КО́ДЬЄВ Петро Іванович (12(24). 07. 1899, м. Новогеоргіївськ Херсонської губ., нині затоплено Кременчуцьким водо­сховищем — 21. 12. 1968, Київ) — живописець, музеє­знавець. Батько О. Кодьєвої. Один із засновників і членів СХУ (1938). На­вчався у 2-х художніх майстернях (Москва, 1919; викладач В. Кандинський), закінчив Київський художній ін­ститут (1932; викладач В. Пальмов). Працював у Києві: 1931–34 — директор і викладач художнього технікуму; 1938–62 — директор Державної науково-дослідної ре­ставраційної майстерні Міністерства культури УРСР. Водночас 1943–45 — директор Картин­них фондів ХМ УРСР, еваку­йований 1941 до м. Уфа (Башкорто­стан, РФ); у грудні 1944 із головним хранителем Н. Кодьєвою успішно здійснив їх реевакуацію до Києва. 1945–57 керував ре­ставрацією творів із Дрезденської галереї (Німеч­чина). Автор стат­ті «Про критику і художників» // «Образотворче мистецтво», 1940, № 11. Учасник мистецьких ви­ставок від 1927. Персональні — посмертні у Києві (1969, 1999, 2009), Кірово­граді (2004, 2009). Для порт­ретів і тематичних композицій 1920–30-х років характерні монументальність, революційна романтика. У реалістичному стилі виконані шевченкіана, полотна, присвячені подіям 1920-х років і 2-й світовій війні, пейзажі та натюрморти. Окремі роботи зберігаються у Національному музеї Т. Шевченка, Національному художньому музеї, музеї російського мистецтва, Меморіальному комплексі «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» (усі — Київ), Донецькому, Кірово­градському, Миколаївському, Сумському художньому музеї, Дні­пропетровському історичному музеї.