О

О — дев’ятнадцята буква української абетки. Є в інших алфавітах, створених на основі слов’яно-кириличної графіки. Назва літери «о» вживається як іменник середнього роду. Буває велика й мала, має рукописну й друковану форми. Походить від кириличних літери «О» («он»), запозиченої з грецького уставного письма. У староукраїнській графіці мала варіанти написання, зумовлені типом письма та належністю писаря до писемної школи, що разом з іншими ознаками допомагає визначити час і місце написання пам’ятки. У 16 ст. з’явилася друкована форма літери. У сучасній українській літературній мові позначає [о] — лабіалізований голосний звук заднього ряду середнього підняття. Може бути окремою частиною мови — підсилювальною часткою, вигуком. Уживається в абревіатурах (ООН, ОБСЄ, ОУН тощо), а також в умовних скороченнях: о. (острів), о. (отець із зазначенням імені). У старослов’янській кириличній писемності мала числове значення «сімдесят». Нині використовується в класифікаційному поділі зі значенням «дев’ятнадцятий»: пункт «О» розділу Н. При цифрової нумерації вживають як додаткову диференційну ознаку, коли низка предметів має однаковий номер: шифр № 13-о тощо.

Завантажити статтю