ОБʼЄ́ДНА­Н­НЯ БУ́ВШИХ ВОЯКІ́В УКРАЇ́НЦІВ У ВЕЛИ́КІЙ БРИТА́НІЇ (ОбВУ). Засноване 1949 за участі понад 1 тис. українців — вояків із різних армій, пере­важно з 1-ї Української дивізії УНА. Головна управа — у Лондоні. Первісно обʼ­єд­нувало близько 6 тис. членів, з яких понад 2 тис. незабаром емігрували до США, Канади, Австралії, Пів­ден­ної Америки, країн Західної Європи; у 1990-х роках — понад 1,5 тис. У структурі ОбВУ створено округи «Лондон», «Пів­день», «Захід», «Середня Англія», «Лінколншір», «Лянкашір», «Брадфордшір», «Шотляндія», що складалися із від­ділів і гуртків (не менш ніж 12 членів). Станом на 1953 діяло 74 від­діли та 52 гуртки, 1966 — від­повід­но 47 і 7. Керівні органи — президія (централя) Головної управи, Головна управа, Суд честі, Контрольна комісія. Членів президії обирають на Загальних зборах (зʼ­їздах), які від 1957 проводили щорічно, від 1962 — 1 раз на 2 роки. Щороку організовують окружні конференції, від 1957 — Кра­йові військові зʼ­їзди, від 1972 — По­братимські зу­стрічі (за­звичай до певних дат), від початку 1970-х років — Свято Героїв у оселі Спілки української молоді «Тарасівка» (с. Вестон-он-Трент), де коштом ОбВУ встановлено памʼятник полеглим за волю України. З часу заснува­н­ня обʼ­єд­на­н­ня приділяло значну увагу військовій справі, зокрема від 1953 його члени проходили військову під­готовку у британських військових формува­н­нях, у 1970-х роках у м. Нот­тінґем засновано кадетський від­діл для українських юнаків (діяв 3 роки, роз­формований британським військовим командува­н­ням після протестів уряду СРСР). У 1-й половині 1960-х років ОбВУ мало 24 футбольні команди та команди з інших видів спорту, що припинили діяльність у 1970-х роках. Було сформовано 18 груп, що надавали матеріальну допомогу українським ветеранам не лише у Великій Британії, а й у Австрії та Німеч­чині (зі зро­ста­н­ням добробуту в цих країнах їхню роботу згорнуто). У 1970–80-х роках ОбВУ по­стійно ви­ступало з політичними акціями на захист поневоленого українського народу та українських політвʼязнів (акції біля посольства СРСР у Лондоні тощо). Завдяки зуси­л­лям і за кошти членів ОбВУ встановлено памʼятники загиблим українським воякам у Австрії (м. Фельдбах і Траутмансдорф), меморіальні дошки у Відні (церква святої Варвари і гора Леопольдсберґ), Римі (три у крипті храму святої Софії), Лондоні (кафедральний храм УГКЦ) та ін., а після проголоше­н­ня від­новле­н­ня незалежності України 1991 — величний комплекс на вшанува­н­ня трагедії по­близу с. Базар, нині Коростенського ра­йону Житомирської області (роз­стрілу з наказу Г. Котовського полонених учасників 2-го Зимового походу Армії УНР), памʼятник боям дивізії «Галичина» 1944 на горі Жбир по­близу с. Ясенів, нині Золочівського ра­йону Львівської області. ОбВУ створило систему власних військових нагород: медалі «За заслуги» кількох ступенів, «Золотий Хрест Заслуги» тощо. ОбВУ видало друком 16 книг, 160-й том «Записок Наукового товариства імені Шевченка» (1953), 22 збірники різних матеріалів, 15 памʼятних карток, 3 альманахи, наукову працю В. Кубі­йовича «Етнічні групи пів­ден­нозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939» (Вісбаден, 1983). ОбВУ є членом Світових і Європейських кон­гресів українців, Світового державницького фронту, Світової ради українських комбатантських організацій, асоці­йованим членом Всеукраїнського братства ОУН–УПА, активно спів­працює з Союзом українців у Великій Британії. 1992 члени ОбВУ вперше взяли участь у від­значен­ні в Україні річниці створе­н­ня УПА, 1993 — дивізії «Галичина», 1994 — УГВР і бою під Бродами. Друкований орган — журнал «Сурмач» (1955–97). ОбВУ очолювали: М. Длябога (1949–53), М. Білий-Карпинець (1953–73), Т. Кудлик (1974–78), Б. Микитин (1978–86), С. Фостун (1986–2004), І. Равлюк (2004–13). Зі смертю ветеранів фактично припинило діяльність.