Одеські військові навчальні заклади

Визначення і загальна характеристика

ОДЕ́СЬКІ ВІЙСЬКО́ВІ НА­ВЧА́ЛЬНІ ЗА́КЛАДИ

Одеське вище загальновійськове командне училище. Засн. 1865 як Одес. піхотне юнкер. училище, від 1910 — Одес. військ. училище. Спочатку знаходилося у будівлі колиш. хлібних складів І. Собанського (т. зв. Собан. казармах), від 1876 — у спеціально збудованому новому корпусі. Від 1902 складалося із 2-х спец. класів і одного загального. Напередодні 1-ї світової вій­ни було 400 штат. і 35 понад­штат. юнкерів, навч.-вихов. процес забезпечували 22 офіцери. У січні 1918 збірний загін офіцерів і юнкерів училища та курсантів 1-ї і 2-ї Одес. шкіл прапорщиків після 3-ден. боїв із червоногвард. загонами пробився на Дон і при­єд­нався до Добровол. армії. Натомість 1919 організовано 9-і Одес. рад. піхотні командні курси. Від 1920 — 39-і Одес. піхотні командні курси, від 1921 — 13-а Одес. піхотна командна школа, від 1924 — 13-а Одес. піхотна школа, від 1937 — Одес. піхотне училище. Під час 2-ї світової вій­ни — на евакуації за Уралом (РФ). 1944 нагородж. орденом Червоного Прапора. Від 1950-х рр. — заг.-військ., від 1958 — вище. Серед випускників — актор, реж., театр. діяч П. Саксаганський; авіакон­структор К. Калінін; Військ. міністр УНР О. Жуківський, військовики Армії УНР і ЗС Української Держави генерал-хорунжі М. Без­ручко, М. Капустянський, О. Кузьминський, В. Кущ, М. Мазуренко, А. Пузицький, Б. Стел­лецький, генерал-ма­йори Я. Гандзюк, Я. Сафонов. 1965 пере­ведене до Києва до складу Київського вищого загальновійськового командного училища ім. М. Фрунзе.

Одеське вище артилерійське командне училище ім. М. Фрунзе. Засн. 1919 на базі Сергіїв. артилер. училища (cтвор. 1912 в Одесі, від 1920 — на еміграції у Туреч­чині та Болгарії, 1923 роз­формоване) як 3-і Одес. рад. командні артилер. курси, від 1922 — 2-а Одес. школа важкої і берегової артилерії, від 1924 — Одес. артилер. школа, від 1926 — ім. М. Фрунзе. Після нападу Німеч­чини на СРСР у серпні 1941 еваку­йоване у смт Сухий Лог (нині місто Свердлов. обл., РФ). 1944 нагородж. орденом Леніна. На­прикінці того ж року повернулося в Одесу. Від 1965 готувало військ. фахівців для ЗС ін. країн. Загалом училище закін. понад 30 тис. офіцерів, з них 250 дослужилися до генерал. звань, 41 став Героєм Рад. Союзу. 1993 уві­йшло до складу Одес. ін­ституту Сухопут. військ (нині Військ. академія).

Одеське вище військове обʼєд­нане командно-інженерне училище ППО. Засн. 1937 як Горьков. училище зеніт. артилерії (нині м. Нижній Новгород, РФ), від 1949 — Одес. військ.-тех. училище військ ППО ім. В. Молотова. 1963 паралельно з рад. курсантами на­вчалися кубинці, 1965 училище пов­ністю пере­йшло на навч. іноз. військовослужбовців і отримало назву Одес. вище військ. обʼєд­нане командно-інж. училище ППО. Структура: від­діл. академ. під­готовки, факультет зенітно-ракет. військ, факультет радіотех. військ, офіцер. курси. Чисельність курсантів і слухачів становила 500–600 осіб з 16–18-ти країн, загалом під­готовлено 5 тис. курсантів із 35-ти країн світу. Мало одну з найкращих ма­теріал.-тех. баз серед військ. навч. закладів колиш. СРСР. 1992–95 діяло як факультет донавч. під­готовки іноз. військовослужбовців Одес. ін­ституту Сухопут. військ.

Військова академія. Засн. 1993 як Одес. ін­ститут Сухопут. військ на базі на­званих вище училищ та Київ. вищого заг.-військ. команд. училища ім. М. Фрунзе. Від 2006 — Військ. ін­ститут Одес. політех. університету, від 2011 — сучасна назва. Діють факультети: під­готовки спеціалістів десантно-штурмових військ, під­готовки спеціалістів військ. роз­відки та спец. при­значе­н­ня, під­готовки спеціалістів матеріал.-тех. забезпече­н­ня, під­готовки спеціалістів ракетно-артилер. озброє­н­ня. Є стаціонар. стрілец., пневмат. і електрон. тири, зал спорт. і рухових ігор, тренажер. зал, спеціалізов. зал для рукопаш. бою, спорт. май­данчик із гімнаст. спорудами, май­данчик для гри у баскетбол, смуга пере­шкод, футбол. поле. Для проведе­н­ня наук. дослідж. і під­вище­н­ня рівня навч. процесу в складі факультетів створ. н.-д. лабораторії. Серед випускників — Герої України І. Герасименко, О. Довгий, О. Порхун, Т. Сенюк, С. Собко, А. Ткачук, О. Трепак, С. Шаптала.

Р. В. Пилипчук

Завантажити статтю