Оплата праці

Визначення і загальна характеристика

ОПЛА́ТА ПРА́ЦІ — процес та сукупність пов’яза­них з ним відносин щодо визначення роботодавцем структури, розміру, порядку виплати найманим працівникам винагороди за їхню працю, зокрема реалізацію трудових функцій відповідно до законодавчих та інших нормативних актів, колективних угод і договорів та індивідуальних трудових договорів; те саме, що і заробітна плата. Процес О. п. (у першому значенні) є складним і багаторівневим. Виокремлюють 2 осн. рівні її формування: ринок праці, на якому роботодавець і найманий працівник ведуть переговори та домовляються щодо умов купівлі-продажу послуг робочої сили (результат такої домовленості — укладення труд. договору, в якому закріплюється труд. функція працівника та розмір його винагороди); підприємство, де відбувається «матеріалізація» умов купівлі-продажу: установлення труд. регламенту, норм затрат праці, нормов. завдань, показників та умов преміювання, порядку підвищення чи зниження винагороди залежно від індивід. і колектив. результатів діяльності тощо. На практиці таку «матеріалізацію» реалізують через диференціацію заробіт. плати. Серед її осн. чинників — складність праці, цінність посади (роботи) для підприємства, умови праці, рівень кваліфікації (освіта й досвід роботи), колективні та індивід. результати праці, індивід. характеристики працівників (компетенції, рівень мотивації) та ін. На розмір індивід. заробіт. плати впливає також кон’юнктура ринку праці — попит і пропозиція представників певних категорій та профес. груп. О. п. здійснюють на основі поєднання складових організац.-екон. механізму: кон’юнк­тури ринку праці, держ. та договір. регулювань, механізму визначення індивід. заробіт. плати на підприємстві з використанням тариф. нормування заробіт. плати та системи О. п. Розмежування сфери держ. і договір. регулювання заробіт. плати та визначення їхнього змісту закріплено в Законі України «Про оплату праці» (1995; остання ред. — 2020). Відповідно до статті 5 цього Закону О. п. здійснюють на підставі: законодав. та ін. норматив. актів; ген. угоди на держ. рівні; галуз., територ. угод; колектив. договорів; труд. договорів; грантів. Держ. регулювання О. п. охо­плює встановлення розміру мін. заробіт. плати та ін. держ. норм і гарантій, визначення умов та розмірів О. п. кер. підприємств, засн. на держ. чи комунал. власності, працівників підприємств, установ та організацій, фінансованих чи дотованих із бюджету, оподаткування доходів працівників, забезпечення дотримання законодавства у сфері О. п. Договірне регулювання О. п. працівників підприємств здійснюють на основі системи угод, укладених на нац. (ген. угода), галуз. (галуз. угода), територ. (територ. угода) та локал. (колектив. договір) рівнях. Заг. правові засади щодо змісту угод і колектив. договорів вміщено у Законі України «Про колективні договори і угоди» (1993; остання ред. — 2020). Відповідно до статті 8 цього Закону ген. угодою регулюють мін. соц. гарантії О. п., умови зростання її фондів, міжгалуз. співвідношення в О. п., розмір прожитк. мінімуму. Змістом галуз. угоди є мін. гарантії заробіт. плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тариф. сітки та мін. розміри доплат і надбавок, умови зростання фондів О. п., міжкваліфікац. (міжпосадові) співвідношення в О. п. Угоди на територ. рівні регулюють норми соц. захисту найманих працівників підприємств і включають вищі, порівняно з ген. угодою, соц. гарантії, компенсації, пільги.

Умови та розміри О. п. на підприємстві закріплюють у колектив. договорі. Якщо його на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний погодити ці питання з вибор. органом первин. профспілк. організації (профспілк. представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності — з ін. уповноваженим на представництво труд. колективом органом. У колектив. договорі прописують взаємні зобов’язання сторін щодо О. п.: форми, системи, розміри заробіт. плати, ін. види труд. виплат (доплати, надбавки, премії тощо), гарантії, компенсації, пільги, міжкваліфікац. (міжпосадові) співвідношення в О. п., умови регулювання фондів О. п. Тарифне нормування заробіт. плати має на меті розроблення сукупності норматив. документів, за допомогою яких встановлюють рівень осн. заробіт. плати працівників підприємства (тариф. ставок і окладів, посад. окладів) залежно від їхньої кваліфікації, складності обов’язків та робіт, умов праці й значущості (цінності) певного виду діяльності. Тарифне нормування заробіт. плати — основа тариф. моделі О. п. (тариф. системи), яку застосовують на більшості підприємств небюджет. та на всіх підприємствах бюджет. сектору економіки. Тарифна система О. п. включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посад. окладів і профес. стандарти (кваліфікац. характеристики). Важливим елементом визначення індивід. заробіт. плати на підприємстві є система О. п. — чинний на підприємстві організац.-екон. механізм взаємо­зв’яз­ку між показниками, що характеризують міру (норму) праці та міру її оплати відповідно до фактично досягнутих (відносно норм) результатів праці, тариф. умов О. п. та погодженою між працівником і роботодавцем ціною робочої сили. Залежно від того, який осн. показник застосовують для визначення міри праці (кількість відпрацьованого робочого часу чи кількість виготовленої продукції/наданих послуг), усі системи О. п. поділяють на 2 великі групи — почасову та відрядну. Існують й інші класифікації чинних на підприємствах систем О. п., зокрема їх поділяють на прості та складні, прогресивні й регресивні, індивід. та колективні, заохочувал., гарантувал. і примусові. Більшість із них передбачають преміювання працівників за досягнення відповід. результатів діяльності.

Завантажити статтю