Оніщук Микола Васильович
ОНІЩУ́К Микола Васильович (26. 10. 1957, с. Долинівка Брусилів., нині Житомир. р-ну Житомир. обл.) — громадсько-політичний діяч, правознавець. Доктор юридичних наук (2010), почес. проф. Київ. університету права НАНУ (2010). Народний депутат України (2002–06, 2006–07, 2007). Міністр юстиції України (2007–10). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1999, 2003, 2007). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2017). Закін. Київський університет (1982). Відтоді працював у Інституті держави і права НАНУ; від 1997 — заступник, 2001–10 — 1-й заступник голови Спілки юристів України (обидва — Київ). У ВР України 4-го скликання — 1-й заступник голови Комітету з питань правової політики, співкер. фракції Партії промисловців і підприємців України; 5-го — 1-й заступник голови Комітету з питань правосуддя, фракції Блоку «Наша Україна»; 6-го — чл. фракції Блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Вніс до ВРУ 105 законопроектів (зокрема 15 — інституц., 22 — з питань судоустрою, здійснення правосуддя, 26 — процесуал. законодавства, 42 — соц.-екон. законодавства, підприємниц. діяльності), більшість із яких набули чинності, серед них — Кримінал. процесуал. кодекс України та Кодекс госп. судочинства України. Фундатор і президент Інституту правової політики (2010–13); від 2013 — ректор Нац. школи суддів України (обидва — Київ). Як ректор, починаючи від 2014, забезпечив реформування судової освіти згідно з кращими практиками країн ЄС. Також був радником Премʼєр-міністра України (2001–02), чл. Ради НБУ (2005–07), головою Нац. комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (2007–08), чл. Конституц. Асамблеї (2012), Конституц. комісії (2015), Комісії з питань правової реформи (від 2019). Від серед. 1990-х рр. бере активну участь у громад.-політ. житті: віце-президент Укр. союзу промисловців і підприємців (1999–2006); співзасн. (2000), заст., 1-й заступник голови (до 2006) Партії промисловців і підприємців України; віце-президент, 1-й віце-президент, президент Світ. конгресу укр. юристів (1998–2010, 2016–20, від 2020). Зробив знач. внесок у розвиток юрид. науки, зокрема розроблення теор. і приклад. проблем конституц. права, удосконалення правосуддя та процесуал. законодавства.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Правовий статус Академії наук України: історія та сучасність. 1993 (співавт.); Правові засади місцевого самоврядування в Україні. 1998 (співавт.); Конституційна реформа: вимір відповідальності (до нової національної ідеології та відповідального правління). 2004; Проблеми державотворення та правотворення в незалежній Україні. 2007; Референдна демократія: проблеми конституційної теорії та практики. 2009; Український конституціоналізм: виміри модернізації. 2013 (усі — Київ).
Завантажити статтю
Людина 
