КО́ГУТ Зоя Миколаївна (21. 05. 1925, Суми — 30. 04. 1997, м. Мельбурн, штат Вікторія, Австралія) — письмен­ниця, журналістка, громадська діячка. Член СПУ (1996). У звʼязку з ре­пресією її батька адвоката М. Ніконенка родина 1931–37 жила у Сибіру, Казах­стані, Узбеки­стані. 1943 виїхала на Захід. Працювала на фабриці в м. Ґрюнберґ, від 1946 на­вчалася на філософському факультеті Університету Альберта-Людвиґа (м. Фрайбурґ; обидва — Німеч­чина). 1949 виїхала до Мельбурна, працювала диктором українського радіо, вела авторські про­грами. Секретар Літературно-мистецького клубу імені В. Симоненка (від 1954), член Обʼ­єд­на­н­ня українських письмен­ників в екзилі «Слово». Добірки її віршів уві­йшли до альманахів «Новий обрій» (Мельбурн), «Слово», «Пів­нічне сяйво» (обидва — Едмонтон), журналу «Лис Микита». Авторка збірки поезії та прози «Культурні арабески» (Мельбурн, 1969; Прага, 1992), «Кучерявий дим» (Нью-Йорк, 1974). Листувалася з Йосифом Сліпим, на за­проше­н­ня якого тричі від­відала Рим, викладала в Українському католицькому університеті. Сатира Когут гостра, часто від­тінена тонкою іронією чи меланхолійною рефлексією, по­єд­нана з філософським аналізом соціальних, політичних, побутових явищ і речей, людських характерів. Лірична лінія поезії Когут прописана в межах неокласичної естетики; провід­ний мотив — по­стійний пошук краси. Низку творів присвячено темі трагічності життя, проте похмурий колорит її поезій під­свічений характерною афористичністю письма, своєрідним мʼяким гумором.