Орбіта

ОРБІ́ТА — траєкторія руху природного чи штучного небесного тіла в космічному просторі (див. Космос, Небесна механіка). Для матем. описування О. необхідно побудувати раціонально обрану систему координат. У випадку планет, комет, міжпланет. косміч. апаратів тощо використовують екліптичну геліоцентричну систему небес. координат; для штучних супутників Землі — екваторіал. геоцентричну систему. Осн. силою, під дією якої рухаються космічні тіла, є гравітація, а в найпростішому випадку, який описує задача двох тіл, — притягання центр. тіла. При побудові О. для цього випадку масу центр. тіла S (див. Рис.) вважають зосередженою в початку координат. Тоді О. тіла лежить у незмін. площині, що проходить через цей початок. Лінію перетину площини О. з осн. координат. площиною (SN) називають лінією вузлів, кут і між цими площинами — нахилом О. Кут Ω (довгота висхід. вузла, тобто точка, в якій тіло переходить з пд. півкулі неба в північну) та нахил і визначають положення площини О. в прийнятій системі координат. Тіло рухається в цій площині по т. зв. незбуреній (або кеплеровій) траєкторії, що є коніч. перерізом. В одному з його фокусів міститься центр. тіло S, найближчу до нього точку О. називають перицентром П. Положення О. в її площині визначають кутовим віддаленням ω перицентра від висхід. вузла, форму О. — її ексцентриситетом ε, а розміри О. — великою піввіссю а. П’ять елементів (і, Ω, ω, а, ε) та час Т проходження тіла через перицентр повністю визначають рух у полі сили гравітації. Щоб знайти цей рух, потрібно виконати не менше 3-х спостережень видимих координат тіла.

Відхилення дійс. О. тіла від кеплерової називають збуреннями (див. Збурення руху небесних тіл). Елементи збуреної О. змінюються з часом, для їх вивчення потрібні системат. спостереження. Раніше їх провадили засобами візуал. та фотографіч. астрометрії, а нині — радіо- та світлолокації. Найточніші О. Місяця та штуч. супутників Землі (з кутиковими відбивачами) одержують з вимірювань віддалей лазер. далекомірами. Визначають різні типи збурених О., зокрема геліосинхронну, геосинхронну, геостаціонарну та ін. залежно від вибраних елементів О.

Літ.: Эскобал П. Определение орбит / Пер. с англ. Москва, 1972; Дума Д. П. Загальна астрометрія: Навч. посіб. К., 2007; Чолій В. Визначення орбіт. К., 2008.

Є. П. Федоров, Я. С. Яцків