяч. Отримав початк. освіту, працював на виробництві. Від 1905 — чл. РСДРП(б), неодноразово був заарешт. за рев. діяльність. Після Лютн. революції 1917 — чл. Луган. комітету РСДРП(б), голова робітн. комітету залізничників, один із організаторів червоногвард. загонів у місті. У березні–квітні 1918 — комісар шляхів сполучення РНК Донец.-Криворіз. рад. респ., після її ліквідації внаслідок наступу нім. військ брав участь в обороні м. Царицин (нині Волгоград, РФ). 1918–20 — заступник голови ЧК Пн.-Кавказ. фронту, чл. Колегії ВУЧК, голова Донец. губерн. ЧК, заступник голови Донец. губвиконкому, голова Тамбов. губерн. ЧК (Росія); 1921–23 — голова Волин. і Поділ. губвиконкомів. Від грудня 1921 — чл. ЦК КП(б)У; у вересні–грудні 1923 — нарком внутр. справ УСРР, чл. Колегії НКВС УСРР. У цей період підтримував прихильників «робітн. опозиції». 1924–26 — зав. тютюн. тресту в Києві. Автор спогадів «Революционное движение в Луганске» (1926). Від 1927 — на госп. роботі у Москві. 20 січня 1935 заарешт., 14 квітня того ж року за звинуваченням у приналежності до підпіл. контррев. групи «робітн. опозиції» засудж. до 5-ти р. таборів. У листопаді 1937 в ув’язненні за звинуваченням у підготовці терорист. актів проти кер. партії і рад. уряду постановою «трійки» Упр. НКВС по Челябін. обл. РФ засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1965.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
