Когут Зоя Миколаївна

Визначення і загальна характеристика

КО́ГУТ Зоя Миколаївна (21. 05. 1925, Суми — 30. 04. 1997, м. Мельбурн, шт. Вікторія, Австралія) — письмен­ниця, журналістка, громадська діячка. Член СПУ (1996). У звʼязку з ре­пресією її батька адвоката М. Ніконенка родина 1931–37 жила у Сибіру, Казах­стані, Узбеки­стані. 1943 виїхала на Захід. Працювала на ф-ці в м. Ґрюнберґ, від 1946 навч. на філос. факультеті Університету Альберта-Людвиґа (м. Фрайбурґ; обидва — Німеч­чина). 1949 виїхала до Мельбурна, працювала диктором укр. радіо, вела автор. про­грами. Секр. Літ.-мист. клубу ім. В. Симоненка (від 1954), чл. Обʼ­єдн. укр. письмен­ників в екзилі «Слово». Добірки її віршів уві­йшли до альманахів «Новий обрій» (Мельбурн), «Слово», «Пів­нічне сяйво» (обидва — Едмонтон), ж. «Лис Микита». Авторка зб. поезії та прози «Культурні арабески» (Мельбурн, 1969; П., 1992), «Кучерявий дим» (Нью-Йорк, 1974). Листувалася з Йосифом Сліпим, на за­проше­н­ня якого тричі від­відала Рим, викладала в Укр. катол. університеті. Сатира К. гостра, часто від­тінена тонкою іронією чи меланхолій. рефлексією, по­єд­нана з філос. аналізом соц., політ., побут. явищ і речей, люд. характерів. Лірична лінія поезії К. прописана в межах неокласич. естетики; пров. мотив — по­стій. пошук краси. Низку творів присвяч. темі трагічності життя, проте похмурий колорит її поезій під­свічений характер. афористичністю письма, своєрід. мʼяким гумором.

Літ.: Нитченко Д. Посмертна згадка про Зою Когут // Вільна Україна. 1997, 21 трав.; Вальо М. Український Рим у спогадах Зої Когут // Народо­знавчі зошити. Л., 2003. № 5–6; Сорока П. Зоя Когут: Літ. порт­рет. Т., 2003; Романюк М. Когут Зоя // Укр. журналістика в іменах. Л., 2004. Вип. 11.

С. Н. Когут

Завантажити статтю