Організація об’єднаних націй

ОРГАНІЗА́ЦІЯ ОБ’Є́ДНАНИХ НА́ЦІЙ – міжнародна організація. Ідея створення такої організації на заміну Ліги Націй виникла під час 2-ї світової вій­ни. Назву «Об’єднані нації» запропонував президент США Ф.-Д. Рузвельт, вперше її використали у «Декларації Об’єдна­них Націй» від 1 січня 1942, яку підписали представники 26-ти держав. Документ стосувався післявоєн. організації світу та програми об’єднання зусиль у боротьбі проти країн, що розв’язали 2-у світ. вій­ну. Утворенню ООН передувало проведення кількох конференцій: Моск. конф. міністрів закордон. справ Великої Британії, СРСР, США за участі посла Китаю в СРСР (1943), на якій прийнято Декларацію чотирьох держав; Тегеранської конференції 1943 глав Великої Британії, США та СРСР; конф. у Думбартон-Оксі (передмістя Вашинґтона) представників Великої Британії, США, СРСР і Китаю (1943); Кримської конференції 1945. Зрештою на Сан-Франциській конференції 1945 був прийнятий Статут ООН, що визначає осн. цілі та принципи діяльності цієї організації. Після ратифікації Статуту ООН більшістю держав-учасниць конф. документ набрав сили 24 жовтня 1945, цей день і вважають офіц. датою створення ООН.

Згідно зі статтею 1 Статуту осн. цілями ООН є: підтримка миру і міжнар. безпеки; розвиток дружніх відносин між націями на основі принципу рівноправності та самовизначення народів; співпраця для вирішення міжнар. проблем екон., соц., культур. і гуманітар. характеру, а також заохо­чення й розвитку поваги до прав людини, незважаючи на расу, стать, мову та віросповідання; бути центром узгодження дій націй задля досягнення цих цілей. При виконанні положень Статуту держави-чл. діють керуючись принципами, закладеними у статті 2: суверенна рівність усіх чл.; сумлінне виконання державами-чл. зобов’я­зань, взятих на себе відповідно до Статуту; вирішення ними міжнар. суперечок мирними засобами; утримання від застосування сили або погрози силою проти ін. держави; повага до територ. цілісності та політ. незалежності будь-якої держави; невтручання у внутр. справи ін. держави; надання державами-чл. допомоги ООН у всіх її діях відповідно до Статуту, а також утримання від допомоги будь-якій країні, проти якої ООН чинить дії превентив. або примус. характеру. Принципи, вміщені у статтях 1 і 2 Статуту, є основополож. принципами, покладеними в основу сучас. міжнародного права.

Осн. органи ООН: Генеральна Асамблея ООН, Рада Безпеки ООН (РБ), Екон. і Соц. Рада, Рада з опіки, Секретаріат, Міжнародний Суд ООН. До спеціалізов. установ ООН (міжуряд. самост. організації, пов’язані з ООН спец. угодою) належать Міжнародна організація праці (МОП), ЮНЕСКО, ВООЗ, Міжнар. організація цивіл. авіації та ін. Окремі інституції та програми ООН запроваджено спец. рішеннями ГА, серед них – Упр. Верхов. комісара у справах біженців, Фонд у галузі народонаселення, Дитячий фонд ООН. Офіц. мови ООН – англ., араб., іспан., китай., рос., французька. З метою підтримання міжнар. миру і безпеки Статут ООН (Глава VII) наділив РБ винятк. функціями. Вона визначає, чи є наявною загроза миру, порушення миру чи акт агресії (стаття 39), закликає сторони у спорі врегулювати його мирним шляхом, може вимагати від них виконання тимчас. заходів, які вважатиме необхідними (стаття 40). При застосуванні положень Глави VII РБ не обов’язко­во чітко встановлює, який саме зі складів порушень за статтею 39 має місце, а може задовольнитися лише вказівкою на відповідну Главу Статуту. Незважаючи на положення резолюції 3314 (ХХІХ) ГА щодо визначення агресії, РБ неохоче констатує факт зброй. агресії і є досить стриманою в оцінці дій. Напр., у резолюції РБ щодо нападу Іраку на Кувейт 1990 вказано, що «вторгнення Іраку до Кувейту становило злам (грубе порушення) миру у світі і міжнародної безпеки». Для вирішення конфлікт. ситуації РБ може застосувати заходи невійськ. характеру – повне або частк. переривання екон. відносин, залізнич., мор., повітр., пошт., телеграф., радіо- або ін. засобів комунікації, а також розрив дипломат. відносин (стаття 41). Якщо вжиття таких заходів не досягнуло своєї мети, РБ уповноважена застосовувати сухопутні, повітр. або мор. ЗС, здійснювати блокаду та проводити міжнар. військ. і миротворчі операції. Як приклад – операції ООН на тер. колиш. Югославії (1991–95), у Сомалі (1992–95), Сьєрра-Леоне (1999–2005), Кот-д’Івуарі (2004–17) та ін. Крім того, резолюціями РБ запроваджують місії ООН з підтримки миру в країнах, що виходять зі зброй. конфліктів. Серед них – контрол. місія ООН в Анґолі (1991–95), місії у Конґо (1999–2010) та Судані (2005–11), у справах тимчас. адміністрації в Косово (від 1999 і донині). Положення Статуту ООН та його Глави VII жодним чином не обмежують невід’ємне право на індивід. або колективну самооборону, якщо відбудеться зброй. напад на державу-чл. ООН, до тих пір, доки РБ не застосує заходів на підтримку міжнар. миру і безпеки (стаття 51). В останні роки ООН часто критикують за громіздкість її структури, негнучкість і неспроможності вирішувати конфлікти у різних частинах світу. Вона втрачає довіру як міжнар. організація, оскільки часто приймає рішення враховуючи політ., а не юрид. фактори.

Україна є однією з країн-засн. ООН. На конф. у Думбартон-Оксі 1943 представники СРСР вперше порушили питання про прийняття до ООН всіх 15-ти респ. СРСР як окремих чл., однак така пропозиція не знайшла підтримки. На Крим. конф. 1945 делегації США та Великої Британії погодилися запросити лише УРСР і Білорус. РСР до складу держав-засн. ООН. На заключ. засіданні конф. у Сан-Франциско 26 червня 1945 представники 50-ти держав, зокрема і УРСР, підписали Статути ООН і Міжнар. Суду ООН. Участь України у діяльності ООН можна поділити на 2 етапи: у складі СРСР та вже як незалеж. держави. УРСР не мала влас. зовн. політики, тому діяльність укр. дипломатії в ООН у рад. часи була обмежена рамками зовн. політики СРСР. Із проголошенням незалежності 1991 значення ООН для України суттєво зросло. У Постанові ВР України «Про основні напрями зовнішньої політики України» (1993) вказано, що активна участь в ООН та її спеціалізов. установах є пріоритет. напрямом діяльності України у всесвіт. міжнар. організаціях (втратила чинність 2010 у зв’язку із прийняттям Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»). 1997 представника України – Міністра закордон. справ Г. Удовенка – обрали Головою 52-ї сесії ГА ООН, що надало додатк. можливості Україні для просування своїх нац. інтересів на міжнар. рівні.

Як держава-засн. ООН Україна надає великого значення діяльності з підтримання миру і міжнар. безпеки. У Преамбулі Закону «Про участь України у міжнародних операціях з підтримки миру і безпеки» (1999) зазначено, що вона розглядає участь у міжнар. операціях з підтримання миру і безпеки як важливу складову своєї зовн. політики. Згідно зі статтею 2 цього Закону Україна бере участь у міжнар. операціях ООН, рішення на проведення яких прийнято РБ, а також у складі багатонац. сил, створ. за згодою РБ. Починаючи від липня 1992, Україна виступає актив. контрибутором військ. і поліц. персоналу до операцій ООН з підтримання миру. Укр. військовослужбовці представляють Україну у 6-ти таких операціях: Місії ООН зі стабілізації в Конґо, Місії ООН у Пд. Судані, Силах ООН з підтримання миру на Кіпрі, Місії ООН у справах тимчас. адміністрації в Косово, Тимчас. силах ООН із забезпечення безпеки в Аб’єй та Багатопрофіл. інтегров. місії ООН зі стабілізації у Малі. Найбільший за чисельністю – укр. нац. контингент у складі Місії ООН зі стабілізації в Конґо, що включає 18-й окремий вертоліт. загін ЗС України. За роки миротворчої діяльності України у рамках ООН загинуло 55 укр. військовослужбовців (див. також Миротворчі сили). 1994 на 49-й сесії ГА ООН Україна виступила ініціатором Конвенції про захист миротвор. персоналу ООН і однією з перших її підписала (1995 ратифікована ВР України).

Із поч. зброй. агресії РФ проти України від 2014 ООН відіграє важливу роль у намаганні вжити заходів задля підтримки миру і безпеки у регіоні. Відтоді проведено понад 40 засідань РБ ООН, на яких обговорювали питання рос. агресії проти України, однак жодного рішення із засудженням акту зброй. агресії РФ не ухвалено. Причина цього – постійне членство РФ у РБ, що дає можливість їй застосовувати право вето на будь-які рішення РБ і процедури ухвалення рішень РБ, коли воно має бути прийняте консенсусом, тобто одноголосно. Відтак, незважаючи на факт зброй. агресії і навіть визнання його у низці резолюцій ГА ООН, РБ і досі не застосувала заходів, передбачених статтями 41 і 42 Статуту. Тим не менш 21 липня 2014 РБ ухвалила резолюцію 2166 у зв’язку зі збиттям цивіл. літака авіакомпанії «Малайзійські авіалінії», що виконував рейс MH17, у повітр. просторі над тер. Донец. обл., яку кон­тролюють ЗС РФ. Усі 298 пасажирів і чл. екіпажу загинули, а міжнар. розслідування трагедії триває і досі. Проект резолюції підготували 25 країн, серед яких – Україна, Австралія, Малайзія, Нідерланди, США, Велика Британія, Німеччина. У січні 2015 ВР України своєю постановою затв. звернення до ООН, Європ. парламенту, Парламент. Асамблей Ради Європи, НАТО, нац. парламентів держав світу про визнання РФ державою-агресором. У документі вказано, що на підставі Статуту ООН та Резолюції ГА ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 ВР України визнає РФ державою-агресором та закликає своїх міжнар. партнерів визнати РФ державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність РБ, чим ставить під загрозу міжнар. мир і безпеку. У березні 2015 Україна звернулася до РБ із запитом щодо розгортання на її тер. операції з підтримання миру під егідою ООН. ГА ООН також є важливим елементом міжнар. тиску з метою змусити РФ припинити збройну агресію та розпочати деокупацію захоплених тер. України. Починаючи від 2014, ГА ООН ухвалила низку резолюцій щодо підтримки суверенітету, територ. цілісності та непорушності кордонів України, а також закликів до РФ припинити триваюче порушення принципів міжнар. права та збройну агресію проти України. Серед них – резолюції ГА ООН 68/262 «Територіальна цілісність України», 71/205, 72/190, 73/263, 74/168, 75/192 «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна», 73/194, 74/17 та 75/29 «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, а також частин Чорного та Азовського морів». Положеннями цих резолюцій РФ була однозначно кваліфікована як держава-окупант, її закликали негайно припинити тимчас. окупацію тер. України. У березні 2014 на запрошення України ООН розгорнула Місію з прав людини для моніторингу ситуації з правами людини в країні з особливою увагою до АР Крим, сх. і пд. регіонів України, а також регуляр., точним та публіч. звітуванням Верхов. комісара ООН з питань прав людини щодо проблем та ризиків. Місія готує регулярні доповіді про ситуацію з правами людини на окупов. тер. і відповідні рекомендації.

Літ.: Голуб Н. В., Клімкін П. А. Україна та міжнародні організації: Інформ.-довідк. вид. 2010; Антонович М. Міжнародне право: Навч. посіб. 2011; Гердеґен М. Міжнародне право / Пер. з нім. 2011 (усі – Київ).

Е. В. Шишкіна

Рекомендована література

1. Голуб Н. В., Клімкін П. А. Україна та міжнародні організації: Інформ.-довідк. вид. 2010;
   Google Scholar Internet
2. Антонович М. Міжнародне право: Навч. посіб. 2011;
   Google Scholar Internet
3. Гердеґен М. Міжнародне право / Пер. з нім. 2011 (усі – Київ).
   Google Scholar Internet

завантажити статтю