Одеський державний аграрний університет

ОДЕ́СЬКИЙ ДЕРЖА́ВНИЙ АГРА́РНИЙ УНІВЕРСИТЕ́Т  — заклад вищої освіти, що готує фахівців для агропромислового комплексу. Засн. 1918 на базі Одес. с.-г. інституту з ініціативи Товариства с. господарства Півдня Росiї та учених Новорос. університету в Одесі. Від 1991 — держ., від 2001 — сучасна назва. Нині у структурі Університету — 3 факультети (агробіотехнол., інж.-екон., вет. медицини). Діє НДІ біотехнологій та аквакультури, Коледж упр. біоресурсами. Готує фахівців за напрямами: вет. медицина; вет. гігієна, санітарія і експертиза; технологія виробництва та переробки продукції тваринництва; агрономія; захист і карантин рослин; плодоовочівництво та виноградарство; агроінженерія; земле­впорядкування і кадастр; економіка; менеджмент; облік та оподаткування. Навч.-вихов. процес забезпечують 19 каф., на яких працюють 159 осіб, серед них — 28 д-рів, проф., 98 канд. н. В Університеті навч. понад 3 тис. студентів. Серед відомих учених — Є. Агапова, Б. Аксентьєв, Г. Боровиков, М. Браславець, Я. Вербін, Б. Волянський, В. Жеденов, В. Казаков, А. Китаєва, О. Кіпен, В. Ковбасенко, С. Мельник, Б. Мілкус, О. Набоких, З. Приблуда, С. Розін, І. Самойленко, А. Сапєгін, Б. Смолянінов, Д. Третьяков, І. Ушачов, В. Чепур, В. Щербаков. Співроб. закладу створ. сорт озимої м’якої пшениці Еритроспермум-127, який упродовж тривалого часу займав значні площі посівів на півдні України, сорти рису, посіви якого не потрібно заливати водою, озимого гороху, озимої вики (Одеська СГІ, Українка, Чорноморська, Перлина), 16 сортів столового винограду, а також сортів корм. і зерн. тритикале (Бузьке, Буяна); розробили й удосконалили інтенсивні технології вирощування с.-г. культур та нові способи лікування тварин. Від 1999 видає «Аграрний вісник Причорномор’я». Співпрацює з університетами Німеччини, США, Канади, Білорусі, Словаччини, Угорщини, Польщі, Болгарії, Туреччини, Румунії, Італії, Китаю, Пд. Кореї. Соц. база: 4 корпуси, 3 гуртожитки, спортмайданчик, база відпочинку. Перший ректор — Г. Точидловський, від 2019 — М. Брошков.

Завантажити статтю