ОРЛО́В Олександр Якович (25. 03(06. 04). 1880, м. Смоленськ, Росія — 28. 01. 1954, Київ) — астроном, геофізик. Дід І. Нєізвєстного. Доктор астрономії (1915), професор (1915), академік ВУАН (1919–22), член-кореспондент АН СРСР (1927), академік АН УРСР (1939). Заслужений діяч науки УРСР (1951). Державні нагороди СРСР. Закін. С.-Пе­тербур. університет (1902). Від­тоді ви­вчав пита­н­ня небес. механіки у Сорбон­ні (Париж) та Лунд. університеті (Швеція), сейсмологію в Ґет­тінґен. університеті (Німеч­чина). Працював у Тартус. (Естонія, 1905–06) та Пулков. (побл. С.-Пе­тербурга, 1907–08) обсерваторіях. 1911 здійснив по­їздку в Єркську обсерваторію (м. Чикаґо, шт. Іл­лінойс, США) для ви­вче­н­ня комет. знімків. 1912 взяв участь у буд-ві Томської сейсмол. станції (Росія). 1912–15 — екс­траординар., 1915–27 — ординар. проф., завідувач кафедри астрономії Новорос. університету в Одесі, водночас 1912–23 — директор Одес. астроном. обсерваторії. Засн. і дир. (1926–34 та 1938–51) Полтавської гравіметричної обсерваторії; 1934–38 — у Держ. астроном. та Геодез. ін­ститутах у Москві; 1939–41 — директор Карпат. астроном. обсерваторії на г. Піп Іван; 1944–48 та 1950–51 — директор Гол. астроном. обсерваторії АН УРСР побл. Києва, під його керівництвом роз­роблено проект обсерваторії і роз­почато її будівництво. Наукові дослідже­н­ня: про­блеми геофізики, небес. механіки та астрометрії, ви­вче­н­ня руху полюсів Землі й приплив. коливань сил тяжі­н­ня і деформації Землі. Ви­значив повільні неполярні зміни широт, роз­робив метод їхнього виділе­н­ня та вилуче­н­ня (спосіб О.). За­пропонував метод ви­значе­н­ня руху полюса у системі серед. полюса епохи спо­стережень (система О.). Низку праць присвячено дослідж. трьохвіс. земного еліпсоїда, вікового руху полюсів Землі, аналізу змін широт станцій та ін. Імʼям О. на­звано Малу планету № 2724. О. встановлено мемор. дошки на фасадах Полтав. гравіметр. та Гол. астроном. обсерваторій.