Опортунізм

ОПОРТУНІ́ЗМ (франц. opportunisme — пристосовництво, угодовство; від лат. opportunus — зручний, вигідний) — термін, що використовують у політиці, політичній науці, економіці, психології та юриспруденції. Цей досить розгалужений спектр його використання зумовлений насамперед тим, що у найширшому значенні О. характеризує такий тип поведінки (людини, групи, організації), за якої пріоритетним за будь-яких обставин є здобуття користі навіть за рахунок нехтування морал. принципами, юрид. нормами, а також інтересами інших (людей, груп, організацій). Тож О. має здебільшого негативні конотації, асоціюючись із безпринцип. діяльністю.

До широкого сусп. обігу термін «О.» увійшов у 19 ст. Зокрема, в італ. політиці він означав «використання наявних обставин або можливостей для отримання негайної переваги для себе або своєї групи». На поч. 1870 з проголошенням у Франції Третьої республіки О. почали називати обереж. реформізм та націоналізм групи франц. республіканців (франц. Républicains opportu­nistes), які виступали за помірков. політику з консолідації Третьої республіки після вигнання монархістів. Причому сама ця група себе так не називала. Таке означення щодо них використовували радикал. республіканці для опису їхньої центрист. та лівоцентрист. політики. Однак найбільшого поширення та вжитку саме в чітко негатив. сенсі термін «О.» набув наприкінці 19 — поч. 20 ст. у контексті розвитку лівого політ. руху на ідеол. засадах, сформульованих К. Марксом, Ф. Енгельсом (див. Марксизм) та В. Леніним. Тут він став означати «пристосування політики та ідеології робітничого руху до інтересів та потреб непролетарських (буржуазних та дрібнобуржуазних) прошарків». Зокрема, 1891 Ф. Енгельс так визначав О.: «Це забуття великих, корінних міркувань через хвилинні інтереси дня, це гонитва за хвилинними успіхами та боротьба через них без урахування подальших наслідків, це принесення майбутнього руху в жертву теперішньому, — можливо, й відбувається через “чесні” мотиви. Але це і є опортунізм та залишається опортунізмом…». Подібне визначення О. дав В. Ленін: «Опортунізм полягає в тому, щоби жертвувати корінними інтересами, видумуючи тимчасові часткові вигоди. Ось у чому суть, якщо брати теоретичне визначення опортунізму».

Ці негативні характеристики представники марксист. «канону» застосовували щодо «відступників». Йдеться про два типи О.: правий — немарксист. варіанти соціалізму та розвитку робітн. руху (йдеться, зокрема, про лассальянство, прудонізм, тред-юніонізм) та «ревізіонізм» (реформізм) всередині марксист. руху (передусім — про Е. Бернштейна та його послідовників), представники якого відмовлялися від концептуалізації шляху до соціалізму в категоріях міжклас. антагонізмів, диктатури пролетаріату, насильства та рев. методів боротьби, виходячи з пріоритету ідей мирного, ненасильниц. перетворення капіталіст. системи засобом реформ і розвитку демократ. інститутів (виборів та парламентаризму); лівий — ультрарев. теорії соціалізму та розвитку робітн. руху (напр., анархо-колективізм М. Бакуніна — бакунізм), а також ультрарев. інтерпретації марксизму (йдеться, насамперед, про «лівий» комунізм та троцькізм), представники якого категорично відкидали будь-які варіанти тимчас. компромісів та співробітництва з буржуазією, ведення політ. діяльності у рамках бурж.-капіталіст. системи (засобом створення політ. партій та участі у виборах), виступаючи натомість за невідкладну соціаліст. революцію та встановлення диктатури пролетаріату.

Послідовну критику правого та лівого О. В. Ленін здійснив у праці «Детская болезнь “левизны” в коммунизме» (Петроград, 1920). Причому лівий О. він вважав меншою загрозою для всесвіт. комуніст. руху, ніж правий: «помилка лівого доктринерства є, на сьогоднішній момент, у тисячу разів менш небезпечною та менш значущою, ніж помилка правого доктринерства…, оскільки лівий комунізм течія зовсім молода… тому цю хворобу можна легко вилікувати». Таке вкрай негативне ставлення В. Леніна до представників правого О. (насамперед до Е. Бернштейна та К.-Й. Каутського) характерне для усіх етапів його політ.-ідеол. діяльності. Саме рос. ліві соціал-демократи на чолі з В. Леніним відігравали на поч. 20 ст. провідну роль у суперечці між рев. марксистами та реформістами. Причому, протиставляючи себе та своїх послідовників правому О., В. Ленін проводив паралелі з якобінцями та жирондистами: «Якобінець, нерозривно по­в’язаний з організацією пролетаріату, який усвідомив свої класові інтереси, це і є революційний соціал-демократ. Жирондист, який тужить за професорами, гімназистами, який боїться диктатури пролетаріату та зітхає про абсолютну цінність демократичних вимог, це і є опортуніст». Тож він нещадно критикував Е. Берн­штейна за те, що з його подачі ревізіоністи відкинули як політ. атавізм основоположні ідеї марксизму про соц. революцію, диктатуру пролетаріату та повну ліквідацію приват. власності. Згодом ця критика поширилася й на К.-Й. Каутського, який спочатку категорично не сприйняв ідеї Е. Бернштейна, але згодом поступово еволюціонував у політ.-ідеол. плані вправо, у бік берн­штейніанства (особливо на тлі вкрай негатив. оцінки Жовтневого перевороту 1917, через що В. Ленін звинуватив його у зраді марксизму, назвавши «ренегатом»).

Попри те, що у публіч. дискурсі на тривалий час закріпився саме цей політ.-ідеол. контекст розуміння терміна «О.», нині його використання є поширеним також у психології — для позначення такої панів. моделі у стилі життєдіяльності людини, що виявляється у навмис. униканні навіть мін. труднощів, а також прагнення індивідуума змінити укладені домовленості та існуючі умови для влас. зручності та користі. Саме в такому розумінні цей термін використовують також в економіці. Зокрема, амер. економіст, лауреат Нобелів. премії О. Вільямсон визначає О. як найсильнішу форму егоїст. поведінки або відстоювання влас. інтересів: «Під опортунізмом я розумію відстоювання своїх інтересів, у тому числі засобом обману, включно з такими явними формами обману, як брехня, злодійство, шахрайство… Найчастіше опортунізм передбачає більш витончені форми обману, які можуть набувати активної та пасивної форми, виявлятись ex ante та ex post… Загалом опортунізм означає надання неповної або спотвореної інформації, особливо коли йдеться про навмисний обман, введення в оману, спотворення або приховування істини або інші типи заплутування партнера». В юриспруденції терміном «правовий О.» позначають маніпулювання правовими механізмами для їхнього використання з метою, для якої вони не призначені. Тобто, по суті, це означає зловживання юрид. нормами для влас. користі. Типовим прикладом правового О. є схвалення людьми чи організаціями таких правових норм, що задовольняють їхні інтереси, та неприйняття тих, що їм суперечать.

Завантажити статтю