Очищення влади

Визначення і загальна характеристика

ОЧИ́ЩЕ­Н­НЯ ВЛА́ДИ — процес, притаман­ний будь-якій владі, що полягає у звільнен­ні службовців з посад за зло­вжива­н­ня чи правопоруше­н­ня, а також у забороні (законом, ріше­н­ням суду чи адміністративного органу) певним особам обі­ймати посади публічної служби. О. в. від­бувається при за­стосуван­ні антикорупційного законодавства (див. Корупція), яке перед­бачає від­повід­альність за від­повід­ні правопоруше­н­ня, однак його можуть здійснювати як спеціально за­проваджений процес від­стороне­н­ня осіб від публічних посад та заборони їм обі­ймати такі посади, зумовлений екс­траординарними су­спільно-політичними подіями — зміною влади, політичного режиму. У такому випадку О. в. є засобом заміни носіїв «старої» влади на пред­ставників «нової». Такі люстраційні процеси (див. Люстрація), проведені на­прикінці 1980-х — на початку 1990-х рр. у багатьох пост­соціалістичних країнах, повʼязані зі зміною політичного режиму з соціалістичного на демократичний і потребою заснува­н­ня (від­новле­н­ня) держав на принципово інших засадах. Натомість в Україні, після від­новле­н­ня нею незалежності 1991 та ви­значе­н­ня курсу на побудову суверен­ної демократичної держави, таке О. в. здійснене не було, не­зважаючи на величезну обʼєктивну потребу в ньому. Це стало однією з головних причин глобальних економічних, політичних і соціальних про­блем, що істотно загальмували роз­виток України. Ріше­н­ня про системне О. в. ухвалено в Україні надто пізно — після Революції гідності та усуне­н­ня політичного режиму В. Януковича 2014. Тоді ВР України прийняла низку рішень, зокрема спеціальні люстраційні закони. О. в. роз­почато з Кон­ституційного Суду України, що ві­ді­грав особливу роль в узурпації влади В. Януковичем.

24 лютого 2014 ВР України по­становою «Про реагува­н­ня на факти поруше­н­ня су­д­дями Кон­ституційного Суду України присяги судді» за поруше­н­ня присяги до­строково припинила повноваже­н­ня та звільнила з посад 5 суд­дів Кон­ституційного Суду України (А. Головіна, М. Колоса, М. Маркуш, В. Овчаренка, О. Пасенюка), а також за­пропонувала в. о. Президента України та зʼ­їзду суд­дів України до­строково припинити повноваже­н­ня та звільнити з посад суд­дів Кон­ституційного Суду України, при­значених за їхньою квотою (Ю. Бауліна, С. Вдовіченка, В. Бринцева, М. Гультая, М. Запорожця, О. Сергейчука, Н. Шаптали). Під­ставою для такого звільне­н­ня вказано незабезпече­н­ня цими су­д­дями верховенства Кон­ституції України, поруше­н­ня обовʼязку захищати кон­ституційний лад держави, кон­ституційні права та свободи людини і громадянина, вчине­н­ня ними дій, що суперечать змісту присяги та чесному і сумлін­ному виконан­ню обовʼязків судді Кон­ституційного Суду України. Прийнятими ними ріше­н­нями у некон­ституційний спосіб з при­власне­н­ням повноважень ВР України було змінено Кон­ституцію України, порушено засадничі кон­ституційні принципи народо­вла­д­дя та роз­поділу влад (зокрема Ріше­н­ням від 30 вересня 2010 № 20/2010-рп у справі про дотрима­н­ня процедури внесе­н­ня змін до Кон­ституції України). Однак глава держави і зʼїзд суд­дів України проігнорували зверне­н­ня парламенту та, на від­міну від ВР України, не прийняли рішень про звільне­н­ня вказаних суд­дів з посад за поруше­н­ня присяги. Більше того, 18 березня 2014 Ю. Баулін став головою Кон­ституційного Суду України і у цьому статусі 7 червня того ж року привів до присяги новообраного Президента України П. Порошенка. 2019 посаду голови Кон­ституційного Суду України обійняла Н. Шаптала, яка привела до присяги вже іншого новообраного Президента України — В. Зеленського. Правовий парадокс такого О. в. полягає у тому, що за наявності одних і тих же під­став, за одне і те ж саме дія­н­ня одні особи, які його вчинили, понесли юридичну від­повід­альність (були звільнені з посад), інші — не лише не понесли будь-якої юридичної від­повід­альності, але й мали сут­тєве карʼєрне зро­ста­н­ня на публічній службі — зайняли найвищі державні посади.

8 квітня 2014 ухвалено Закон України «Про від­новле­н­ня довіри до судової влади в Україні», що ви­значив правові та організаційні засади проведе­н­ня спеціальної пере­вірки суд­дів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з викори­ста­н­ням існуючих процедур роз­гляду питань про їхнє притягне­н­ня до дисциплінарної від­повід­альності та звільне­н­ня з посади у звʼязку з поруше­н­ням присяги з метою під­вище­н­ня авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, від­новле­н­ня закон­ності та справедливості. Від­повід­но до цього закону створено Тимчасову спеціальну комісію з пере­вірки суд­дів судів загальної юрисдикції, до складу якої уві­йшли 5 членів із числа суд­дів у від­ставці від Пленуму Верховного Суду України, а також по 5 пред­ставників від Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики та ВР України. Законом (стат­ті 2, 3) на цю комісію покладено обовʼязок упродовж року провести пере­вірку суд­дів судів загальної юрисдикції, які одно­особово або у колегії суд­дів у певний період (з 21 листопада 2013 до дня на­бра­н­ня чин­ності цим законом) при­ймали ріше­н­ня, повʼязані з: обмеже­н­ням прав громадян на проведе­н­ня зборів, мітингів, походів, демонстрацій; обра­н­ням запобіжних заходів у ви­гляді трима­н­ня під вартою; винесе­н­ням обвинувальних вироків щодо осіб, які ви­знані політичними вʼязнями та/або осіб, які були учасниками масових акцій протесту у звʼязку з їхньою участю у таких акціях; на­да­н­ням до­зволу на проведе­н­ня слідчих (роз­шукових) дій та негласних слідчих (роз­шукових) дій стосовно осіб, які були учасниками масових акцій протесту; накладе­н­ням адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту, у ви­гляді по­збавле­н­ня права керува­н­ня транс­порт­ними засобами, за злісну непокору закон­ному роз­поряджен­ню або вимозі працівника міліції, а також за поруше­н­ня порядку організації і проведе­н­ня зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

Крім того, під пере­вірку під­падали судді, які при­ймали ріше­н­ня у справах, повʼязаних з проведе­н­ням виборів до ВР України 7-го склика­н­ня, скасува­н­ням їхніх результатів або по­збавле­н­ням статусу народного депутата України особи, обраної народним депутатом цього склика­н­ня. За результатами пере­вірки Тимчасова комісія, що організаційно діяла при Вищій раді юстиції, ухвалювала висновок про поруше­н­ня суд­дею присяги, наявність під­став для притягне­н­ня його до дисциплінарної від­повід­альності, наявність у діях судді ознак злочину або про нев­становле­н­ня фактів, що свідчили б про поруше­н­ня суд­дею закону. Від­повід­ний висновок направляли до Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суд­дів або Генеральної прокуратури України. З діяльністю цієї комісії були повʼязані великі су­спільні очікува­н­ня щодо очище­н­ня суд­дівського корпусу, однак у силу різних причин вона виявилася малоефективною. За період своєї діяльності Тимчасова комісія прийняла від різних субʼєктів 2192 заяви про недотрима­н­ня су­д­дями законів, на їхній під­ставі при­значила 309 пере­вірок, з яких закінчила 66. За результатами пере­вірок вона направила до Вищої ради юстиції 41 висновок про наявність ознак поруше­н­ня присяги в діях 46-ти суд­дів. За цими висновками Вища рада юстиції внесла по­да­н­ня ВР та Президенту України про звільне­н­ня 29-ти суд­дів з посад за поруше­н­ня присяги. У червні 2016 офіційно оголошено про припине­н­ня її діяльності. У серпні того ж року керівник департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції України Т. Козаченко пові­домила, що «люстрація судової системи фактично не від­булася». Закон України «Про від­новле­н­ня довіри до судової влади в Україні» також перед­бачав автоматичне звільне­н­ня голів усіх судів (вищих, апеляційних, місцевих) та їхніх за­ступників, припине­н­ня повноважень членів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії, а також припине­н­ня повноважень делегатів зʼ­їзду суд­дів України та конференцій суд­дів, обраних до на­бра­н­ня чин­ності цим законом. Однак і ці заходи не при­звели до сер­йозних змін у судовій системі та її кардинального очище­н­ня.

16 вересня 2014 ВР прийняла Закон України «Про очище­н­ня влади», що вже охоплював усіх службовців публічної влади. Потребу в за­проваджен­ні такого широкомас­штабного механізму люстрації об­ґрунтовано тим, що він є одним із способів консолідації су­спільства та подола­н­ня негативних наслідків авторитарного режиму колишньої влади. Ініціатори цього закону були пере­конані, що проведе­н­ня процедури О. в. дасть змогу від­новити довіру громадян до влади, а також мінімізувати корупцію у державних органах. О. в. цей закон ви­значив як встановлену ним або ріше­н­ням суду заборону окремим фізичним особам обі­ймати певні посади (пере­бувати на службі, окрім виборних посад) в органах державної влади та місцевого самоврядува­н­ня. Законом перед­бачено, що О. в. здійснюють із метою нед­опуще­н­ня до участі в управлін­ні державними справами осіб, які своїми ріше­н­нями, діями чи без­діяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їхньому здійснен­ню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України В. Януковичем, під­рив основ національної без­пеки і оборони України або протиправне поруше­н­ня прав і свобод людини.

Натомість фактичний предмет цього закону є значно ширшим, ніж заявлена у ньому мета, оскільки його дію поширено на абсолютно різні категорії осіб, а саме: осіб, які обі­ймали певні посади у період пере­бува­н­ня В. Януковича на посту Президента України; працівників право­охорон­них органів і суд­дів, які вчиняли певні дії та при­ймали певні ріше­н­ня під час Революції гідності; осіб, які працювали на керівних посадах у КПРС та комсомолі; були штатними чи негласними агентами КДБ, Головного управлі­н­ня роз­відки МО СРСР, закінчили ВНЗи КДБ СРСР; осіб, стосовно яких ріше­н­ням суду встановлено, що вони здійснювали заходи, спрямовані на узурпацію влади В. Януковичем, під­рив основ національної без­пеки, оборони чи територіальної цілісності України, що спричинило поруше­н­ня прав людини; осіб, пере­вірка стосовно яких встановила недостовірність ві­домостей у по­даних ними деклараціях про майно та доходи, а також невід­повід­ність вартості їхнього майна доходам, одержаним із закон­них джерел. Таким чином, автори цього закону перед­бачили всеохоплюючу люстрацію, вочевидь, прагнучи одноразово очистити державну владу практично за усіма можливими критеріями, зокрема компенсуючи таким чином не­здійсне­н­ня О. в. від­разу після від­новле­н­ня незалежності України 1991. Позитивний момент такого під­ходу — намага­н­ня докорін­но змінити владу в Україні, здійснити її кардинальне очище­н­ня; негативний момент — закон перед­бачив за­стосува­н­ня люстрації до тих категорій осіб, яка за спливом часу на­вряд чи могла вже бути за­стосована і, якщо й могла, то на­вряд чи мала б бодай яку ефективність (високопо­ставлених функціонерів КПРС і комсомолу); до суд­дів, стосовно яких уже діяв спеціальний люстраційний закон, від­так фактично за­проваджено стосовно суд­дів по­вторну люстрацію; до осіб, які подали недостовірні ві­домості до майнових декларацій, хоча від­повід­альність за це уже перед­бачена антикорупційним законодавством.

Таким чином, зміщено основну мету цього закону, нівельовано його заходи, роз­порошено зуси­л­ля з О. в., ускладнено його викона­н­ня, повʼязане з великим бюрократичним навантаже­н­ням та потребою залучити до його викона­н­ня значний державний ресурс. Цей закон істотно від­різнявся від люстраційних законів, ухвалених у пост­соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи — по-перше, набагато ширшою сферою за­стосува­н­ня, по-друге, перед­баче­н­ням заходів, які у традиційному ро­зумін­ні не є люстраційними (антикорупційні заходи, встановле­н­ня від­повід­альності для працівників право­охорон­них органів і суд­дів за прийня­т­тя певних рішень).

Згідно із законом, заходи з О. в. за­стосовують щодо всіх посад і службових осіб (окрім виборних посад) органів державної влади та місцевого самоврядува­н­ня, а також осіб, які претендують на зайня­т­тя таких посад. Стосовно них мала бути проведена люстраційна пере­вірка, за результатами якої складали висновок про наявність чи від­сутність заборон певній особі обі­ймати посади в органах публічної влади. У разі наявності таких під­став особу звільняли з посади публічної служби або якщо вона претендувала на зайня­т­тя такої посади, то їй від­мовляли у при­значен­ні на таку посаду. Органом, уповноваженим на проведе­н­ня люстраційної пере­вірки, ви­значено Міністерство юстиції України. У його структурі створено департамент із питань люстрації на чолі з громадським діячем, спів­засновником громадського обʼ­єд­на­н­ня «Громадський люстраційний комітет», адвокатом Т. Козаченко. Закон перед­бачав формува­н­ня єдиного державного реєстру осіб, щодо яких за­стосовано положе­н­ня Закону України «Про очище­н­ня влади». До нього вносили ві­домості про особу, щодо якої за­стосовано положе­н­ня за­значеного закону: прі­звище, імʼя, по батькові; місце роботи, посада на час за­стосува­н­ня положе­н­ня цього закону; ві­домості про стан проходже­н­ня пере­вірки особою; інформація про надходже­н­ня висновків про результати пере­вірки, що свідчать про наявність під­став для за­стосува­н­ня до особи, яка проходила пере­вірку, люстраційних заборон; час, протягом якого на особу поширено від­повід­ну люстраційну заборону. Вказані ві­домості не належали до конфіденційної інформації про особу та не могли бути обмежені в до­ступі.

Закон встановив, що автоматичному звільнен­ню з посад та забороні десяти років обі­ймати посади на публічній службі під­лягають особи, які обі­ймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 по 22 лютого 2014: Президента, Премʼєр-міністра, Першого віце-премʼєр-міністра, Віце-премʼєр-міністра, Міністра, керівника іншого центрального органу виконавчої влади, голови Національного банку України, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державного комітету телебаче­н­ня і радіомовле­н­ня, їхнього першого за­ступника, голови або члена національної комісії, що здійснює від­повід­но державне регулюва­н­ня природних монополій, державне регулюва­н­ня у сферах звʼязку та інформатизації, ринків цін­них паперів і фінансових послуг, генерального прокурора, голови Служби без­пеки України, Служби зовнішньої роз­відки, начальника Управлі­н­ня державної охорони, керівника державної податкової та митної служби, керівника податкової міліції, їхніх перших за­ступників чи за­ступників, за­ступника Міністра внутрішніх справ, секретаря Ради національної без­пеки і оборони, їхніх перших за­ступників чи за­ступників; глави адміністрації Президента, керівника Державного управлі­н­ня справами, секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їхніх перших за­ступників чи за­ступників; члена Вищої ради юстиції (крім голови Верховного Суду), члена Вищої кваліфікаційної комісії суд­дів, голови Державної судової адміністрації, їхніх перших за­ступників чи за­ступників; керівника, за­ступника керівника само­стійного структурного під­роз­ділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури, Служби без­пеки України, Служби зовнішньої роз­відки, Міністерства внутрішніх справ, державної податкової та митної служби, податкової міліції; керівника, за­ступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби без­пеки України, Міністерства внутрішніх справ, державної податкової та митної служби, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Севастополі, голови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрацій, їхніх перших за­ступників чи за­ступників, голови ра­йон­ної державної адміністрації, ра­йон­ної у місті Києві державної адміністрації; начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних сил України, командувача Сухопутних військ, Повітряних сил, Військово-морських сил Збройних сил України, їхніх перших за­ступників. Такі ж заходи в межах О. в. поширено на спів­робітників право­охорон­них органів і суд­дів, які вчиняли певні дії та/або ухвалювали певні ріше­н­ня з притягне­н­ня до адміністративної чи кримінальної від­повід­альності учасників мирних зі­брань під час Революції гідності, за­стосува­н­ня до них запобіжного заходу у ви­гляді трима­н­ня під вартою. Закон заборонив протягом пʼяти років обі­ймати посади на публічній службі особам органів державної влади та органів місцевого самоврядува­н­ня, зокрема су­д­дям, спів­робітникам право­охорон­них органів, стосовно яких встановлено ріше­н­ням суду, що вони: спів­працювали зі спеціальними службами іноземних держав як таємні інформатори в оперативному отриман­ні інформації; своїми ріше­н­нями, діями чи без­діяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їхньому здійснен­ню), спрямовані на під­рив основ національної без­пеки, оборони чи територіальної цілісності України; закликали публічно до поруше­н­ня територіальної цілісності та суверенітету України; роз­палювали між­національну ворожнечу; своїми протиправними ріше­н­нями, дією чи без­діяльністю при­звели до поруше­н­ня прав людини та основоположних свобод, ви­знаних ріше­н­ням Європейського суду з прав людини.

Згідно з офіційною інформацією Міністерства юстиції України, станом на 16 жовтня 2016 року люстраційну пере­вірку від­повід­но до Закону України «Про очище­н­ня влади» здійснено щодо 278 018 осіб, з яких: 208 780 — діючих чиновників, 69 238 — претендентів на зайня­т­тя посад публічної служби (на момент прийня­т­тя закону в Україні налічувалося близько 700 тисяч чиновників, з них близько 300 тисяч — державні службовці). У 2014–2016 роках до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких за­стосовано положе­н­ня цього закону, включено ві­домості стосовно 1000 осіб (ві­домості стосовно 66 осіб виключено: стосовно 53 — за ріше­н­ням суду, 4 — за об­ґрунтованим ріше­н­ням органу пере­вірки, 5 — за по­да­н­ням Президента, 4 — як учасників антитерористичної операції). Серед включених до вказаного реєстру — 258 працівників органів Державної фіскальної служби, 206 — прокуратури, 190 спів­робітників органів Міністерства внутрішніх справ, 59 — Служби без­пеки України, 173 працівники інших центральних органів виконавчої влади, 48 — обласних і ра­йон­них державних адміністрацій. Перед­бачені законом люстраційні заборони за­стосовано за такими критеріями: за обі­йма­н­ня від­повід­ної посади — щодо 553 осіб; за вчине­н­ня певних дій та/або ухвале­н­ня певних рішень працівниками право­охорон­них органів та су­д­дями — 113 осіб; за непо­да­н­ня заяви про проведе­н­ня люстраційної пере­вірки — 111 осіб; за результатами майнової (антикорупційної) пере­вірки — 110 осіб; колишніх штатних агентів Комітету державної без­пеки СРСР та Української РСР — 43 особи; високопосадових функціонерів Комуністичної партії Радянського Союзу — 4 особи. Станом на 16 жовтня 2016 року на посадах у державних органах знаходилося близько 100 осіб, до яких мала бути за­стосована заборона обі­ймати публічні посади, зокрема в Адміністрації Президента України (керівник апарату глави держави), державній виконавчій владі (голови двох обласних державних адміністрацій та інші), органах прокуратури (зокрема керівник Генеральної інспекції внутрішніх роз­слідувань та без­пеки Генеральної прокуратури України, перший за­ступник прокурора Автономної Республіки Крим), центральному апараті Міністерства внутрішніх справ (керівник робочого апарату Українського бюро Інтерполу), Службі без­пеки України (троє начальників обласних управлінь і начальник Головного слідчого управлі­н­ня), Державній службі фінансового моніторингу (за­ступник голови служби), Державній судовій адміністрації (голова).

Найбільше порушень щодо викона­н­ня Закону України «Про очище­н­ня влади» виявлено у Державній фіскальній службі, у якій до 76 осіб усупереч цьому закону не були за­стосовані звільне­н­ня з посад та заборона обі­ймати посади на публічній службі, серед них — начальник Головного управлі­н­ня у місті Києві, директор департаменту, троє за­ступників обласних управлінь. Пред­ставники Міністерства юстиції України заявили про саботаж люстрації з боку керівництва Державної фіскальної служби, яке без­під­ставно не за­стосовувало положе­н­ня люстраційного закону до посадових осіб, які під­падали під його дію (загалом у системі Державної фіскальної служби — 984 посадових особи при загальній кількості близько 58 тисяч працівників). У Збройних силах України до 11 осіб найвищого командного складу не за­стосовано люстраційні заборони: до семи осіб — учасників бо­йових дій, до чотирьох — за правом Президента України не за­стосовувати люстрацію. У 2014–2016 роках Міністерство юстиції України ініціювало звільне­н­ня 70 суд­дів на під­ставі Закону України «Про очище­н­ня влади», Вища рада юстиції ухвалила таке ріше­н­ня лише стосовно одного судді. На під­ставі аналізу реалізації Закону України «Про очище­н­ня влади» Міністерство юстиції України виявило основні схеми уникне­н­ня люстрації високопосадовцями, які під­падали під дію цього закону: невикона­н­ня від­повід­ними субʼєктами (Президентом, Генеральним прокурором, головою Державної фіскальної служби, Радою суд­дів України) обовʼязків щодо звільне­н­ня з посад та за­стосува­н­ня люстраційних заборон до осіб, до яких вони мали бути за­стосовані; викори­ста­н­ня судів для отрима­н­ня потрібних рішень (щодо непошире­н­ня дії закону на певну категорію осіб, зміни періоду пере­бува­н­ня на посаді особи, яка під­падає під люстрацію тощо); виведе­н­ня з-під дії закону певних категорій посад за ріше­н­ням керівника державного органу шляхом спекулятивного тлумаче­н­ня його положень; без­під­ставне звільне­н­ня від люстрації осіб, до яких за законом таке звільне­н­ня не могло бути за­стосоване. Широкий су­спільний резонанс отримало при­значе­н­ня колишнього першого за­ступника Міністра закордон­них справ Р. Демченка (2010—14), який під­падав під дію Закону України «Про очище­н­ня влади», на високі держпосади: Президентом П. Порошенком у 2014 — на посаду радника глави держави, президентом В. Зеленським у 2019 — на таку ж посаду, а у 2020 — на посаду першого за­ступника секретаря Ради національної без­пеки і оборони України та голови Комітету з питань роз­відки при Президентові України (звільнений лише 2022).

У листопаді 2014 та березні 2015 року Верховний Суд України, у березні 2015 року — сорок сім народних депутатів України звернулися до Кон­ституційного Суду України з по­да­н­нями про ви­зна­н­ня некон­ституційними багатьох (ключових) положень Закону України «Про очище­н­ня влади», стверджуючи, що він порушує кон­ституційні принципи верховенства права, рівності та справедливості, заборони дис­кримінації, правової ви­значеності, презумпції невинуватості, дотрима­н­ня та гарантува­н­ня базових прав людини, індивідуального характеру юридичної від­повід­альності. Тоді ж Кон­ституційний Суд України від­крив провадже­н­ня за цими по­да­н­нями і почав їхній роз­гляд. Однак станом на вересень 2022 року жодного ріше­н­ня у цих справах Кон­ституційним Судом України не прийнято. Це свідчить про те, що, не­зважаючи на перманентну зміну (й певне очище­н­ня) складу Кон­ституційного Суду України, у ньому за цей час не зна­йшлося потрібної (мінімум десяти) кількості голосів для ухвале­н­ня одного з можливих рішень: ви­зна­н­ня закону кон­ституційним, ви­зна­н­ня закону некон­ституційним повністю, ви­зна­н­ня закону некон­ституційним в окремій частині, закри­т­тя провадже­н­ня у справі. Політичне керівництво держави неодноразово заявляло про готовність удосконалити люстраційний закон від­повід­но до рекомендацій Венеційської комісії, яка ді­йшла висновку, зокрема, про те, що: складно виправдати надто пізню люстрацію колишніх комуністичних функціонерів; потрібно уточнити пере­лік посад, що під­лягають автоматичній люстрації; пере­глянути критерії люстрації; вину особи необхідно доводити у кожному конкретному випадку і не ви­знавати лише на під­ставі приналежності до певного державного органу; суд­дів слід виключити з цього закону, оскільки їхня діяльність є предметом іншого спеціального люстраційного закону. Однак ці рекомендації не враховані, тому Закон України «Про очище­н­ня влади» продовжує діяти у тому ви­гляді, у якому він був ухвалений (у 2014–2020 роках до нього шість разів вносили зміни, але вони стосувалися або термінологічних уточнень, або особливостей його за­стосува­н­ня до військовослужбовців в умовах збройної російської агресії).

Натомість Кон­ституційний Суд України досить швидко ухвалив ріше­н­ня щодо іншого люстраційного закону — положе­н­ня Закону України «Про вищу освіту». Ним встановлено заборону особі, яка «голосувала за диктаторські закони 16 січня 2014 року», бути обраною, при­значеною (зокрема в. о.) на посаду керівника вищої освіти. Кон­ституційний Суд України ви­знав вказане положе­н­ня некон­ституційним й аргументував це тим, що: оспорювана норма є неви­значеною, оскільки неможливо встановити, які з прийнятих 16 січня 2014 законів належать до категорії диктатор.; перед­бачена вказаною нормою заборона обі­ймати посади керівників закладів вищої освіти є юридичною від­повід­альністю, а народні депутати не можуть мати юридичної від­повід­альності за результати голосува­н­ня (ріше­н­ня від 20 грудня 2017 № 2‑р/2017). Це ріше­н­ня не було одно­стайним — низка суд­дів висловила до нього окрему думку і вказала, що воно не базується на Кон­ституції України, є юридично необ­ґрунтованим, ним Кон­ституційний Суд України по­ставив під сумнів правомірність Революції гідності, під час якої реалізовано право на пов­ста­н­ня проти тиранії (диктатури), що закріплено у Загальній декларації прав людини 1948 і випливає зі змісту преамбули, статей 1, 3, 5, 39 Кон­ституції України.

Люстраційні заходи, здійснені на під­ставі вказаних законів, без­перечно дали позитивний результат. Однак належного О. в., що б забезпечило домінува­н­ня державницьких, професійних і доброчесних кадрів у всіх сферах і на всіх рівнях публічної влади, в Україні не від­булося. Від­так найбільшою про­блемою України була і залишається публічна влада — її формува­н­ня та функціонува­н­ня.

Літ.: Не склалося: в Мінʼюсті заявили, що люстрація судової системи в Україні фактично не від­булася // Обозреватель. 2016. 10 серп.; Островська О. Що з люстрацією і чим вона закінчилась // LB.ua. 2019. 11 черв.; Звіт Міністерства юстиції України "Про результати збору та узагальне­н­ня інформації щодо реалізації Закону України "Про очище­н­ня влади" протягом двох років (2014-2016 рр.); Спадок Януковича і Порошенка: ЗЕ при­значив радником "дипломата Антимай­дану" Демченка // Новинарня. 2019. 23 лип.; Бутусов заявив, що перший за­ступник секретаря РНБО - російський шпигун в оточен­ні Зеленського // Букви. 2021. 18 серп.

М. І. Мельник

Завантажити статтю