Оборонна операція в Північній Буковині та Бессарабії 1941

ОБОРО́Н­НА ОПЕРА́ЦІЯ В ПІВ­НІ́ЧНІЙ БУКОВИ́НІ ТА БЕС­САР´АБІЇ 1941 Проведена 2–21 липня 1941 військами Пд. фронту під командува­н­ням генерала армії І. Тюленєва у взаємодії з Чорномор. флотом під командува­н­ням віце-адмірала П. Октябрського з метою від­бити вторгне­н­ня нім.-румун. військ. Для на­ступу на пд. крилі нім.-рад. фронту командува­н­ня противника задіяло частину сил групи армій «Пів­день» (генерал-фельдмаршал К. Рундштедт) у складі нім. 11-ї армії, румун. 4-ї і 3-ї армій (7 нім., 13 румун. дивізій, 9 румун. бригад, зокрема 1 танкова) — усього 500 тис. солдатів і офіцерів, 6 тис. гармат і мінометів, 60 танків і 600 бо­йових літаків. Це угрупова­н­ня повин­но було форсувати р. Прут і просуватися в напрямі Він­ниці для зʼ­єд­на­н­ня з нім. 17-ю армією та 1-ю танк. групою, щоб оточити й знищити осн. сили рад. військ у Прав­обереж. Україні. В разі сприятливого роз­витку подій заплановано роз­почати на­ступ на ін. напрямках. 25 червня 1941 на базі Одес. військ. округу й частини сил Київ. особл. військ. округу створ. Пд. фронт, у складі якого — 27 дивізій (зокрема 6 танк. і 3 механізов.), 4 укріплені р-ни, 5 авіац. дивізій. Йому по­ставлено зав­да­н­ня силами 9-ї (генерал-полковник Я. Черевиченко) і 18-ї (генерал-лейтенант А. Смирнов) армій обороняти 700-кілометрову ділянку держ. кордону з Румунією від м. Ліпкани (нині Молдова) до гирла Дунаю. Фронту також під­порядковано Дунайську військову флотилію (контр-адмірал М. Абра­мов). Кордон охороняли 6 прикордон. загонів Укр. (генерал-майор В. Хоменко) і Молдав. (генерал-майор О. Нікольський) прикордон. округів. Спів­від­ноше­н­ня сил сторін у людях, артилерії та мінометах було при­близно рівним. У танках (743 од.) Пд. фронт мав абсолютну пере­вагу, у літаках — більш ніж у 2 рази. Від поч. вій­ни румун. війська вели роз­відку й намагалися обмеженими силами захопити плацдарми на лівому березі Пруту в смузі рад. 9-ї армії. Це їм вдалося побл. с. Скулень (нині Унген. р-ну, Молдова). Вранці 2 липня противник пере­йшов у на­ступ гол. силами, про­рвав оборону рад. військ у напрямах на м. Бєльці (нині Молдова) та Камʼянець-Подільський (нині Хмельн. обл.) і до кінця дня просунувся на 8–10 км. У звʼяз­ку з від­ходом військ Пд.-Зх. фронту на рубіж укріплених р-нів старого держ. кордону й за­грозою, що виникла, Ставка Гол. Командува­н­ня до­зволила Пд. фронтові від­вести 18-у армію на рубіж p. Збруч і Дністер на одну лінію з 12-ю армією Пд.-Зх. фронту. Праве крило фронту було посилене 18-м механізов. корпусом 9-ї армії. Її командувач вирішив ліквідувати прорив противника на бєльц. напрямі ударом 2-го механізов. корпусу і 74-ї стрілец. дивізії. Вчасно зосередити зʼ­єд­на­н­ня у вихідних р-нах не вдалося, у результаті чого противник 3 липня просунувся ще на 30 км. Роз­початий 4 липня контр­удар не досягнув по­ставленої мети. На­ступ. дня командува­н­ня Пд. фронту, яке пере­оцінило сили противника, вирішило від­вести 18-у і 9-у армії за Дністер на позиції укріплених р-нів. 6 липня війська почали від­хід, однак Ставка Гол. Командува­н­ня не затвердила це ріше­н­ня і 7 липня наказала від­кинути противника за Прут й утримувати Бес­сарабію, щоб викори­стати її тер. як плацдарм для на­ступу в Румунію. Також наказано пере­дати Пд.-Зх. фронту 1 стрілец. і 2 механізов. корпуси, а також 2 стрілец. дивізії й 1 протитанк. бригаду. Скори­ставшись від­ходом військ рад. 9-ї армії, нім.-румун. війська прорвалися в смузі рад. 48-го стрілец. корпусу та до кінця 6 липня захопили Бєльці, а на­ступ. дня в стику між рад. 9-ю і 18-ю арміями противник ви­йшов до м. Могилів-Подільсь­кий (Вінн. обл.). Побоюючись його на­ступу уздовж Дністра в тил рад. військ, командувач 9-ї армії роз­горнув механізов. корпус для оборони фронтом на Пн. Сх., а для ліквідації вклине­н­ня противника в р-ні Бєльців вирішив залучити 2-й кавалерій. корпус, що роз­почав на­ступ 8 липня за під­тримки 48-го і 35-го стрілец. корпусів. Контр­удар військ 9-ї армії, що тривав до 10 липня, зупинив на­ступ нім. 11-ї та румун. 4-ї армій. Командувач групи армій «Пів­день» наказав направити нім. 54-й армій. корпус на допомогу румун. 4-й армії, що не могла захопити Кишинів. Нім. 11-а армія мала від­новити на­ступ не раніше 16 липня. Становище на Пд. фронті тимчасово стабілізувалося. 18-а армія ві­ді­йшла на рубіж Ямпіл. укріпленого р-ну (Вінн. обл.), 9-а армія закріпилася за 40–50 км на Зх. від Дністра, зʼєд­на­н­ня її 2-го ешелону зайняли оборону в Рибниц. укріпленому р-ні (нині Молдова) на сх. березі річки. Примор. група військ, створена 6 липня, утримувала позиції вздовж кордону по Пруту й Дунаю. Разом із Дунай. військ. флотилією вона висадила десанти на румун. п-ів Сатул-Ноу й зх. берег Дунаю від м. Ізмаїл (Одес. обл.) до Чорного моря та локалізувала дії румун. флоту на Дунаї. Командувач рад. 9-ї армії скори­стався паузою та пере­правив 2-й механізов. корпус на сх. берег Дністра для поповне­н­ня запасів пального й боє­припасів. Це також створювало сприятл. умови для від­би­т­тя спроб противника вийти в тил армії з р-ну Могилева-Подільського вздовж сх. берега річки. Гол. сили армії пере­груповувалися, вели бої місц. значе­н­ня для покраще­н­ня становища й закріплювалися на рубежах. 16 липня противник від­новив на­ступ і до кінця дня захопив Кишинів, але подальше його просува­н­ня зупинив 35-й стрілец. корпус. На бєльц. напрямі 17 лип­ня війська 9-ї армії за­вдали контр­удару і протягом дня потіснили противника в смугах 48-го стрілец. і 2-го кавалерій. корпусів. Готувався до пере­ходу в на­ступ вранці 18 липня на кишинів. напрямі 35-й стрілец. корпус, однак подальший від­хід військ Пд.-Зх. фронту змусив Ставку Верхов. Головнокомандува­н­ня ухвалити ріше­н­ня про залише­н­ня Бес­сарабії. Війська Пд. фронту ві­ді­йшли на 100–200 км, за тер. Пн. Буковини й Бес­сарабії. У складі фронту, що діяв у смузі бл. 500 км, залишилося всього 16 дивізій. Його ослабле­н­ня стало наслідком не стільки бо­йових втрат, скільки пере­дачі значної частини військ до складу Пд.-Зх. фронту. Втрати рад. сторони в операції: без­поворотні — 8519 осіб, сан. — 9374 особи, середньодобові — 688 осіб.

Хід оборон. дій на Пд. фронті багато в чому ви­значили події на Пд.-Зх. фронті, у смузі якого на­ступали гол. сили нім. групи армій «Пів­день». Бо­йові дії Пд. фронту під­твердили, що його створе­н­ня було необхідністю, але проведене із запізне­н­ням. Лише пасивні дії противника на рад.-румун. кордоні дали можливість вирішити це зав­да­н­ня в цілому успішно. Не зовсім вдалим стало утворе­н­ня нового фронт. упр. на базі Моск. військ. округу, командува­н­ня і штаб якого із прибу­т­тям у р-н оператив. при­значе­н­ня не володіли об­становкою, що загалом негативно по­значилося на діях фронту в перші дні вій­ни. Невисока ефективність дій військ Пд. фронту знач. мірою спричинена недостовір. даними роз­відки щодо ви­значе­н­ня складу, чисельності угрупова­н­ня військ против­ника та планів їхніх дій. Неправильна оцінка його сил не дала змоги ухвалювати адекватні ріше­н­ня про створе­н­ня стійкої оборони й роз­гром угрупова­н­ня агресора в ході веде­н­ня оборон. операції. Водночас прагне­н­ня командувача військ Пд. фронту від­вести війська із Пруту на рубіж укріп­лених р-нів по Дністру значно під­силювало оборон­ні можливості рад. військ. Кожне вклине­н­ня противника рад. командувачі намагалися ліквідувати шляхом проведе­н­ня контр­ударів і контратак, маневруючи силами й засобами як уздовж фронту, так і з глибини. Усе це дало можливість військам Пд. фронту уникнути охопле­н­ня флангів й оточе­н­ня, командувачам і їхнім штабам вдалося зберегти надійне упр. під­леглими військами під час створе­н­ня контр­удар. угруповань, від­ходу та зайня­т­тя нових рубежів.

Завантажити статтю