Кожан Олексій Васильович

КОЖА́Н Олексій Васильович (псевд.: Леонід, Олександр Левицький; 28. 03. 1898, с. Заболотці, нині Бродів. р-ну Львів. обл. — 04. 11. 1956, смт Щирець Пустомитів. р-ну Львів. обл.) — громадсько-політичний діяч. Навч. у Бродів. гімназії. 1915 вивезений до концтабору Ґмюнд побл. Відня. 1917 мобілізов. до австро-угор. армії, 1918 потрапив у італ. полон. 1920 повернувся на батьківщину, став чл. РКП(б). Після невдалої спроби більшовиків встановити у Зх. Україні рад. владу відступив разом із частинами Червоної армії. 1923 демобілізований, працював на керів. посадах у містах Умань (нині Черкас. обл.), Бердичів (нині Житомир. обл.), Сталіно (нині Донецьк). Навесні 1928 виконком Комінтерну направив його на підпіл. роботу в Зх. Україну. Обраний чл. КПЗУ, очолював її Крайовий секретаріат. 1930 заарешт. польс. владою і засудж. до 5-ти р. ув’язнення. Після звільнення 1935 знятий із керів. посад у КПЗУ в зв’язку з відкликанням її керівництва до Москви. Восени 1939 — депутат Нар. зборів Зх. України, від літа 1941 — у рад. армії. Як чл. ЦК розпущеної Комінтерном КПЗУ направлений до труд. армії. Від 1946 — голова Щирец. райвиконкому.

Завантажити статтю