Ортопедична стоматологія

Визначення і загальна характеристика

ОРТОПЕДИ́ЧНА СТОМАТОЛО́ГІЯ — розділ медицини клінічної, що вивчає етіологію і патогенез зубощелепних аномалій та деформацій, ушкоджень і травм зубів, щелеп та інших органів ротової порожнини й щелепно-лицевої ділянки, а також розробляє методи їх діагностики, лікування та профілактики. Є невід’єм. частиною стоматології та самостій. розділом ортопедії.

О. с. складається із заг. та окремих курсів. Заг. курс є пропедевтичним (підготовчим), окремі курси містять 3 осн. розділи: зубне протезування, щелепно-лицеву ортопедію та ортодонтію. Пропедевт. курс О. с. висвітлює анатомо-фізіол. особливості жувал. апарату, питання біомеханіки, ок­люзії та артикуляції, заг. і спеціал. методи обстеження хворого, клін. матеріалознавство, лаб. техніку виготовлення зубних протезів і різних ортопед. апаратів. Осн. місце в О. с. посідає зубне протезування, що включає діагностику, клініку, профілактику та усунення дефектів зубів і зубних рядів, що виникли в результаті певного патол. процесу. Щелепно-лицева ортопедія вивчає діа­гностику, клініку, профілактику, а також питання ортопед. лікування і виправлення деформацій щелеп та лиця, причиною яких стали травми, воєнні дії, захворювання, операції.

О. с. пройшла склад. і довгий шлях становлення. Про те, що конструкції для заміни втрачених зубів використовували ще в 9 ст. до н. е., свідчать знахідки археол. розкопок етрус. м. Тарквінія (нині Італія), де знайдено прототипи зубних протезів — систему кілець із золотої смужки, за допомогою яких штучні зуби фіксувалися до збережених зубів. Використання золотого дроту та ниток, ін. матеріалів стали першими спробами закріплення не тільки штуч. зубів, але й шинування зубів у разі їх патол. рухомості.

Закони Рим. імперії дозволяли хоронити померлих із зубними протезами, тоді як категорично заборонялося залишати дорогоцінні прикраси (крім ритуальних). Зубне протезування у Рим. імперії було досить поширеним, а матеріалом для зубних протезів слугувало золото, слонова кістка, дерево та люд. зуби. Виготовленням протезів займалися ювеліри, карбувальники, ковалі, банщики, масажисти, тому, незважаючи на успіхи в естетич. плані, такі протези мали невисокі функціон. властивості, хоча майстерність їх виготовлення була досконалішою, ніж методи консерватив. зуболікування того часу. Уперше спробу виділити зубопротезування в окрему мед. науку зробив араб. лікар Абу-ль-Касим аз-Захраві, який подав детал. опис методики накладання золотої або сріб. лігатури для шинування рухомих зубів. Перський вчений Ібн-Сіна рекомендував розхитані зуби зв’язувати золотим дротом. У добу Середньовіччя з’явля­лися окремі рекомендації щодо лікування зубів, зокрема, італ. лікар Дж. Арколі запропонував заповнювати каріозні порожнини листовим золотом.

Епоха Відродження ознаменована знач. успіхами у сфері практ. зубопротезування. Франц. хірург А. Паре розробив обтуратор зі слонової кістки для закриття наскріз. дефектів твердого піднебіння, рекомендував розхитані або вибиті зуби шинувати дротом із метою фіксації їх до щелепи. До серед. 17 ст. знімні базиси зубних протезів продовжували вирізати зі слонової кістки або виготовляли із золота за допомогою ювелір. прийомів. Технології створення знім. зубних протезів у сучас. розумінні та єдиних критеріїв оцінки їх естетики та функціон. цінностей не існувало. У 18 ст. розпочався етап удосконалення зубного протезування. Протези вже задовольняли не тільки естетичні, але й деякі функціон. потреби. Зуболікування, зокрема й зубопротезування, стало лікар. дисципліною. Цей період ознаменовано низкою важливих винаходів у галузі зубопротез. техніки. Удосконалено методику виготовлення часткових і повних знім. зубних протезів. 1721 лікар М.-Ґ. Пурман із м. Бреслау (нині Вроцлав, Польща) запропонував за допомогою воску і сургучу знімати відбитки зі щелеп хворих і за цими моделями виточувати протези зі слонової кістки. Важливу роль у розвитку та становленні зубного протезування відіграла праця франц. лікаря П. Фошара «Le chirurgien dentiste, ou traité des dents» («Хірург-стоматолог, або Трактат про зуби», Париж, 1728), який рекомендував для поліпшення функціон. цінності пов­них знім. протезів фіксувати їх золотими пружинами, що взаємовідштовхуються. Він першим почав використовувати зубні корені на щелепах для виготовлення штифт. зубів. П. Фошару належить пріоритет у покритті емаллю зубів, виготовлених із ікл мор. коня. Він також удосконалив обтуратор для твердого піднебіння А. Паре. 1756 нім. лікар Ф. Пфафф запропонував використовувати гіпс для відливки моделей, а франц. стоматолог П. Мутон винайшов кламери (кріплення для знім. протезів), що виготовляли із золота. 1776 франц. аптекар А. Дюшато і лікар Н. Дюбуа де Шеман почали виробляти штучні зуби із фарфору, що за формою і кольором мали вигляд природ. зубів. Знач. внесок у методику протезування беззубих щелеп зробив француз Ж. Ґардетт (1800), який запропонував для поліпшення фіксації знім. протезів у ротовій порожнині враховувати різницю атмосфер. тиску над і під протезом.

Фарфорові зуби з метал. крампонами вперше виготовив італієць Дж. Фонці (1808). Фабричне виробництво фарфорових зубів налагоджено в серед. 19 ст. американцем С. Вайтом. Фарфор як базис. матеріал не набув поширення, оскільки під час випалювання зазнає знач. усадки. Водночас із вирішенням технол. завдань з’явилися дослідж., спрямов. на підвищення функціон. цінності знім. протезів. Першим серйозним успіхом вважають гіпс. оклюдатор Ж.-Б. Гаріо (1805), розроблення якого викликало інте­рес до біомеханіки жувал. апарату. 1820 франц. лікар К.-Ф. Делабарр винайшов відбитк. ложку.

У 19 ст. успішно завершилися пошуки матеріалу для заміни золота у виробництві знім. зубних протезів, з’явилися нові відбитк. маси: гутаперча (1848), термопластична маса «Стенс» (1856). Наступ. етапом удосконалення функціон. цінності зубних протезів стала методика отримання функціон. відбитків за Шротом (1854), що забезпечила надійнішу і фізіол. фіксацію протезів беззубих щелеп. Незважаючи на численні модифікації, ця методика залишається актуальною. Із розвитком зубного протезування накопичувалися знання про закони рухів нижньої щелепи, взаємодію зубних рядів між собою під час функціонування. Так з’яви­лася теорія артикуляції, засновником якої вважають амер. стоматолога В. Бонвілля. 1865 він уперше застосував термін «артикуляція» на позначення співвідношення зубних рядів за умови різних положень нижньої щелепи. 1890 нім. анатом Ф. фон Шпеє описав сагітал. оклюзійну криву. 1840 амер. стоматолог Д. Еванс отримав патент на артикулятор, що відтворював протрузійні і бічні рухи нижньої щелепи. 1865 В. Бонвілль запропонував досконаліший артикулятор, розроблений на основі його теорії про те, що лінії, що з’єднують середини суглоб. голівок нижньої шелепи і місце контакту різал. поверхонь нижніх центр. різців, утворюють рівносторон. трикутник із довжиною сторони 10 см.

Використання золота для заповнення каріоз. порожнин 1879 запропонував Дж. Мерфі, а 1884 француз А. де Сарран розробив методику виготовлення вкладок для відтворення цілісності форми зубів. 1909 нім. лікар А. Олендорф для виготовлення вкладок використав лиття. Хоча, на думку більшості вчених, кращий метод лиття зубних протезів 1907 розробив амер. стоматолог В. Таґґарт. У Рос. імперії першу книгу про лікування зубів видав військ. лікар О. Соболєв «Дентистика, или Зубное искусство о лечении зубных болезней с приложением детской гигиены» (С.-Пе­тербург, 1829), у якій наголошував, що дантистика є складовою заг. медицини. Протягом 19 ст. зубне протезування залишалося частиною зуболікування. Було опубліковано низку праць, присвяч. питанням взаємодії зубних протезів з органами і тканинами ротової порожнини, зокрема «Руководство к зубоврачебной технике» І. Хрущова (С.-Пе­тербург, 1884), «Лекции по протезной зубоврачебной технике» В. Перельмана (Мос­ква, 1910). З’явилися дослідж. з анатомії, фізіології та патології органів ротової порожнини. Велике наук.-практ. значення мала монографія київ. лікаря С. Тігер­штедта «Военно-полевая система лечения и протезирования огне­стрельных челюстных ранений» (Петроград, 1916). Описана ним методика шинування щелеп під час 1-ї світової вій­ни зберегла своє значення і до наших днів.

У 1920–30-х рр. у СРСР почали організовувати каф. стоматології у мед. інститутах у Москві, Ленінграді (нині С.-Пе­тербург), Казані (РФ), Києві, Харкові, Одесі; створ. низку н.-д. установ, зокрема протез. відділ Центр. інституту травматології та ортопедії у Москві, Всеукр. інститут стоматології в Одесі (нині Стоматології та щелепно-лицевої хірургії Інститут НАМНУ) тощо. Проведено перші з’їзди стоматологів (1932, 1936), де порушували питання незнім. протезування (Ю. Гофунг, Д. Ентін, Г. Беркович). У цей період надруковано низку праць, присвяч. питанням протез. стоматології: «Основы протезного зубоврачевания» Ю. Гофунга (Х., 1923), «Симптоматическое значение аномалий зубной сис­темы» М. Агапова (1929), «Анатомия, гистология и эмбриология полости рта и зубов» В. Воробйова і Г. Ясвоїна (1936; обидві — Мос­ква), «Архитектура нижней челюсти в связи с расположением корней и устойчивостью зубной дуги у взрослого человека» А. Катца («Стоматология», 1931, № 6), «О функциональном травматизме пародонта» М. Астахова (там само, 1938, № 6) тощо. Вивчення порушень функції жування сприяло створенню статич. системи визначення жувал. ефективності М. Агаповим і методу функціон. проби С. Гельманом. 1936 з ініціативи А. Катца протезну стоматологію перейменовано в О. с. Завдяки експерим. дослідж. І. Павлова та його учнів доведено роль акту жування у виникненні рефлектор. і хім. фаз травлення. Встановлено, що втрата зубів негативно впливає на систему травлення; сформульовано заг. принципи показань та протипоказань до протезування, започатковано фізіол. напрям О. с. Процес формування рад. О. с. як науки завершився виданням першого підручника «Ортопедическая стоматология» М. Астахова, Ю. Гофунга та А. Катца (Москва; Ленинград, 1940). Під час 2-ї світової вій­ни розроблено нові та удосконалено відомі методики лікування вогнепал. поранень щелепно-лицевої ділянки (Б. Бинін, А. Бетельман, М. Ванкевич, Я. Збарж, В. Курляндський, Й. Рубінов, З. Шур та ін.).

Розвитку О. с. сприяли здобутки ортодонтії, зокрема поява функціонально спрямов. апаратів (Н. Кінґслі, В. Андрезен, А.-М. Шварц, А. Катц, Р. Френкель, О. Дойніков, М. Нападов), вивчення біоморфол. процесів під час ортопед. втручань (А. Оппенгайм, Д. Калвеліс, В. Курляндський, В. Копєйкін та ін.). Значно розширився діапазон фундам. дослідж. у галузі морфогенезу жувал. системи (А. Катц, О. Бусигін, О. Дойніков, І. Оксман, Є. Гаврилов, Г. Пакалнс). У 1960-і рр. подальший розвиток отримала клініка О. с., технологія виготовлення зубних протезів, а також розроблення та впровадження нових стоматол. матеріалів, зокрема індиферент. матеріалів для лиття на основі золота, срібла, паладію, кобальтохрому, що дало можливість виробляти бюгел., мостоподібні протези суцільнолитими. Удосконалено також технологію виготовлення металокерам. і металопластмасових зубних протезів. Значно розширено арсенал вибору відбитк. мас. У незалеж. Україні О. с. продов­жує розвиватися. За підтримки уряду створ. належні умови для функціонування Інституту стоматології та щелепно-лицевої хірургії НАМНУ (Одеса), який нині є наук.-метод. центром з планування і проведення наук. дослідж., організації та удосконалення стоматол. допомоги населенню. Ортопед. відділ інституту очолює В. Лабунець. Осн. наук. напрями: удосконалення організації роботи ортопед. служби в Україні, розроблення та впровадження нових стоматол. матеріалів. Нині в Україні функціонують каф. ортопед. стоматології стоматол. факультетів і факультетів післядиплом. освіти у низці закладів вищої освіти. У Нац. мед. університеті (Київ) каф. ортопед. стоматології очолює В. Неспрядько. Пріоритет. напрямами наук. дослідж. її співроб. є удосконалення методів лікування незнім. конструкціями зубних протезів, вивчення патології скронево-нижньощелеп. суглоба. На каф. ортодонтії та пропедевтики ортопед. стоматології (зав. — П. Фліс) працюють над розробленням та впровадженням нових стоматол. матеріалів, удосконаленням ортодонт. методів лікування дітей. У Нац. університеті охорони здоров’я України (Київ) каф. ортопед. стоматології очолює В. Біда, а каф. стоматології — О. Павленко. Осн. напрям роботи каф. ортопед. стоматології та ортодонтії (зав. — С. Дорошенко) Київ. мед. університету — підготовка порожнини рота та ортопед. лікування пацієнтів із зубощелеп. деформаціями. У Полтав. мед. університеті каф. ортопед. профілю очолюють Д. Король та М. Нідзельський. Наукові дослідження цих колективів спрямовані на удосконалення методів лікування ортопед. хворих знім. і незнім. конструкціями зубних протезів, розроблення проблем сучас. імплантології та впровадження нових стоматол. матеріалів. Каф. ортопед. стоматології Львів. мед. університету завідує В. Кухта, під керівництвом якого колектив активно працює над вирішенням проблем біосумісності незнім. і знім. конструкцій зубних протезів. В Івано-Фр. мед. університеті однойм. каф. очолює З. Ожоган. Осн. напрям дослідж. її фахівців — вивчення проблеми ортопед. лікування хворих знім. конструкціями зубних протезів. Також каф. О. с. діють у мед. закладах вищої освіти Вінниці (зав. — Е. Беляєв), Дніпра (О. Фастовець), Сімферополя (С. Жадько), Одеси (П. Рожко) та Харкова (зав. — І. Янішен).

Завантажити статтю