Організація військ (сил)
ОРГАНІЗА́ЦІЯ ВІЙСЬК (СИЛ) — структура військових формувань, що забезпечує оптимальний склад, найбільш доцільне поєднання і співвідношення родів військ (сил) і видів зброї, високу бойову готовність і здатність успішного ведення військових дій. У часи Античності бойові дії зводились до простого фронтал. зіткнення загонів, рівномірно розподілених по фронту. Першу спробу ускладнити О. в. (с.) зробив. грец. полководець Ксенофонт, який розбив фаланги на окремі підрозділи. У Давньому Римі від 1-го ст. до н. е. легіон (бл. 7 тис. осіб) поділявся на 10 когорт, кожна із когорт — на 3 маніпули. У період Середньовіччя піхота втратила своє значення гол. роду військ, протягом кількох століть на полі бою домінувала нечисленна лицар. кіннота з примітив. рівнем організації. У Київ. Русі військо складали окремі дружини, на чолі з князями, та піше ополчення, організовані за десятк. принципом. Найнижча військ. одиниця Запороз. Січі — також десятка на чолі з десяцьким. За часів Гетьманщини тер. України поділено на полки, що складалися із сотень на чолі з сотником, сотні — на десятки (наприкінці 18 ст. полк. устрій скасовано). До кін. 19 ст. у ЗС більшості країн світу запроваджено таку О. в. (с.): дивізія — бригада — полк — батальйон — рота — взвод — відділення.
О. в. (с.) є частиною будівництва ЗС, охоплює всі їхні ланки — підрозділи, військові частини, угруповання, а також формування родів військ (сил), спец. військ і служб. У практиці будівництва ЗС більшості держав відомі осн. форми О. в. (с.): у Сухопут. військах — відділення, взвод, рота, батарея, батальйон, дивізіон, полк, бригада, оперативне командування; у Повітр. силах — ланка, загін, ескадрилья, полк (крило, ескадра), повітр. командування; у Військ.-мор. силах — корабель (див. Корабель військовий), дивізіон кораблів, бригада кораблів, ескадра, флотилія. Організац. структура сучас. військ. формувань від батальйону (дивізіону) і вище, зазвичай, включає: командування, штаб, бойові підрозділи і підрозділи забезпечення та обслуговування. Кожній військ. частині та підрозділу при формуванні надають номер і найменування за родом військ, напр., 14-а механізов. бригада, 43-й артилер. дивізіон, 3-й танк. батальйон. О. в. (с.) розвивається одночасно з розвитком військ. справи залежно від можливостей держави щодо оснащення ЗС сучас. засобами зброй. боротьби. Безпосередньо впливають на зміни в О. в. (с.) якісні та кількісні зміни в озброєнні та військовій техніці, розвиток способів ведення воєн. дій. Осн. принципи О. в. (с.): її відповідність характеру майбут. воєн. дій і завданням, покладеним на війська (сили) в бою (операції); забезпечення макс. самостійності підрозділів, військ. частин, угруповань військ при виконанні бойових завдань; найбільш ефективне використання військами нових засобів зброй. боротьби і тих, що є на озброєнні; можливість успіш. застосування військ. формувань у їхній штатній організації на різних театрах воєн. дій; висока ефективність упр. у ході бойових дій; досягнення переваги в О. в. (с.) над потенц. противником. З появою новітніх засобів зброй. боротьби осн. напрямами подальшого розвитку О. в. (с.) є збільшення вогневої потужності військ (сил); підвищення їхньої маневреності, ефективне упр.; забезпечення здатності вести воєнні дії з мін. втратами.
Рекомендована література
- Філатов В. О. та ін. Організація та основне озброєння підрозділів Сухопутних військ Збройних сил України: Навч. посіб. Ірпінь, 2005;
- Харитонов О. Л. Методика визначення раціональних співвідношень складових угруповань ППО Сухопутних військ мирного часу за ступенями їх боєготовності в умовах ресурсних обмежень // Системи озброєння і військ. техніка. 2008. Вип. 4;
- Воробйов Г. П. Створення та розвиток Сухопутних військ Збройних Сил України (1991–2005 рр.). К., 2014.
Завантажити статтю
