Орнітоз
ОРНІТО́З (від грец. όρνις — птах) — гостра хламідійна інфекція з групи зоонозів, що характеризується ураженням легень, нервової системи, збільшенням печінки і селезінки та інтоксикацією організму. Збудник (Сhlamydia psittaci) складається з елементарних і ретикулярних тілець, адаптованих до існування як у середині клітин птахів та людини, так і поза ними; утворює екзотоксини та ендотоксини.
1880 швейцарський лікар Я. Ріттер, спостерігаючи два родинні спалахи захворювання, установив звʼязок незвичної пневмонії людей із зараженням їх від домашніх папуг і зябликів. Подібні групові спалахи інфекції в наступні роки дали підставу спочатку назвати нову хворобу пситакозом (від грец. yittako/v — папуга). Однак лише у 1930-х рр. вдалося виділити та ідентифікувати збудника. У природних умовах його джерелом є близько 170 видів диких і домашніх птахів — найчастіше папуги, канарки, голуби, качки, індики. У хворої птиці спостерігають сонливість, відмову від корму, конʼюнктивіт, виділення з носа, задишку з хрипами, пронос, паралічі; переважно гине молодняк. Птахи виділяють збудника з фекаліями і носовим слизом. Людям інфекція передається переважно аерогенним шляхом, сприйнятливість висока. Частіше хворіють працівники птахофабрик, мисливці та любителі птахів. Реєструють професійні епідемічні спалахи, рідше — спорадичні захворювання. У природних умовах ненадійними щодо О. вважають місця скупчення, гніздування диких птахів, відповідні заповідні території, заплави річок, острови, лимани.
У людей, які перехворіли на О., залишається нестійкий імунітет. Інкубаційний період триває 7–14 діб. Захворювання починається гостро, з ознобу, болів у голові, мʼязах і попереку, гарячки. На 2–3 день зʼявляються сухий кашель, біль у грудях, обмежені хрипи в нижній частині однієї з легень, інші ознаки пневмонії (загалом невиразні), збільшуються печінка і селезінка, зрідка приєднуються явища менінгоенцефаліту. Повне одужання настає через 10–15 днів. О. може перебігати без пневмонії як гостре респіраторне захворювання. Можливі затяжний перебіг, рецидиви з переходом у хронічну форму.
Специфічна діагностика ґрунтується на виділенні хламідій з крові, носоглотки, харкотиння хворих, на культурах клітин і тканин (використовують рідко), виявленні ДНК збудника за допомогою полімеразної ланцюгової реакції, імунофлюоресцентного методу; застосовують реакцію звʼязування комплементу в парних сироватках крові, імуноферментний аналіз. Запропоновано шкірно-алергічну пробу з орнітозним антигеном, що позитивна майже у всіх хворих із 2–3 дня захворювання. Для лікування застосовують азитроміцин протягом 7–10 діб або доксициклін 2–3 тижні, у тяжких випадках — парентерально фторхінолони.
Специфічна профілактика не розроблена. Основним у попередженні розповсюдження О. серед населення є ліквідація його у свійської птиці, регулювання чисельності голубів і обмеження контакту з ними. У разі виявлення захворювань птиці на господарство накладають карантин, здійснюють дезінфекцію приміщень, хворих птахів знищують, дуже цінних особин оздоровлюють антибіотиками. Працівників необхідно забезпечити захисним одягом, при загрозі аерогенного зараження проводять екстрену профілактику доксицикліном протягом 10 днів. Після шпиталізації хворого роблять заключну дезінфекцію. Важливо дотримуватися ветеринарно-санітарних правил при ввезенні птахів з інших країн, догляді за ними в господарствах, зоопарках.
Рекомендована література
Завантажити статтю
