Одеська політехніка Національний університет

Визначення і загальна характеристика

«ОДЕ́СЬКА ПОЛІТЕ́ХНІКА» Національний університет  — один із найдавніших і найбільших закладів вищої технічної освіти на Півдні України. Засн. 1918 як Одес. політех. інститут (ОПІ); 1933–45 — Одес. індустр. інститут; 1945–93 — ОПІ; 1993–2020 — Одес. держ. (від 2001 — нац.) політех. університет; від 2020, після приєднання Севастопольського національного технічного університету (до 1963 — філія ОПІ), — Держ. університет «О. п.», від 2021 — сучасна назва. Заклад створ. за згодою уряду гетьмана П. Скоропадського з ініціативи студентів разом із Союзом інж. та техніків за підтримки Одес. відділення Тех. товариства і безпосередньо його кер. (від 1914) М. Брайкевича (1918–19 — голова міста), а також зусиллями мешканців Одеси. Мова викладання спочатку була російською, а в 1920–30-х рр. — українською. 1918–19 на 3-х ф-тах — мех. (перший декан — Ч. Кларк), екон. (В. Твердохлєбов) та інж.-буд. (О. Фан-дер-Фліт) — навч. 1200 студентів, працювали 57 викл., з них — 5 академік (М. Аганін, Л. Мандельштам, М. Папалексі, С. Солнцев, К. Симінський). Упродовж перших 3-х місяців заняття проводили в будинку Одес. відділення Тех. товариства на вул. Новосельського, № 4. Серед викл. — відомі вчені В. Іванов, П. Біціллі, О. Білімович, Г. Стадников. ОПІ в подальшому став базою, на якій створ. низку закладів вищої освіти: Одеський національний морський університет, Одес. академія зв’язку (див. Академія зв’язку Українська державна), Одеський національний економічний університет, Одеська державна академія будівництва і архітектури, Микол. кораблебуд. інститут (див. Кораблебудування Національний університет ім. адмірала Макарова), Севастоп. приладобуд. інститут (зго­дом тех. університет). 1920–22 в ОПІ під керівництвом Л. Мандельштама розпочав наук.-пед. діяльність лауреат Нобелів. премії І. Тамм. У серед. 1920-х рр. на 3-х ф-тах (суднобудування, енергет. та інж.-буд.) працювали 40 проф., серед них — І. Тимченко (1919–20 — ректор), Г. Костанді, Г. Суслов (1921–28 — ректор), Ч. Кларк, Б. Ніколаї, В. Добровольський (1945–57 — ректор), Д. Рабинович, О. Мірющенко, А. Пріббе, Є. Мач, В. Пінегін. 1938–39 навч. 1300 студентів, працювали 176 викл. (34 проф., 55 доцент, 87 асист.). Під час 2-ї світової вій­ни 1941 Інститут евакуйовано у м. Пенза (РФ), де на його базі створ. індустр. інститут (нині Пензен. університет). 1944 відновив свою роботу в Одесі, на 20-ти каф. працювали 43 викл. і навч. 186 студентів. Упродовж 1945–54 підготовлено й захищено 113 кандидат. дис. 1960–70 вчені Інституту брали участь у розробках систем керування штуч. супутниками Землі, а також складу і технології виготовлення матеріалів для косміч. програм «Енергія». У серед. 1960-х рр. на каф. і в лаб. ОПІ працювали 549 викл., із них — 17 д-рів та 125 канд. н., навч. 7495 студентів. У ці роки доктор. дис. захистили К. Балашов, М. Глушко, П. Родін, С. Ямпольський (1957–65 — ректор). Від 1964 Інститут став гол. закладом вищої освіти з випуску респ. міжвідом. темат. збірників з електромашинобудування та електрообладнання, деталей машин і підйомно-транспорт. машин, елект­роакустики й ультразвуку. 1971 ОПІ нагородж. орденом Трудового Червоного Прапора. Збудовано навч. корпуси хім.-технол. і радіотех. факультетів, каф. фізики, тепло- й енерготех. лаб., бібліотеку. У 1970-і рр. д-рами н. стали М. Гречко, М. Свердлик, А. Чиж, Й. Каганський, Л. Петров, О. Коритін, О. Грабовський, Л. Алексєєва та ін., у 1980-і рр. — Ю. Абрамович, В. Мокрицький, А. Назаренко, Л. Іванова, О. Воїнов, Р. Ге­расим’як, А. Бурмаков, В. Нікульшин, А. Підкоритов, Ю. Тодорцев та ін., у 1990-і рр. — Д. Анельчик, В. Макаров, В. Семенюк, В. Скалозубов, С. Черська, В. Гогунсь­кий, А. Клименко, І. Ніколаєв, В. Чернієнко, Л. Ерайзер, А. Казаков, Г. Михайленко, Г. Пуйло, О. Становський, А. Куценко, І. Чаюн, В. Степуренко, С. Тихончук, В. Соколенко, В. Ларшин, О. Погосов, В. Кожухар, Т. Зеленцова та ін. Від 1994 розпочато перетворення низки факультетів у сучасні навч.-наук. інститути. Наприкінці 1990-х рр. науковці «О. п.» уперше в Україні розробили й впровадили на Запоріз. АЕС комплекс із перевантаження ядер. палива (наук. кер. — М. Максимов). У 2000-х рр. в Університеті створ. каф. ЮНЕСКО, що успішно працює за програмою цієї міжнар. організації. За розробку виробництва волокно-оптич. кабелів світ. рівня О. Дащенко та А. Усов отримали Держ. премію України в галузі науки і техніки Виконано низку дослідж. з атом. енергетики (наук. кер. — А. Мазуренко, В. Дубковський та ін.). Наук. роботу «Установка теплопостачання на базі використання ґрунтових вод» (А. Мазуренко, А. Денисова та доц. О. Камінський) відзначено 1-ю премією на міжнар. конкурсі «The World for sunstability» серед 900 робіт із 70-ти країн світу. Є. Фомічов — наук. кер. знач. роботи з енерго­збереження та енергоменеджменту. 2006 Університет єдиний в Україні отримав ліцензію на проведення фахового екзамену з нім. мови (TestDaf), 2007 — отримав Міжнар. сертифікат ISO-9001 системи менеджменту якості, що визнається у 34-х країнах світу. Науковці закладу щорічно виконують 3–5 проектів за програмами «ТЕМПУС(TACIS)», «COPERNICUS», «НАТО», «ЄВРАЗІЯ», «ІНТАС» тощо. У 2000–10-х рр. вчений ступ. д-ра н. отримали понад 90 науковців Університету, зокрема С. Гутиря, О. Оргіян, В. Крилов, О. Дрозд, С. Нестеренко, В. Арсірій, В. Тонконогий, В. Крисілов, С. Антощук, Г. Баласанян, В. Яглінсь­кий, Д. Маєвський, О. Савельєва, М. Полякова, А. Бойко, І. Прокопович, О. Климчук, В. Кудря, О. Фомін, К. Танащук, А. Казаков, С. Філіпова, М. Мазурков, О. Маслов, Е. Забарна, В. Чечельницький, В. Кишневський, В. Любченко, К. Колеснікова, О. Коханов та ін. 2015 за розроблений комплекс методів та заходів забезпечення безпеч. експлуатації та ефективності АЕС України А. Мазуренка відзначено Державною премією України в галузі науки і техніки Нині у структурі Університету — 15 навч.-наук. інститутів та 2 факультети, 65 каф.; 3 коледжі (Новокахов. і Херсон. політехнічні та Одес. автомоб.-дорожний), Березів. вище ПТУ (Одес. обл.); 4 навч. центри (Херсон, м. Южноукраїнськ, м. Дністровськ, м. Южне) та філії 7-ми каф. (Дніпро, м. Зеленодольськ, м. Енергодар, м. Подільськ, м. Бердичів, м. Вараш, м. Первомайськ). Діють наук-тех. бібліотека (5 читал. залів, книжк. фонд — 1,2 млн од., електронна б-ка, вільні Wi-Fi зони), музей історії та наук.-тех. досягнень (5 тис. експонатів). Має 17 навч. корпусів, 7 гуртожитків, Палац культури студентів, спорткомплекс, перший в Україні міжнар. студент. центр рекреації та туризму (на базі спорт.-оздоров. табору «Чайка»), поліклініку, санаторій-профілакторій. Навч.-вихов. процес забезпечують 926 викл., з них — 122 д-ри н., проф. та 474 канд. н., доц. Серед співроб. Університету — 11 лауреатів Держ. премій. Навч. 8226 студентів, які отримують 28 імен. стипендій. Наук. вид. «О. п.»: ж. «Ядерна та радіаційна безпека» (співвидавець), зб. «Праці Одеського політехнічного університету», «Інтелігенція і влада» та ін. Перший ректор — А. Нілус (1918–19), тривалий час заклад очолювали К. Заблонський (1969–85), В. Малахов (1987–2010), від 2010 ректор — Г. Оборський.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю