Ортопедична стоматологія

ОРТОПЕДИ́ЧНА СТОМАТОЛО́ГІЯ — роз­діл медицини клінічної, що ви­вчає етіологію і патогенез зубощелепних аномалій та деформацій, ушкоджень і травм зубів, щелеп та інших органів ротової порожнини й щелепно-лицевої ділянки, а також роз­робляє методи їх діагностики, лікува­н­ня та профілактики. Є невід­ʼєм. частиною стоматології та само­стій. роз­ділом ортопедії.

О. с. складається із заг. та окремих курсів. Заг. курс є пропедевтичним (під­готовчим), окремі курси містять 3 осн. роз­діли: зубне протезува­н­ня, щелепно-лицеву ортопедію та ортодонтію. Пропедевт. курс О. с. висвітлює анатомо-фізіол. особливості жувал. апарату, пита­н­ня біо­механіки, ок­люзії та артикуляції, заг. і спеціал. методи обстеже­н­ня хворого, клін. матеріало­знавство, лаб. техніку виготовле­н­ня зубних протезів і різних ортопед. апаратів. Осн. місце в О. с. посідає зубне протезува­н­ня, що включає діагностику, клініку, профілактику та усуне­н­ня дефектів зубів і зубних рядів, що виникли в результаті певного патол. процесу. Щелепно-лицева ортопедія ви­вчає діа­гностику, клініку, профілактику, а також пита­н­ня ортопед. лікува­н­ня і виправле­н­ня деформацій щелеп та лиця, причиною яких стали травми, воєн­ні дії, захворюва­н­ня, операції.

О. с. про­йшла склад. і довгий шлях становле­н­ня. Про те, що кон­струкції для заміни втрачених зубів використовували ще в 9 ст. до н. е., свідчать знахідки археол. роз­копок етрус. м. Тарквінія (нині Італія), де зна­йдено прототипи зубних протезів — систему кілець із золотої смужки, за допомогою яких штучні зуби фіксувалися до збережених зубів. Викори­ста­н­ня золотого дроту та ниток, ін. матеріалів стали першими спробами закріпле­н­ня не тільки штуч. зубів, але й шинува­н­ня зубів у разі їх патол. рухомості.

Закони Рим. імперії до­зволяли хоронити померлих із зубними протезами, тоді як категорично заборонялося залишати дорогоцін­ні прикраси (крім ритуальних). Зубне протезува­н­ня у Рим. імперії було досить поширеним, а матеріалом для зубних протезів слугувало золото, слонова кістка, дерево та люд. зуби. Виготовле­н­ням протезів за­ймалися ювеліри, карбувальники, ковалі, банщики, масажисти, тому, не­зважаючи на успіхи в естетич. плані, такі протези мали невисокі функціон. властивості, хоча майстерність їх виготовле­н­ня була досконалішою, ніж методи консе­рватив. зуболікува­н­ня того часу. Уперше спробу виділити зубо­протезува­н­ня в окрему мед. науку зробив араб. лікар Абу-ль-Касим аз-Захраві, який подав детал. опис методики накла­да­н­ня золотої або сріб. лігатури для шинува­н­ня рухомих зубів. Перський вчений Ібн-Сіна рекомендував роз­хитані зуби звʼязувати золотим дротом. У добу Середньовіч­чя зʼявля­лися окремі рекомендації щодо лікува­н­ня зубів, зокрема, італ. лікар Дж. Арколі за­пропонував заповнювати каріозні порожнини листовим золотом.

Епоха Від­родже­н­ня ознаменована знач. успіхами у сфері практ. зубо­протезува­н­ня. Франц. хірург А. Паре роз­робив обтуратор зі слонової кістки для закри­т­тя наскріз. дефектів твердого під­небі­н­ня, рекомендував роз­хитані або вибиті зуби шинувати дротом із метою фіксації їх до щелепи. До серед. 17 ст. знімні базиси зубних протезів продовжували вирізати зі слонової кістки або виготовляли із золота за допомогою ювелір. при­йомів. Технології створе­н­ня знім. зубних протезів у сучас. ро­зумін­ні та єдиних критеріїв оцінки їх естетики та функціон. цін­ностей не існувало. У 18 ст. роз­почався етап удосконале­н­ня зубного протезува­н­ня. Протези вже задовольняли не тільки естетичні, але й деякі функціон. потреби. Зуболікува­н­ня, зокрема й зубо­протезува­н­ня, стало лікар. дисципліною. Цей період ознаменовано низкою важливих винаходів у галузі зубо­протез. техніки. Удосконалено методику виготовле­н­ня часткових і повних знім. зубних протезів. 1721 лікар М.-Ґ. Пурман із м. Бреслау (нині Вроцлав, Польща) за­пропонував за допомогою воску і сургучу знімати від­битки зі щелеп хворих і за цими моделями виточувати протези зі слонової кістки. Важливу роль у роз­витку та становлен­ні зубного протезува­н­ня ві­діграла праця франц. лікаря П. Фошара «Le chirurgien dentiste, ou traité des dents» («Хірург-стоматолог, або Трактат про зуби», Париж, 1728), який рекомендував для поліпше­н­ня функціон. цін­ності пов­них знім. протезів фіксувати їх золотими пружинами, що взаємовід­штовхуються. Він першим почав використовувати зубні корені на щелепах для виготовле­н­ня штифт. зубів. П. Фошару належить пріоритет у покрит­ті ема­л­лю зубів, виготовлених із ікл мор. коня. Він також удосконалив обтуратор для твердого під­небі­н­ня А. Паре. 1756 нім. лікар Ф. Пфафф за­пропонував використовувати гіпс для від­ливки моделей, а франц. стоматолог П. Мутон вина­йшов кламери (кріпле­н­ня для знім. протезів), що виготовляли із золота. 1776 франц. аптекар А. Дюшато і лікар Н. Дюбуа де Шеман почали виробляти штучні зуби із фарфору, що за формою і кольором мали ви­гляд природ. зубів. Знач. внесок у методику протезува­н­ня без­зубих щелеп зробив француз Ж. Ґардетт (1800), який за­пропонував для поліпше­н­ня фіксації знім. протезів у ротовій порожнині враховувати різницю атмо­сфер. тиску над і під протезом.

Фарфорові зуби з метал. крампонами вперше виготовив італієць Дж. Фонці (1808). Фабричне виробництво фарфорових зубів налагоджено в серед. 19 ст. американцем С. Вайтом. Фарфор як базис. матеріал не набув пошире­н­ня, оскільки під час випалюва­н­ня за­знає знач. усадки. Водночас із виріше­н­ням технол. зав­дань зʼявилися дослідж., спрямов. на під­вище­н­ня функціон. цін­ності знім. протезів. Першим сер­йозним успіхом вважають гіпс. оклюдатор Ж.-Б. Гаріо (1805), роз­робле­н­ня якого викликало інте­рес до біо­механіки жувал. апарату. 1820 франц. лікар К.-Ф. Делабарр вина­йшов від­битк. ложку.

У 19 ст. успішно завершилися пошуки матеріалу для заміни золота у виробництві знім. зубних протезів, зʼявилися нові від­битк. маси: гутаперча (1848), термопластична маса «Стенс» (1856). На­ступ. етапом удосконале­н­ня функціон. цін­ності зубних протезів стала методика отрима­н­ня функціон. від­битків за Шротом (1854), що забезпечила надійнішу і фізіол. фіксацію протезів без­зубих щелеп. Не­зважаючи на числен­ні модифікації, ця методика залишається актуальною. Із роз­витком зубного протезува­н­ня накопичувалися зна­н­ня про закони рухів нижньої щелепи, взаємодію зубних рядів між собою під час функціонува­н­ня. Так зʼяви­лася теорія артикуляції, засновником якої вважають амер. стоматолога В. Бонві­л­ля. 1865 він уперше за­стосував термін «артикуляція» на по­значе­н­ня спів­від­ноше­н­ня зубних рядів за умови різних положень нижньої щелепи. 1890 нім. анатом Ф. фон Шпеє описав сагітал. оклюзійну криву. 1840 амер. стоматолог Д. Еванс отримав патент на артикулятор, що від­творював протрузійні і бічні рухи нижньої щелепи. 1865 В. Бонвілль за­пропонував досконаліший артикулятор, роз­роблений на основі його теорії про те, що лінії, що зʼ­єд­нують середини су­глоб. голівок нижньої шелепи і місце контакту різал. поверхонь нижніх центр. різців, утворюють рівно­сторон. трикутник із довжиною сторони 10 см.

Викори­ста­н­ня золота для заповне­н­ня каріоз. порожнин 1879 за­пропонував Дж. Мерфі, а 1884 француз А. де Сар­ран роз­робив методику виготовле­н­ня вкладок для від­творе­н­ня цілісності форми зубів. 1909 нім. лікар А. Олендорф для виготовле­н­ня вкладок викори­став лиття. Хоча, на думку більшості вчених, кращий метод лиття зубних протезів 1907 роз­робив амер. стоматолог В. Таґ­ґарт. У Рос. імперії першу книгу про лікува­н­ня зубів видав військ. лікар О. Соболєв «Дентистика, или Зубное искус­ство о лечении зубных болезней с приложением детской гигиены» (С.-Пе­тербург, 1829), у якій наголошував, що дантистика є складовою заг. медицини. Протягом 19 ст. зубне протезува­н­ня залишалося частиною зуболікува­н­ня. Було опубліковано низку праць, присвяч. пита­н­ням взаємодії зубних протезів з органами і тканинами ротової порожнини, зокрема «Руководство к зубоврачебной технике» І. Хрущова (С.-Пе­тербург, 1884), «Лекции по протезной зубоврачебной технике» В. Пере­льмана (Мос­ква, 1910). Зʼявилися дослідж. з анатомії, фізіології та патології органів ротової порожнини. Велике наук.-практ. значе­н­ня мала моно­графія київ. лікаря С. Тігер­штедта «Воен­но-полевая система лечения и протезирования огне­стрельных челюстных ранений» (Петро­град, 1916). Описана ним методика шинува­н­ня щелеп під час 1-ї світової вій­ни зберегла своє значе­н­ня і до наших днів.

У 1920–30-х рр. у СРСР почали організовувати каф. стоматології у мед. ін­ститутах у Москві, Ленін­граді (нині С.-Пе­тербург), Казані (РФ), Києві, Харкові, Одесі; створ. низку н.-д. установ, зокрема протез. від­діл Центр. ін­ституту травматології та ортопедії у Москві, Всеукр. ін­ститут стоматології в Одесі (нині Стоматології та щелепно-лицевої хірургії Ін­ститут НАМНУ) тощо. Проведено перші зʼ­їзди стоматологів (1932, 1936), де порушували пита­н­ня не­знім. протезува­н­ня (Ю. Гофунг, Д. Ентін, Г. Беркович). У цей період на­друковано низку праць, присвяч. пита­н­ням протез. стоматології: «Основы протезного зубоврачевания» Ю. Гофунга (Х., 1923), «Симптоматическое значение аномалий зубной сис­темы» М. Агапова (1929), «Анатомия, гистология и эмбриология полости рта и зубов» В. Вороб­йова і Г. Ясвоїна (1936; обидві — Мос­ква), «Архитектура нижней челюсти в связи с расположением корней и устойчивостью зубной дуги у взрослого человека» А. Катца («Стоматология», 1931, № 6), «О функциональном травматизме пародонта» М. Астахова (там само, 1938, № 6) тощо. Ви­вче­н­ня порушень функції жува­н­ня сприяло створен­ню статич. системи ви­значе­н­ня жувал. ефективності М. Агаповим і методу функціон. проби С. Гельманом. 1936 з ініціативи А. Катца протезну стоматологію пере­йменовано в О. с. Завдяки екс­перим. дослідж. І. Па­влова та його учнів доведено роль акту жува­н­ня у виникнен­ні рефлектор. і хім. фаз травле­н­ня. Встановлено, що втрата зубів негативно впливає на систему травле­н­ня; сформульовано заг. принципи показань та протипоказань до протезува­н­ня, започатковано фізіол. напрям О. с. Процес формува­н­ня рад. О. с. як науки завершився ви­да­н­ням першого під­ручника «Ортопедическая стоматология» М. Астахова, Ю. Гофунга та А. Катца (Москва; Ленин­град, 1940). Під час 2-ї світової вій­ни роз­роблено нові та удосконалено ві­домі методики лікува­н­ня вогнепал. поранень щелепно-лицевої ділянки (Б. Бинін, А. Бетельман, М. Ванкевич, Я. Збарж, В. Курляндський, Й. Рубінов, З. Шур та ін.).

Роз­витку О. с. сприяли здобутки ортодонтії, зокрема поява функціонально спрямов. апаратів (Н. Кінґслі, В. Андрезен, А.-М. Шварц, А. Катц, Р. Френкель, О. Дойніков, М. Нападов), ви­вче­н­ня біо­морфол. процесів під час ортопед. втручань (А. Оп­пенгайм, Д. Калвеліс, В. Курляндський, В. Копєйкін та ін.). Значно роз­ширився діапазон фундам. дослідж. у галузі морфогенезу жувал. системи (А. Катц, О. Бусигін, О. Дойніков, І. Оксман, Є. Гаврилов, Г. Пакалнс). У 1960-і рр. подальший роз­виток отримала клініка О. с., технологія виготовле­н­ня зубних протезів, а також роз­робле­н­ня та впровадже­н­ня нових стоматол. матеріалів, зокрема індиферент. матеріалів для лиття на основі золота, срібла, паладію, кобальтохрому, що дало можливість виробляти бюгел., мостоподібні протези суцільнолитими. Удосконалено також технологію виготовле­н­ня металокерам. і металопластмасових зубних протезів. Значно роз­ширено арсенал вибору від­битк. мас. У незалеж. Україні О. с. продов­жує роз­виватися. За під­тримки уряду створ. належні умови для функціонува­н­ня Ін­ституту стоматології та щелепно-лицевої хірургії НАМНУ (Одеса), який нині є наук.-метод. центром з планува­н­ня і проведе­н­ня наук. дослідж., організації та удосконале­н­ня стоматол. допомоги населен­ню. Ортопед. від­діл ін­ституту очолює В. Лабунець. Осн. наук. напрями: удосконале­н­ня організації роботи ортопед. служби в Україні, роз­робле­н­ня та впровадже­н­ня нових стоматол. матеріалів. Нині в Україні функціонують каф. ортопед. стоматології стоматол. факультетів і факультетів післядиплом. освіти у низці закладів вищої освіти. У Нац. мед. університеті (Київ) каф. ортопед. стоматології очолює В. Неспрядько. Пріоритет. напрямами наук. дослідж. її спів­роб. є удосконале­н­ня методів лікува­н­ня не­знім. кон­струкціями зубних протезів, ви­вче­н­ня патології скронево-нижньощелеп. су­глоба. На каф. ортодонтії та пропедевтики ортопед. стоматології (зав. — П. Фліс) працюють над роз­робле­н­ням та впровадже­н­ням нових стоматол. матеріалів, удосконале­н­ням ортодонт. методів лікува­н­ня дітей. У Нац. університеті охорони здоровʼя України (Київ) каф. ортопед. стоматології очолює В. Біда, а каф. стоматології — О. Павленко. Осн. напрям роботи каф. ортопед. стоматології та ортодонтії (зав. — С. Дорошенко) Київ. мед. університету — під­готовка порожнини рота та ортопед. лікува­н­ня пацієнтів із зубощелеп. деформаціями. У Полтав. мед. університеті каф. ортопед. профілю очолюють Д. Король та М. Нідзельський. Наукові дослідже­н­ня цих колективів спрямовані на удосконале­н­ня методів лікува­н­ня ортопед. хворих знім. і не­знім. кон­струкціями зубних протезів, роз­робле­н­ня про­блем сучас. імплантології та впровадже­н­ня нових стоматол. матеріалів. Каф. ортопед. стоматології Львів. мед. університету завідує В. Кухта, під керівництвом якого колектив активно працює над виріше­н­ням про­блем біо­сумісності не­знім. і знім. кон­струкцій зубних протезів. В Івано-Фр. мед. університеті однойм. каф. очолює З. Ожоган. Осн. напрям дослідж. її фахівців — ви­вче­н­ня про­блеми ортопед. лікува­н­ня хворих знім. кон­струкціями зубних протезів. Також каф. О. с. діють у мед. закладах вищої освіти Він­ниці (зав. — Е. Беляєв), Дні­пра (О. Фастовець), Сімферополя (С. Жадько), Одеси (П. Рожко) та Харкова (зав. — І. Янішен).

Завантажити статтю