НІМЕ́НКО Андрій Васильович (20. 06. 1925, с. Інгуло-Камʼянка, нині Кропивниц. р-ну Кіровогр. обл. — 01. 02. 2006, Київ) — скульптор, графік, мистецтво­знавець, поет. Батько М. Німенка. Канд. мистецтво­знавства (1955). Заслужений діяч мистецтв Груз. РСР (1969). Член НСХУ (1957), НСПУ (1978). Учасник 2-ї світової вій­ни. Бо­йові нагороди. Закін. Київський художній ін­ститут (1951; викл. М. Гельман, М. Лисенко). Від­тоді працював у Києві: у г. «Радянське мистецтво»; 1953–71 — старший науковий спів­робітник від­ділу образотвор. мистецтва ІМФЕ АН УРСР; 1971–76 — старший викладач кафедри теорії і практики культ.-осв. роботи Київ. ін­ституту культури. Учасник всеукр., всесоюз. (від 1951), зарубіж. (від 1963) мистецьких ви­ставок. Персон. — у Києві (1964). Основні галузі — монум. і станк. скульптура, станк. і книжк. графіка. Автор дослідж. про роз­виток укр. скульп­тури, моно­графій «Українська радянська скульптура» (1960), «Українська скульптура другої половини 19 — початку 20 ст.» (1963), «Памʼятники Т. Шевченку» (1964; 1969), «Іван Кавалерідзе — скульптор» (1967), роз­ділів до кн. «Історія українського мистецтва» (т. 6, 1968; т. 4, 1970; усі — Київ), ст. «Шевченко — художник» // «Курʼєр ЮНЕСКО», 1995, № 3. Автор зб. поезій «Понад плаєм плаї» (1969), «Мідні карби» (1971), «Бузько-забудько» (1974), «Вогонь і камінь» (1975), «Мозаїка вікон» (1983), «Сонячна брама», «Сонячний дім» (обидві — 1985), «Лісові фантазії» (1991; усі — Київ). Деякі роботи зберігаються в НХМ (Київ). 20 квітня 1966 разом із 9-ма чл. СХУ звернувся до Верхов. Суду УРСР із клопота­н­ням на захист О. Заливахи.