КОГНІТИ́ВНА ЛІНГВІ́СТИКА — мово­знавчий напрям, у якому функціонува­н­ня мови роз­глядають як різновид пі­знавальної діяльності, а когнітивні механізми та структури людської сві­домості досліджують через мовні явища. Виникла в 1970-х роках К. л. — складова частина когнітології — інтегральної науки про когнітивні процеси у сві­домості людини, що забезпечують оперативне мисле­н­ня та пі­зна­н­ня світу. Значе­н­ня мови для по­ставлених когнітологією зав­дань є над­звичайно важливим, бо саме через мову можна обʼєктивізувати ро­зумову (ментальну, мислен­нєву) діяльність, тобто вербалізувати її. З іншого боку, ви­вче­н­ня мови — опосередкований шлях дослідже­н­ня пі­зна­н­ня, оскільки когнітивні й мовні структури пере­бувають у певних спів­від­ноше­н­нях. К. л. досліджує мовні форми, повʼязані зі структурами людських знань, а також те, як ті й інші пред­ставлені у сві­домості людини; роль мови у здійснен­ні процесів пі­зна­н­ня й осмисле­н­ня світу, у проведен­ні процесів його концептуалізації та категоризації, про­блему спів­від­ноше­н­ня концептуальних систем із мовними і науковими та звичайними картинами світу з мовною. 

К. л. успадкувала набутки попередніх мово­знавчих парадигм і роз­виває успадковані від лінгвістики, а також від філософії і психології класичні про­блеми звʼязків між мовою та мисле­н­ням, роз­глядаючи їх у таких категоріях, як зна­н­ня, його мовні різновиди та способи ре­презентації, мовні процедури оперува­н­ня зна­н­нями, ментальні структури та процеси у сві­домості (памʼять, сприйня­т­тя, ро­зумі­н­ня, пі­зна­н­ня, аргументація, прийня­т­тя ріше­н­ня тощо). Головна ідея, що ви­окремлює К. л. як новий напрям, — мовна здатність людини є частиною її когнітивної здатності. Для К. л. характерні такі загальні принципові на­станови, як екс­пансіонізм (виходи в інші науки), антропоцентризм (ви­вче­н­ня мови з метою пі­зна­н­ня її носія), функціоналізм (дослідже­н­ня різномані­т­тя функцій мови) та екс­планаторність (поясне­н­ня мовних явищ). 

Найважливішим і на­йопрацьованішим роз­ділом К. л. є семантика. Пред­ставники когнітивного під­ходу в семантиці (пере­важно американські вчені Дж. Лакофф, Р. Ланґакер, Р. Джекендофф, Ч. Філ­лмор, Л. Талмі, А. Ґольдберґ, Дж. Тейлор, Ж. Фоконьє, Б. Рудзка-Остін, А. Ченкі та ін.) вважають, що їхнє головне зав­да­н­ня — виявити й пояснити, як організоване зна­н­ня про світ у сві­домості людини і як формуються та фіксуються поня­т­тя про світ. Тому роз­глядають семантику й мовні про­блеми через призму повʼязаних із лінгвістикою наук — герменевтики, ґештальтпсихології, когнітивної психології та ін. Когнітивісти роз­робили низку теорій і ввели в науковий обіг низку понять. Новою є когнітивна теорія категоризації, тобто теорія систематизації значень слів у мовній сві­домості людини, яка здійснюється у межах сформованих у її сві­домості наївної картини світу. В її основу покладено ідею американського лінгвіста Б.-Л. Ворфа про членува­н­ня світу на категорії за допомогою мови. З теорією категоризації повʼязане поня­т­тя ментальних ре­презентацій — умовних функціонально ви­значених структур сві­домості та мисле­н­ня людини, що від­творюють реальний світ у сві­домості, втілюють зна­н­ня про нього і почу­т­тя, які він викликає, від­ображають стани сві­домості та процеси мисле­н­ня, які роз­глядають як оперува­н­ня ментальними ре­презентаціями. 

Основним семантичним поня­т­тям у К. л., яке не отримало одно­значного ви­значе­н­ня, є концепт. Під ним ро­зуміють ментальний прообраз (нерозчленоване уявле­н­ня про обʼєкт), ідею поня­т­тя і навіть саме поня­т­тя; він має дво­їсту сутність — психічну та мовну. З одного боку, це ідеальний образ (прообраз), що уособлює культурно зумовлені уявле­н­ня мовця про світ; з іншого — він має певне імʼя у мові. Досліджено чимало соціально-політичних, ідеологічних, філософських, культурних, міфологічних, ментальних концептів: «свобода», «справедливість», «істина», «доля», «душа», «дух», «серце», «шлях», «жінка», «чоловік» тощо (в українському мово­знавстві — праці С. Жаботинської, Т. Радзієвської, Г. Яворської та ін.). Серед різних методик концептуального аналізу вирізняють етноцентричну концепцію А. Вежбицької, яка виходить із того, що значе­н­ня зумовлені ментальністю певного етносу. Упорядковане по­єд­на­н­ня концептів у сві­домості людини становить її концептуальну систему, компонентами якої є фрейми (англійською frame — каркас, структура, система) — структури, що ре­презентують стереотипні, типізовані ситуації у сві­домості (памʼяті) людини і при­значені для ідентифікації нової ситуації, що ґрунтується на такому ж ситуативному шаблоні. Особливу увагу когнітивісти приділяють ви­вчен­ню метафори, вважаючи, що вона за­ймає в когнітивній моделі мови центральне місце. Поряд із когнітивною семантикою у К. л. існують когнітивно-граматичні теорії та концепції. До них належать від­мінкові граматики (case grammars), «когнітивна граматика» Р. Ланґакера, «теорія ґештальтів» Дж. Лакоф­фа, «кон­струкційна граматика» Ч. Філ­лмора. 2012 року в Україні створена Асоціація когнітивної лінгвістики і поетики (президент — О. Вороб­йова). 

У К. л. стираються встановлені структуралізмом межі між семантикою і психологією, синхронією та діахронією, мовою і мовле­н­ням, словниковою та енциклопедичною інформацією, значе­н­ням і смислом, між значе­н­нями полісемантичних слів і навіть різними концептами. Заперечуються принципи мовної економії та алгоритмічної побудови рече­н­ня. Стверджується, що мова не є економною, вона не тільки допускає дублюва­н­ня, а й вимагає його, і функціонує не за алгоритмічними законами. Мово­знавство певною мірою повернулося до історико-філософських традицій кінця 19 — початку 20 століть.