Одрехівський Василь Павлович
ОДРЕХІ́ВСЬКИЙ Василь Павлович (18. 02. 1921, с. Вілька, нині Підкарп. воєводства, Польща — 17. 12. 1996, Львів) — скульптор. Чоловік М. Байко (див. Байко), син Павла, батько Володимира, дід Василя Одрехівських. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1964). Член СХУ (1957). Закін. Львів. інститут прикладного та декоративного мистецтва (1957; викл. І. Севера, М. Рябінін). На творчій роботі. Працював у галузях монум.-декор., станк. скульптури та скульптури малих форм. Творча методологія О. виробилася на стику традиц. лемків. різьблення на дереві та академ. профес. школи скульптури. За структурою пласт. образності він тяжів до реалізму, натомість для поглиблення інтерпретації внутр. світу портретованих звертався до експресіоніст. манери. Відповідна концепт. платформа властива для одного з його кращих творів — «Портрета композитора В. Барвінського» в двох редакціях. У творах монум. жанру скульптури йому властиві пласт. спрощення та узагальнення скульптур. мас. Учасник всеукр., всесоюз. і міжнар. мистецьких виставок від 1949. Деякі роботи зберігаються в НМУНДМ, Нац. музеї у Львові, МЕХП.
Додаткові відомості
- Основні твори
- скульптурні композиції — «На ярмарок» (1946), «Лемки в дорозі», «Дудар» (обидва — 1947), «Лемко несе дрова», «Збирання винограду», «Возз’єднання», «Дроворуб», «Материнство» (усі — 1949), «Різьбяр Ю. Шкрібляк» (1957), «Л. Кобилиця» (1960), «Варнак» (1961), «Верховинка» (1962), «З. Беркут» (1966); скульптурні портрети — С. Людкевича (1959, 1967, 1975, 1980), П. Цвілик (1960), В. Барвінського (1961, 1978), Б.-І. Антонича (1965), І. Франка (1967, 1970, 1985, 1990), В. Стефаника (1971), сестер Байко (1975, співавт.), артистів П. Кармалюка (1982) та О. Дарчука (1985), Т. Шевченка (1987), Лесі Українки (1989); пам’ятники — І. Франкові у Львові (1964) та Дрогобичі (1967; обидва — співавт.), Т. Шевченкові в селах Градівка (1964) та Гусятичі (1968), містах Городок (1971), Перемишляни (1991, співавт.) та Новий Розділ (1997, співавт.), загиблим землякам у с. Жупани (1968), м. Городок (1971), селах Межиріччя (1972), Кліцько, Смиків (обидва — 1973), рад. солдатам у м. Борислав (1974); погруддя — О. Мишуги у с. Новий Витків (1973), Т. Шевченка в м. Дубляни (1994); монумент «Будителі» у Стрию (1995, співавт.; усі — Львів. обл.).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
