Ортопедагогіка

ОРТОПЕДАГО́ГІКА (від орто... і педагогіка) — наука про специфічні принципи, закономірності, зміст, методи і форми навчання та виховання дітей із порушеннями функцій опорно-рухового апарату (ПФОРА). Розвивається на основі заг. принципів педагогіки, корекційної педагогіки, спеціальної психології, реабілітології. Спорідненою дисципліною є ортопсихологія — розділ спец. психології, що вивчає псих. розвиток осіб із ПФОРА, шляхи та засоби його корекції. У широкому вжитку термін «О.» можна також розглядати як синонімічний корекц. (спец.) педагогіці. Розрізняють серед дітей із ПФОРА: з органіч. ураженнями нерв. системи (дитячий церебральний параліч, наслідки поліомієліту, травми спинного мозку тощо), з вродженою патологією опорно-рухового апарату, з набутими захворюваннями та порушеннями опорно-рухового апарату та ін. Відповідно до цього поділу й складають програми корекційно-пед. допомоги, окремо для дітей із порушеннями мотор. сфери внаслідок захворювань нерв. системи (ДЦП, поліомієліт); дітей із вродженою патологією опорно-рухового апарату (зокрема й із вродженими вивихами стегна, кривошиєю, клишоногістю та ін. деформаціями стоп, аномаліями розвитку хребта (сколіоз), недорозвитком і дефектом кінцівок, аномаліями розвитку пальців кисті, артрогрипозом тощо); дітей із набутими захворюваннями й травмами опорно-рухового апарату (зокрема з травмат. пошкодженнями спин. мозку, головного мозку і кінцівок, поліартритом, захворюваннями скелету (туберкульоз, пухлини кісток, остеомієліт), систем. захворюваннями скелету (хондродистрофія, рахіт); дітей, що мають порушення опорно-рухового апарату спадк. етіології з прогресуючими м’язовими атрофіями (міопатія Дюшенна, невральна аміотрофія Шарко–Марі, аміо­трофія Вердинга–Гоффмана тощо). У пед. практиці також прийнято розрізняти категорії дітей із ПФОРА у зв’язку з їх особливостями психофіз. розвитку відповідно до можливостей оволодіння навч. матеріалом: діти з ПФОРА різного етіопатогенезу, які пересуваються самостійно або за допомогою ортопед. засобів і мають псих. розвиток, близький до нормального; діти, позбавлені можливості самостій. пересування і самообслуговування, із затримкою псих. розвитку і розбірливим мовленням; діти із затримкою псих. розвитку при ДЦП, ускладненому тяжкими дизартрич. порушеннями, недорозвиненням мовлення; діти з ДЦП, які мають розумову відсталість різного ступеню тяжкості; діти з ДЦП, що мають порушення слуху і зору різного ступеня тяжкості. Процес навч. та виховання дітей із ДЦП ускладнюється обставинами, пов’язаними з клініч. характеристиками цього захворювання. Полісиндромність та складна етіологія ДЦП спричиняє і багатоаспектність навч.-реабілі­тац. процесу, мультидисциплінар. характер корекц. мед.-психол.-пед. впливу на фіз., псих. та соц. здоров’я дитини, її особистіс. розвиток.

Істор. передумови виникнення О. сформувалися в епоху Просвітництва, коли успіхи медицини сприяли позитив. змінам щодо ставлення соціуму до осіб із ПФОРА. Тоді для таких пацієнтів з’явилися спеціаліз. лікарні, зокрема й під керівництвом швейцар. педіатра Ж.-А. Венеля (1779). У 19 ст. важливим поштовхом до розвитку як благодій., так і лікув.-осв. закладів для дітей із ПФОРА стала індустр. революція. 1832 у Мюнхені (Німеччина) І.-Н. Курц відкрив тех. школу для бідних дітей із кульгавістю. У нім. суспільстві посилилися спроби надавати ортопед. допомогу дітям із ПФОРА. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. відбувся розвиток пед. підходів до надання комплекс. мед.-соц. допомоги дітям із ПФОРА. Спочатку це відобразилося у появі елементів пед. підтримки пацієнтів ортопед. мед. закладів, що діяли в нім. містах Вюрцбурґ, Штуттґарт, Ляйпциґ і Берлін. Мед.-пед. роботу в них здійснювали відомі лікарі Я. Гейне, Є. Краус, Й. Блемер. Німеччина стала першою країною, що впровадила держ. норматив. акт про профілакт. заходи і мед.-пед. допомогу, а також профес. реабілітацію людей із ПФОРА, — закон «Про допомогу кульгавим». 1913 чеський проф. Р. Йєдличка створив першу в Європі школу-майстерню для дітей з інвалідністю. У цьому ж році в Нью-Йорку (США) засн. держ. школу для навч. дітей і підлітків із ДЦП вдома. 1921 у Бельгії для паралізов. дітей відкрито «Притулок для дівчаток з інвалідністю у Кватрехте», вихованки якого здобували початк. освіту. У серед. 20 ст. для подолання наслідків пандемії поліомієліту при 4-х лікарнях у канад. провінції Альберта почали функціонувати навч. класи для дітей із ПФОРА. У 1950-х рр. у СРСР відкрито багато шкіл для дітей із наслідками поліомієліту та з ДЦП, що були орієнтовані на програму масового навчання. У фахівців ще не склалося чітке уявлення про те, що на відміну від тих, хто переніс поліомієліт, діти з ДЦП, в яких може бути порушений також інтелектуал., сенсор. і псих. розвиток, потребують спец. корекц. допомоги. Саме тому всі діти з різними ПФОРА одночасно з комплексом лікув. заходів проходили навч. за програмою звичай. масової школи. Таким чином, на відміну від літ-ри з оригін. пед. розробленнями та спец. методиками навч. дітей із мовленнєвими, сенсор. порушеннями або розум. відсталістю, істор. джерела містять украй мало даних про розвиток наук. дослідж. у галузі спец. навч. дітей із ПФОРА. Очевидно, це було пов’язано насамперед із тим, що псих. сфера останніх не вважалася об’єктом, відмінним від норми, і таким, що вимагає особливого підходу в навч.-вихов. процесі. Поступово до кін. 20 ст. ситуація у сфері навч. та виховання дітей із ПФОРА змінилася як завдяки багатократ. ускладненням структури, об’єму і змісту сучас. освіти, що мусила відповідати епосі постіндустр. інформ. суспільства, так і новіт. дослідж. у галузі неврології. При цьому вимоги до освіт. стандартів значно посилилися. Це призвело до необхідності поглибити розуміння склад. зв’язку структури неявно виражених особливостей псих. розвитку описуваних дітей (і дорослих) з інформаційно насиченою сучас. освітою. Внаслідок множин. порушень у розвитку дітей із ДЦП освоєння програми масової заг.-осв. школи у багатьох випадках виявлялося складним, тому виникла необхідність не лише у виявленні специф. проблем їх навч., але й в надій. психол.-пед. діагностиці таких порушень і розробленні відповід. методик навч.-реабілітац. процесу. Наук. напрям «О.» (як і «орто­психологія») диференціювався як самостійний з моменту створення 2010 у Нац. пед. університеті (Київ) кафедри О. та реабілітології. Хоча певні вузькі питання навч. та психол. особливостей розвитку дітей із ПФОРА розробляли фахівці ін. галузей спец. освіти (олігофренопедагогіки, логопедії, сурдопедагогіки та тифлопедагогіки), у цей період вітчизн. дослідж. у спец. освіті та психології почали формуватися в окремий напрям, створюючи підґрунтя для нової наук. ортопед. школи, побудованої на сучас. методол. системно-синергет. засадах (В. Бажмін, Л. Діт­ковська, А. Заплатинська, Т. Золотарьова, О. Ільїна, Л. Кравчук, М. Родненок, О. Романенко, Л. Ханзерук, О. Чеботарьова, І. Чухрій, А. Шевцов). Специф. ортопед. підхід до наук.-практ. обґрунтування навч.-реабілітац. роботи з діть­ми з ПФОРА означає впровадження таких методол. принципів: врахування поліморфності та складності клініч. проявів ПФОРА у пло­щині етіопатогенет. принципу навч. та комплекс. соц. реабілітації дітей із порушеннями розвитку; поліфакторність, міждисциплінарність, системно-синергет. та особистісно орієнтована спрямованість навч. процесу; гармонійне поєднання навч.-вихов. та комплекс. корекц.-реабілітац. впливу на фіз., псих. та соц. здоров’я й розвиток дитини; застосування відкритої діяльніс. моделі систем. корекц.-реабілітац. процесу, що складається з мед., соц., психол., пед. та техніко-середовищ. чинників; імплементація в систему освіти інтеграл. міждисциплінар. корекц.-реабілітац. технологій (Монтессорі-терапія, сенсорно-інтегративна терапія, кондуктивна педагогіка Петьо, зоотерапія, ігротерапія, методи лікув. педагогіки, соц. педіатрія, ерготерапія тощо).

Завантажити статтю