Онкогенетика

ОНКОГЕНЕ́ТИКА (від грец. όγκος — пухлина і генетика) — напрям генетики, що вивчає причини виникнення і функціонування пухлини. У наук. обіг термін «О.» ввів амер. хірург В.-Дж. Бердетт. У доповіді на конф. 1964 він показав зв’язок між курінням і раком та серц.-судин. захворюваннями.

О. вивчає поширеність злоякіс. пухлин, критерії оцінки генет. ризику для пацієнта, показання до молекулярно-генет. дослідж., вплив різних генів, співвідношення генотип–фенотип при різних видах пухлин. Найбільшу увагу приділяють моніторингу та ризику виникнення раку для членів родини (особливо для тих, хто планує створити сім’ю), де обтяжений онкол. анамнез спостерігався серед найближчих родичів. О. — нова сучасна дисципліна, що швидко розвивається і залежить від рівня вивчення генів, пов’язаних зі спадк. схильністю до поширених злоякіс. пухлин. В іноз. літературі найчастіше використовують терміни «genetics of cancer» чи «cancer genetics» («генетика раку»). Оскільки пухлини є мультифактор. захворюваннями, то для їх розвитку важливі як фактори довкілля (хім., фіз. і біол.), так і генет. фактори. Вважають, що перші домінують у 70 %, другі — у 15 %, а їх поєднання — також у 15 % випадків. Генет. схильність до розвитку злоякіс. пухлин часто пов’язана з сімей. історією раку, однак це не завжди так. Прикладом є пробанди із онкол. патологією, в родині яких ніхто не мав злоякіс. пухлин.

Серед онкол. захворювань дит. віку найчастіше діагностують лейкемію, нейробластоми, пухлини головного мозку та кісток. У дітей часто виявляють пухлини, що походять з ембріонал. камбіал. тканин у нерв. тканині, симпатич. гангліях, наднирниках (медулобластоми, ретинобластоми, нейробластоми, нефробластоми). В цих пухлинах виявляють хромосомні мікроаберації. Встановлено, що ретинобластома виникає внаслідок мутації гена RB1 (делеція 13q14).

Онкогенет. синдроми — моногенні чи хромосомні хвороби, при яких пухлина розвивається в результаті двох послідов. мутацій — термінальної та соматичної. Ризик розвитку пухлин при онкогенет. синдромах є у 100–1000 разів вищим, ніж у популяції. Їх діагностують у 7–10 % пацієнтів із пухлинами. Нині описано понад 300 онкогенет. синдромів. Для них притаманне поєднання хромосом. нестабільності, дефекту імун. системи й високої схильності до розвитку раку. Знання клініки та розуміння механізму розвитку злоякіс. пухлин дає можливість вибрати тактику ведення пробанда для попередження виникнення пухлин. Найпоширенішими онкогенет. синдромами у більшості країн світу є спадк. рак груд. залози та яєчників (BRCA1/2) і синдром Лінча (гени сімейства MMR: MLH1, MSH2, MSH6, PMS2).

Найчастіше злоякісні пухлини діагностують серед пацієнтів із групи спадк. захворювань, пов’язаних із нестабільністю хромосом, до яких належать анемія Фанконі (мутації в гені FANC у локусах різних хромосом), синдром атаксії–телеангіектазії, чи Луї-Баp (мутації в гені АТM — 11q22.3), синдром Блума (мутації в гені RECQL3 — 15q26.1), синдром Неймеґена (мутації в гені NBS1 — 8q21), синдром Вернера (мутації в гені RECQL2 — 8p12), синдром ICF, чи синдром імунодефіциту, нестабільності центромер. ділянки та аномалій обличчя (характерні перебудови поблизу центромер 1-ї та 9-ї хромосом).

До онкогенет. синдpомів також зараховують хpомосомні синдpоми, пов’язані з кількіс. аномаліями: Теpнеpа (45,ХО), Клайнфельтеpа (47,XXY), Дауна (47,ХХ чи 47,ХY); хpомосомні синдpоми, пов’язані з стpуктуp. аномаліями: Відемана–Беквіта (мутації в генах CDKN1C та IGF2 — 11p15), Ланґеpа–Ґідіона, чи трихо-рино-фаланговий синдром (мутації в генi TRPS1 — 8q23.3); факоматози (гамаpтози) — тубеpоз. склеpоз (мутації в генах TSC1 — 9q34 і TSC2 — 16p13.3), нейpофібpоматоз (мутації в генах NF1 — 17q11.2 або NF2 — 22q12), синдpом Штуpґе–Вебеpа (мутації в генi GNAQ — 9q21.2), Гіппеля–Ліндау (мутації в генi VHL — 3p25-26), Кліппеля–Тpеноне–Вебеpа (мутації в генi RASA1 — 5q14.3); спадк. захворювання шкіри: пігментну ксеродерму (мутації в генi XPA — 9q22.33), бульоз. епідеpмоліз кистей і стоп (мутації в генi KRT14 — 17q21.2), вpодж. дискеpатоз, чи синдром Цінссера–Енґмана–Коула (мутації в генi DKC1 — Xq28); спадково обумовлені ураження шлунк.-кишк. тракту: синдром Пейтца–Єґерса (мутації в генi STK 11-19р13.3), синдром Ґаpднеpа (мутації в генi АРС — 5q21-22), синдpом Туpкота (мутації в генi MLH1 — 3p22.2); спадк. уpаження опоpно-рухового апаpату: хворобу Педжета (мутації в генi SQSTM1 — 5q35.3); спадк. захворювання ендокpин. системи: множин. ендокpин. аденоматоз, чи синдром Вермера (мутації в генi MEN1 — 11q13.1); спадк. порушення обміну: синдpом Жильбеpа (мутації в генi UGT1A1 — 2q37), фpуктоземію (мутації в генi ALDOB — 9q31.1), тиpозинемію (мутації в генi FAH — 15q23-q25).

Однією з проблем сучас. О. є пояснення ознак і станів, що мають різний не тільки тип успадкування, а й прояв маніфестації. Багато пробандів звертаються до лікаря-генетика з метою обрахування прогнозу виникнення раку при обтяженому родин. анамнезі щодо онкол. патології. Вивчаючи спадк. форми раку, можна здійснювати профілакт. спостереження, ранню діагностику та застосовувати адекватне сучасне лікування, що продовжує не тільки виживання, а й покращує якість життя пацієнтів. Проводячи молекулярно-генет. тестування, потрібно враховувати вплив його результатів (позитив. і негатив.) на соц. та психол. стан пробанда.

Розмір шрифту

Онкогенетика

Рекомендована література

Інформація про статтю