Ортопедія

Визначення і загальна характеристика

ОРТОПЕ́ДІЯ (від орто... і грец. παι̃ς (παιδός) — дитина) — медична дисципліна, що вивчає вроджені та набуті вади опорно-рухової системи людини, а також методи її діагностики, лікування та профілактики. Термін «О.» запропонував 1741 франц. лікар Н. Андрі стосовно лікування деформацій тіла і кінцівок у дітей. Згодом об’єктом ортопед. дослідж. стали й дорослі. Нині О. вивчає патологію опорно-рухової системи дит. і дорослого населення.

Тривалий час ортопед. лікув. методи мали переважно консерватив. характер: редресація суглобів (насильниц. виправлення деформацій або пороч. стану опор­но-рухової системи людини), витягнення за допомогою спец. пристроїв, фіксація кінцівок спец. шинами, масаж, гімнаст. вправи. 1814 голланд. лікар К. Гендріхс запропонував для фіксації переломів застосовувати гіпс, який наступ. року почали використовувати в Рос. імперії (К. Гібенталь). Під час крим. вій­ни 1853–56 М. Пирогов почав застосовувати безпідкладну гіпсову пов’язку. На поч. 19 ст. для лікування переломів кінцівок набули поширення шинно-гільзові протези та функціон. апарати нім. лікаря Ф. Гесcінґа. Одночасно із консерватив. О. розвивалася хірургія захворювань і пошкоджень органів руху й опори. Становлення ортопед. хірургії залежало від розвитку методів знеболювання, а також асептики й антисептики в мед. практиці. О. тривалий час була складовою заг. хірургії. Деякі операції того періоду зберегли своє значення донині, напр., резекція колін. суглоба (Г. Парк, 1783), розтин або шов ахіллового сухожилка (Ж.-М. Дельпеш, 1816; М. Пирогов, 1840) тощо.

У 19 ст. знач. внесок у розвиток О. у Зх. Європі зробили француз Ґ. Дюпюїтрен (лікування контрактур пальців кисті), німці Б. фон Ланґенбек (застосування гіпс. пов’я­зок), А. Гоффа (апарати для лікування сколіозу), Ф. Кеніґ (метод фіксації стегн. кістки), француз Л. Фарабеф і швейцарець Е.-Т. Кохер (різноманітні хірург. інструменти), австрієць А. Лоренц (способи лікування вродженого вивиху стегна, клишоногості, сколіозу тощо).

У Рос. імперії основоположником О. і травматології (О. і т.) вважають Є. Мухіна, який 1806 у Мос­кві опублікував працю «Первые начала костоправной науки». 1890 з ініціативи Г. Турнера у Військ.-мед. академії в С.-Пе­тербурзі відкрито першу каф. ортопедії із клінікою. В Україні в серед. 19 ст. у Харкові, Києві та Одесі почали з’явля­тися перші невеликі лікув. заклади ортопед. профілю та приватні лікарні-майстерні (Й. Вальтух, Ю. Фінк). Кін. 19 ст. ознаменований бурхливою капіталізацією ресурсів Донбасу, Кривбасу, актив. залученням іноз. капіталу в пром-сть і с. госп-во, особливо Сх. і Пд. України, будівництвом заводів, фабрик та залізниці. Харків став своєрід. «воротами» до індустр. Донбасу та залізоруд. Кривбасу, а також родючих степів Пд. і Чорного моря. Саме тому в місті знаходилося керівництво найбільшого пром. об’єдн. держави — Рада З’їзду гірничопромисловців Пд. Росії. Розвиток промисловості в регіоні супроводжувався різким підвищенням травматизму і каліцтва серед робітників. Найбільше травмувалися кінцівки та хребет. 1907 на 31-му З’їзді гірничопромисловців Пд. Росії вирішено відкрити у Харкові заклад для експертизи та лікування травмов. робітників. Того ж року організовано Мед.-мех. інститут, який очолив К. Веґнер. Його співроб. надавали кваліфіков. мед. допомогу постраждалим гірникам. Наслідки травм були жахливі: виникали тяжкі деформації та незрощення переломів кісток кінцівок, ампутації сегментів кінцівок і пов­на втрата їх функцій, пошкодження хребта супроводжувалися паралічами або парезами. Все це вивчала класична О., що сприяло її поєднанню з травматологією.

У СРСР офіційно вживали термін «травматологія та ортопедія», хоча точніша назва спеціальності — «ортопедія і травматологія», оскільки О. приєднала травматологію не всю, а лише травми органів опори і руху, тобто травматологію ортопедичну. Становлення О. в Україні відбувалося у великих пром. містах — Харкові, Києві, пізніше в Донецьку, де були відкриті н.-д. установи, в яких вирішували складні питання лікування постраждалих із травмами опорно-рухової системи. Крім створення Мед.-мех. інституту, К. Веґнер займався розробленням функціон. (консерватив.) методів лікування переломів. Він запропонував метод скелет. витягнення, а також науково обґрунтував метод функціон. лікування переломів кісток кінцівок, ставши фундатором цього прогресив. напряму в Сх. Європі. Його учні В. Чаклін і М. Ситенко заснували свої наук. школи та стали лідерами О. і т. у СРСР.

Важливим кроком стало створення ортопедо-травматол. клінік і спец. пед. кафедр, першу з яких організовано 1921 в Харкові. 1925 О. офіційно об’єднали з травматологією, а Мед.-мех. інститут перейм. в Укр. клін. інститут ортопедії та травматології (нині Патології хребта та суглобів Інститут ім. проф. М. Ситенка НАМНУ; ІПХС), дир. якого став М. Ситенко. Він провів реорганізацію установи, перетворивши її на потуж. наук., лікув. і профілакт. центр, а 1927 заснував у Харкові ж. «Ортопедия и травматология» (нині «Ортопедія, травматологія та протезування»), який став єдиним у СРСР спеціалізов. період. виданням з актуал. проблем О. і т.

1926 в амбулаторії Укр. клін. інституту ортопедії та травматології почали приймати дітей з вродженою і набутою ортопед. патологією. 1929 М. Ситенко ініціював запровадження обов’язкового обстеження лікарем-ортопедом новонароджених дітей з метою раннього виявлення вроджених ортопед. захворювань, а наступ. року організував та очолив в інституті дит. ортопед. відділ. Важливим етапом розвитку як дит., так і дорослої О. в Україні стало створення 1932 з ініціативи М. Ситенка у великих містах низки дит. ортопед. профілакторіїв (прообрази сучас. неонатал. центрів), а також реабіліт. центрів для інвалідів ортопедо-травматол. профілю. Також організовано систему підготовки ортопедів-травматологів: у багатьох областях організовано наук.-опорні травматол. пункти. Подальший розвиток О. тісно по­в’язаний зі здобутками біомеханіки, оскільки розуміння біомех. принципів і підходів має важливе значення для клін. дослідж. ортопед. хворих. 1934 в Укр. клін. інституті ортопедії та травматології організовано відділ фізіології та патомеханіки опорно-рухового апарату, який очолювали Л. Ніколаєв та О. Недригайлова. Створення наук. підрозділу дало можливість проводити діагностику порушень опорно-рухової системи людини та оцінювати результати лікування. Л. Ніколаєв — автор унікал. 3-том. праці «Руководство по биомеханике в применении к ортопедии, травматологии и протезированию» (К., 1947; 1950; Москва, 1954). Згодом лаб. біомеханіки організовано й в ін. НДІ та на каф. вищих мед. закладів.

Накопичений наук. і практ. досвід з проблем О. і т. в Україні викликав гостру необхідність оцінювання результатів наук. і клін. діяльності ортопедо-травматол. служби, а також обговорення актуал. проблем. питань. Тому з ініціативи М. Ситенка 1936 у Харкові проведено 1-й з’їзд ортопедів-травматологів, на якому було також засн. Укр. товариство ортопедів-травматологів (див. Ортопедів-травматологів Українська асоціація).

Ще одним ортопед. центром в Україні став Київ, де 1919 засн. «Будинок калічної дитини», в якому лікарі вели амбулатор. прийом дітей зі спастич. паралічами м’язів кінцівок і тулуба, викривленнями й ін. дефектами кінцівок, туберкульозом хребта та суглобів. 1924 заклад реорганізовано у Всеукр. дит. ортопед. інститут, який очолив І. Фрумін. Його співроб. вивчали діагностику та лікування дітей з ортопед. патологією, а також проводили навч. роботу з дітьми. 1934 установу перейм. на Укр. НДІ ортопедії та травматології (нині Травматології та ортопедії Інститут НАМНУ; ІТО), розширено обсяг наук. дослідж., багато уваги приділено удосконаленню консерватив. та оператив. методів лікування хворих із патологією опорно-рухової системи. Після 2-ї світової вій­ни в інституті під керівництвом дир. М. Дудка вивчали питання ампутацій та протезування, лікування вогнепал. остеомієліту, віднов. хірургії, пластич. операцій у щелепно-лицевій О. Запропоновано низку реконструктивно-віднов. операцій при пороках кукс кінцівок, введено нову форму обліку інвалідів, що дозволило налагодити чітку систему їх диспансеризації та своєчас. протезування (О. Бухтіаров, М. Хохол); розроблено антибактеріал. функціон. метод лікування хворих із кістк.-суглоб. туберкульозом на ранніх стадіях його розвитку (Б. Куценок, Б. Бабич), а також методики артропластики при деструктив. ураженнях суглобів (М. Панченко, І. Талько, І. Вернигора). Розпочато дослідж. гематоген. і травмат. остеомієліту, на базі інституту створ. Респ. центр остеомієліту. Знач. внесок у реалізацію лікув. і організац. заходів для вирішення цієї проблеми зробили М. Панченко, І. Шумада, І. Вернигора, Г. Гайко. Багато уваги приділено також вивченню дистрофіч. та інфекц. захворювань суглобів (І. Шумада, О. Суслова, М. Воробйов, Г. Гайко). Важлива роль у розробленні нових методів лікування ревматоїд. артритів і артрології загалом належить Є. Скляренку (двічі відзначений Державною премією України в галузі н. і т.), який очолював Респ. ревматол. центр у Києві.

Важливим центром О. і т. у Сх. Україні став Донец. НДІ травматології та ортопедії, створ. 1956 з ініціативи М. Новаченка як Сталін. НДІ травматології, ортопедії та протезування. Першим дир. призначено М. Новікова, якого через рік змінив вихованець ситенків. школи Т. Ревенко. Інститут став гол. центром ортопедо-травматол. служби пром. Донец. басейну. У ньому працювали відомі вчені: Є. Меженіна, М. Ховенко, Ф. Левицький, А. Штутін, В. Бабоша та ін. Основні напрями наукових досліджень: розроблення технологій лікування травмат. хвороби, викликаної тяжкою мех. травмою, принципів організації спеціалізов. допомоги при тяжких множинних та поєднаних ушкодженнях і вдосконалення методів їх лікування у гірників, металургів, будівельників та ін. категорій робітників пром. Донбасу; вплив шкідливих факторів вироб. і навколиш. середовища на виникнення та перебіг захворювань опорно-рухової системи у дорослого і дит. насел. регіону. У зв’язку з проведенням бойових дій на Сх. України у 2014 інститут переміщено до м. Красний Лиман (нині Лиман Краматор. р-ну Донец. обл.). Знач. внесок у розвиток О. зробили вчені каф. мед. інститутів, які очолювали видатні ортопеди-травматологи О. Скоблін (Сімферополь), Ю. Колонтай (Дніпро), В. Іванов (Запоріжжя), Т. Ревенко (Донецьк).

Нині укр. О. розвивається за кількома напрямами.

Дитяча ортопедія. Серед найпоширеніших дит. ортопед. захворювань — вроджений вивих стегна, клишоногість, кривошия, плоскостопість, сколіоз. В останні десятиліття зростає кількість вроджених генетично зумовлених і набутих вад опорно-рухової системи, що пов’язують з негатив. впливом зовн. факторів навколиш. середовища.

В ІПХС вивчають причини та особливості розвитку спадково-схильних захворювань опорно-рухової системи у дітей та дорослих; розробляють та удосконалюють складні реконструкт. операції на опорно-руховій системі з усуненням наслідків різноманіт. вроджених вад розвитку. Запропоновано нові методики лікування вродженого вивиху стегна (М. Новаченко, О. Гончарова, С. Шевченко, Т. Спіліотіна), оригін. та ефективну технологію реконструкції надвертлюж. ділянки кульш. суглоба при диспластич. коксартрозі з використанням масив. алотрансплантату, що успішно застосовують у дітей та дорослих (О. Корж). Удосконалено методику лікування вродженого вивиху стегна — витягнення у вертикал. площині «over-hеad» із застосуванням апаратів зовн. фіксації; методи остеотомій і позавогнищевої фіксації та корекції статич. деформацій кінцівок у дітей. Розроблено систему апаратів зовн. фіксації сегментів кісток на основі стрижнів, що замінили спицеві системи і знайшли широке клін. застосування при різних видах захворювань верх. і нижніх кінцівок, хребта й таза.

Від серед. 20 ст. в ІПХС активно вивчають патологію хребта у дітей, особливу увагу приділяють сколіозу. Вперше в Україні сконструйовано і впроваджено в клін. практику коригуючий корсет для лікування сколіозу (А. Цукерман), розроблено спец. інструментарій і впроваджено хірург. метод лікування сколіотич. хвороби (О. Корж, С. Шевченко, А. Мезенцев). В ос­танні десятиліття завдяки тех. удосконаленню імплантатів розроблено для фіксації хребта у дітей полісегментарні конструкції, що «зростають» разом із пацієнтом.

Нейроортопедія  — один із важливих напрямів сучас. клін. медицини, що розвивається на межі О. та неврології й спрямований на лікування неврол. захворювань, що супроводжуються ортопед. порушеннями та ускладненнями. Її осн. завдання полягає у встановленні причинно-наслідк. зв’яз­ків патол. процесів у нерв. та опор­но-руховій системах. Такі неврол. захворювання, як дитячий церебральний параліч (ДЦП), орган. ураження та інфекц. захворювання ЦНС, інсульти, паралічі, спастичні форми кривошиї, спричиняють порушення координації рухів, функцій суглобів, формування контрактур і суглоб. деформацій. До нейроортопед. патології належать захворювання і травми хребта, дизрафізм хребта, ДЦП, акушер. параліч, нервово-м’язова атрофія, поліомієліт, нейрогенні артропатії, наслідки інсульту, параліч периферій. нерва.

Становлення нейроортопедії розпочалося наприкінці 19 — на поч. 20 ст., коли у великих містах України (Харків, Київ) відкрито низку НДІ (нейрохірургії, охорони здо­ров’я матері та дитини), в яких досліджували питання лікування хворих із неврол. порушеннями при патології хребта і головного мозку. Знач. внесок у вивчення проблем нейроортопедії зробили науковці лаб. патофізіології, яку створ. 1960 в ІПХС. У ній проводять електронейроміогр. дослідж. нервово-м’язової та периферій. нерв. систем, реовазогр. вивчення функції кровообігу в кінцівках, ультразвук. дослідж. м’яких тканин і суглобів при захворюваннях опорно-рухової системи (І. Тютюнник, І. Лещинюк, І. Котульський), що мають важливе значення для діагностики та вибору лікув. тактики у нейроортопед. хворих. В ІТО понад 40 р. також активно вивчають проблеми нейроортопедії (Н. Уліс, Д. Радченко, Ю. Шараєвська, Л. Климчук). Функціонує лаб. нейроортопедії та проблем болю, яку очолює О. Юрик. Використовуючи проблемно-орієнтов. підхід, досліджено клін.-неврол. аспекти патології болю, аномалії розвитку хребта, його дегенеративно-дистрофічні, травмат., інфекц. та пухлинні ураження.

Окремим важливим проблем. напрямом дит. О. є ДЦП — тяжке захворювання ЦНС, при якому орган. ураження головного мозку плода або новонародженого проявляються перш за все руховими порушеннями, викликаними змінами м’язового тонусу. Клін. прояви ДЦП складаються із рухових порушень, відставання у псих. і мовному розвитку, знач. порушень соц. та трудової адаптації. ДЦП є однією з гол. причин дит. інвалідності, що досягає 60–70 %. За останні десятиріччя фіксують значне збільшення кількості хворих на ДЦП. Осн. завдання ортопедів під час лікування таких пацієнтів — хірург. втручання, спрямоване на усунення контрактур і деформацій суглобів. Ефективність віднов. лікування часто залежить від результатів ортопед. профілактики та раннього усунення контрактур і деформацій з постій. проведенням консерватив. методів реабілітації. Нині в Україні практично у всіх областях створ. центри реабілітації хворих на ДЦП, найбільші з них діють у Києві, Харкові, Львові (Реабіліт. центр «Еліта»), Трускавці (нині Дрогоб. р-ну Львів. обл.; Мед. центр «Міжнар. реабілітац. клініка Козявкіна»).

Ортопедична артрологія (реконструктивно-відновна хірургія та ендопротезування суглобів) — напрям О., що вивчає причини та механізми розвитку різних видів патології суглобів (запал., дегенеративно-дистрофічні, онкол., післятравмат. захворювання). У світі постійно зростає кількість хворих з патологією суглобів. Серед ортопед. патологій ці захворювання складають бл. 45 %. У 70–80 % випадків вони супроводжуються тяжкими порушеннями опор. і рухової функції нижніх кінцівок, що призводить до тяжкої інвалідності.

Існують два осн. методи лікування: консервативне, що використовують на ранніх стадіях розвит­ку хвороби (медикаментозне, фізіотерапевтичне, санаторно-курортне), і хірургічне, яким займається ортопед. артрологія.

Першими хірург. методами лікування патології суглобів були реконструктивно-відновні операції: різні види артропластики, корегуючі остеотомії, кістк. алопластика тощо. В Україні ще 1947 в ІПХС створ. клініку патології суглобів, в якій розробляли різні типи хірург. методик лікування хворих із диспластич. патологією суглобів та наслідками їх ушкоджень (М. Новаченко, О. Корж та ін.). Паралельно з реконструктивно-віднов. хірургією у вітчизн. і світ. практиці почали розвивати методи ендопротезування суглобів з використанням штуч. ендопротезів. У СРСР цей метод започатковано у 1960-х рр. видат. вченим К. Сивашем. 1977 на базі клін. підрозділу ІПХС створ. відділ. ортопед. артрології (зав. — М. Куліш), що сприяло активізації розвитку реконструктивно-віднов. хірургії великих суглобів, зокрема методом ендопротезування, яке в Україні вперше виконали в інституті у 1967 О. Корж, К. Сиваш і М. Куліш.

У цей період в ортопед. інститутах та на каф. мед. університетів Києва, Харкова, Одеси, Донецька, Дніпропетровська (нині Дніпро) почали організовувати центри ендопротезування суглобів, які згодом були відкриті у всіх обл. центрах України.

У Харкові О. Корж і М. Куліш на базі тотал. ендопротеза кульш. суглоба системи К. Сиваша створили нові оригін. конструкції ендопротезів для лікування хворих з диспластич. та пролабуючими коксартрозами. Під керівництвом О. Коржа, Б. Сіменача, М. Куліша проводили також теор. та клін. дослідж. захворювань суглобів із спадково-схильною патологією. Розроблено низку нових теор. і клін. аспектів віднов. хірургії кульш. і колін. суглобів. Введено поняття «профілактична хірургія артрозу». У 1980-х рр. в ІТО групою вчених (Г. Гайко, О. Рибачук, К. Катонін, Л. Кукуруза) спільно з асоц. «Остеосинтез» вперше в Україні налагоджено серій. випуск ендопротезів кульш. суглоба (система «Інамед»), що були широко впроваджені в клін. практику. Розроблення вітчизн. ендопротезів проводили також у Дніпроп. мед. інституті (нині Дніпров. мед. університет). 1985 під керівництвом О. Лоскутова організовано першу в Україні лаб. з біомех. дослідж. суглобів. Це дало змогу на основі протезів «Ортен» створити нове покоління вітчизн. ендопротезів кульш. суглоба для первин. та ревізій. операцій. Ця система ендопротезів отримала право на серійне виробництво в Україні та застосовується в клін. практиці.

За розроблення нових технологій у реконструктивно-віднов. хірургії суглобів та їх впровадження в клін. практику групу укр. вчених 1996 нагороджено Державною премією України в галузі науки і техніки (Б. Сіменач, М. Куліш, Г. Гайко, О. Лоскутов, Є. Скляренко, О. Рибачук та ін.). 2005–10 в ІПХС спільно з Наук.-технол. комплексом «Інститут монокристалів» НАНУ (Харків) під керівництвом М. Коржа групою вчених створ. нову конструкцію ендопротеза кульш. суглоба із «сапфір-сапфіровою» парою тертя в шарнірі, що успішно пройшла клін. апробацію (В. Філіпенко, Л. Литвин, В. Танькут, І. Тимченко, О. Танькут та ін.). В ІТО під керівництвом Г. Гайка спільно з АТ «Мотор-Січ» (Запоріжжя) розроблено та організовано серійне виробництво нових сучас. конструкцій ендопротезів суглобів для первин. та ревізій. операцій.

Нині в Україні використовують також високоефективні зарубіжні конструкції ендопротезів (кульш., колін., плечового, ліктьового суглобів). Перспектив. напрямом розвитку ендопротезування суглобів в Україні є створення та виробництво індивід. конструкцій ендопротезів за допомогою сучас. 3D-технологій з використанням нових матеріалів.

Остеопороз  — системне захворювання скелета, що характеризується зниженням кістк. маси в одиниці об’єму та порушенням мікроархітектури кістк. тканини, що спричиняє підвищення крихкості кісток та високий ризик їх переломів.

В Україні особливу увагу проблемі остеопорозу почали приділяти наприкінці 1990-х рр. В Інституті геронтології АМНУ (Київ) створ. відділ. під керівництвом В. Поворознюка, в якому вивчали проблеми остеопорозу. 1996 проведено конф., на якій засн. Остеопорозу Українську асоціацію (1998 увійшла до Міжнар. асоц. остеопорозу) і розпочато видання ж. «Проблеми остеології». На базі інституту організовано Укр. наук.-мед. центр остеопорозу, подібні регіон. центри засн. у Харкові, Одесі, Запоріжжі та ін. містах.

Дослідж. показали, що остеопороз у вікових групах: 50–59 р. складає 13 %, 60–69 р. — 25 %, 70–80 р. і старші — 53 % і більше, а смертність при остеопорозі складає від 14 до 58 %. Міжнар. асоц. остеопорозу назвала його «тихим вбивцею 20 ст.» і проголосила 20 жовтня міжнар. днем остеопорозу. До негатив. наслідків захворювання варто також віднести порушення постави, розвиток кіфозу, множинні компресійні переломи тіл хребців, прогресуюче зниження росту, ураження суглобів, інвалідність та летальність.

Актуал. проблемою О. залишається лікування хворих з остеопоротич. переломами. Це тяжке захворювання, що у бл. 30 % хворих супроводжується ускладненнями у вигляді уповільненого зрощення або повного незрощення переломів. Після ендопротезування суглобів перебіг ускладнюється нестабільністю ендопротезів та перипротез. переломами, що потребує повтор. склад. оператив. втручань. Все це значно знижує якість життя та іноді призводить до скорочення його серед. тривалості. Для діагностики остеопорозу використовують рентґенол., біохім. і денситометричні методи досліджень.

Нині остеопороз є гострою мед. і соц. проблемою. Її вирішення — осн. завдання Укр. асоц. остеопорозу та регіон. центрів остеопорозу, в яких активно проводять дослідж. осн. проблем. питань поширеності захворювання, причин його виникнення, застосування сучас. методів комплекс. лікування.

Патологія хребта (ортопедична вертебрологія). В Україні питання діагностики та лікування захворювань хребта почали розробляти у Харкові в Мед.-мех. інституті К. Веґнер і його учні. М. Ситенко ще в 1920-х рр. виконував такі операції, як артродез міжостистих відростків поперек. відділу хребта, а 1931 В. Чаклін вперше здійснив перед. міжтіловий спондилодез поперек. відділу хребта. У 1970-х рр. у ІПХС під керівництвом О. Коржа почали всебічно і ґрунтовно вивчати проблеми діагностики та хірург. лікування захворювань та ушкоджень хребта. Саме тоді сформовано нову спеціальність — ортопед. вертебрологію, що була тісно пов’язана з нейрохірургією хребта. Вона значно доповнила розуміння ортопед. патології хребта такими захворюваннями, як спондилоартроз, спондильоз, остеохондроз, кили міжхребцевих дисків, компресія міжхребцевих коренців, стенози кістк.-мозк. каналу тощо. Все це сприяло підвищенню якості діагностики різних захворювань хребта, розробленню нових технологій хірург. лікування і створенню нових фіксуючих імплантатів.

1976 в ІПХС створ. першу в Україні клініку патології хребта. Її очолив М. Хвисюк, який організував в укр. регіонах систему надання високоспеціалізов. допомоги вертеброл. хворим. У цей період розроблено нові ефективні технології хірург. втручань на хребті, виконано перші в світі операції атланто-окципітал. артродезу (зрощення задньої частини черепа з першим шийним хребцем; О. Корж, М. Хвисюк, Г. Ґрунтовський, М. Корж, О. Продан, Г. Фадєєв та ін.) і застосовано сапфіровий імплантат як міжхребцевий ендопротез.

Нині в ІПХС інтенсивно розвиваються нові напрями консерватив. та оператив. лікування хворих з патологією хребта. Під керівництвом дир. інституту М. Коржа впроваджують нові технології лікування вертеброл. хворих. 2001 в Україні створ. Міжнар. об’єдн. ортопедів-вертебрологів з малоінвазив. та інструм. хірургії хребта (М. Корж, В. Радченко, М. Поліщук, Ю. Педаченко, О. Барков та ін.). Інститут став респ. центром із проблем спінал. травми. Також організовано 10 спінал. центрів для лікування хворих із ушкодженнями та захворюваннями хребта.

Багато укр. вертебрологів є чл. Міжнар. товариства інструментал. і малоінвазив. хірургії хребта, яке щорічно проводить наук. симпозіуми в Україні з актуал. проблем вертебрології. Перспектив. напрямом ортопед. вертебрології в ІПХС є вивчення причин та розвитку транзитор. поперек. болю хребта, використання клітин. терапії, транс­плантація аутол. клітин ушкодженого міжхребцевого диска.

Онкологія опорно-рухової системи (ортопедична онкологія). Важливою галуззю медицини є кістк. онкологія. Вона є прерогативою як лікарів-онкологів, так і ортопедів. Із давних часів хворих на кістк. пухлини лікували лише хірург. методом (ампутація або екзартикуляція кінцівок). 1884 нім. хірург Т. Кохер уперше виконав резекцію половини таза хворому з хондросаркомою зі збереженням нижньої кінцівки. Знач. подією в кістк. онкології стала операція із збереженням принципів футлярності та зональності видалення кістк. пухлини, яку розробив 1912 рос. лікар П. Тіхов. Це була одна з т. зв. абластич. операцій, що поклала початок ортопед. хірург. онкології. Накопичення знань про пухлин. процес та поява більш ефектив. анестезіол. супроводу операцій сприяли розробленню органозберігаючих оператив. втручань.

1946 в ІПХС М. Новаченко успішно виконав видалення пухлини дистальн. відділу стегн. кістки із заміщенням суглоб. дефекту кістк. алотрансплантатом. Тоді ж засн. лаб. консервації та пересадки кістк. тканини. Удосконаленням хірург. техніки алопластики після видалення пухлин, вивченням особливостей репаратив. остеогенезу в інституті займалися М. Новаченко, В. Чаклін, О. Корж, О. Скоблін, Р. Талишинський, М. Куліш, М. Корж, Є. Панков та ін. Розроблено нові оригін. методи фіксації алоімплантатів з кісткою реципієнта, осн. принципи кістк. онкології, техніки абластич. видалення кістк. пухлин. Заміщення дефектів кісток масив. консервованими кістк. алотрансплантатами із суглоб. кінцем дозволило наприкінці 1950-х — на поч. 1960-х рр. зберегти функціон. кінцівки тисячам хворих. Обмеження можливості застосування в деяких випадках алоген. суглоб. кінців довгих кісток стало гол. стимулом створення та використання ендопротезів для заміщення кістк. дефектів. Перші ендопротези розробив 1956 К. Сиваш (кульш. суглоб). Ендопротезування як метод реконструкції в онкол. практиці на теренах СРСР вперше використав у 1970–71 рос. лікар С. Зацепін, коли була запропонована модифікація ендопротеза конструкції К. Сиваша, здатна замістити дефект проксимал. відділу стегн. кістки до 20 см. Відтоді цей напрям кістк. онкології почав стрімко розвиватися.

1972 амер. вчений Н. Яффе вперше застосував хіміопрепарат (адріаміцін) для лікування онкохворих. Використання хіміотерапії в комплекс. лікуванні хворих зі злоякіс. кістк. пухлинами у поєднанні з хірург. органозберігаючими втручаннями значно покращило результати лікування та прогноз перебігу захворювання.

1976 в ІПХС О. Корж і М. Куліш розробили та виконали перші складні операції при пухлинах тазу. Важливою подією у розвитку кістк. онкології в Україні стало створення 2001 з ініціативи М. Коржа та О. Вирви в ІПХС відділу кістк. онкології, в якому вивчають діагностику та лікування первин. злоякіс. кістк. пухлин та метастатич. уражень кісток, а також насичення кераміч. імплантатів хіміопрепаратами. Удосконалюють радикально-зберігаючі оперативні втручання у хворих на пухлинні ураження кісток, розробляють модул. системи пухлин. ендопротезів і штуч. імплантатів для заміщення кістк. дефектів різної локалізації, а також біореконструктивні оперативні втручання при пухлинах скелету у дітей та дорослих. Перспективним стало використання різних видів кераміч. імплантатів для реконструкції дефектів кістк. тканини після видалення пухлин. Під керівництвом О. Вирви розроблено та сертифіковано систему індивід. модул. ендопротезів кісток і суглобів для заміщення будь-яких кістк.-суглоб. дефектів.

Крім того, в ІПХС вивчають проблему лікування хворих із пухлинами тазу, розробляють хірург. доступи та методики радикально-зберігаючих операцій. Технології хірург. лікування онкол. захворювань опорно-рухової системи розроблюють також в ІТО, Нац. інституті раку (Київ). У процесі співпраці з іноз. вченими фахівцями ІПХС створ. та успішно використовується сучас. алгоритм діагностики та лікування хворих з первин. і вторин. кістк. пухлинами, що значно підвищило якість лікування та кількість вдалих органозберігаючих оператив. втручань, виконано понад 5 тис. операцій, що дозволили відновити функціон. можливості онкол. хворим.

Ортопедична травматологія вивчає діагностику та методи лікування деформацій або ін. патол. станів опорно-рухової системи, що виникли внаслідок травмат. пошкоджень. До таких станів належать незрощення відламків після переломів кісток, зрощення відламків у неправильному положенні, посттравмат. контрактури суглобів тощо. В Україні вивченням причин виникнення посттравмат. патол. ортопед. наслідків та їх лікуванням займаються ортопеди-травматологи спеціалізов. мед. установ: клінік профіл. НДІ та травматолого-ортопед. відділ. обл. лікарень.

Однією з актуал. проблем сучас. О. є

реабілітація ортопедо-травматологічних хворих . Розрізняють мед., фіз. і соц. реабілітацію. Медична реабілітація — відновлення порушених внаслідок захворювання або травми функцій опорно-рухової системи людини. Її завдання полягає в усуненні патол. процесу, відновленні здоров’я, запобіганні ускладненням і рецидивам, відновленні або частковій чи повній компенсації втрачених функцій, підвищенні якості життя, запобіганні стійкій втраті праце­здатності, соц. і трудовій реабілітації постраждалого.

Своєчасна і правильно проведена реабілітація хворого здатна попередити розвиток інвалідності та повернути пацієнта до повноцін. життя й актив. трудової діяльності. Над проблемами реабілітації ортопедо-травматол. хворих активно працюють в ІПХС, ІТО, Донец. НДІ ортопедії та травматології, Укр. НДІ протезування, протезобудування та відновлення працездатності (Харків), Укр. НДІ мед.-соц. проблем інвалідності (Дніпро), Укр. НДІ мед. реабілітації та курортології (Одеса). Встановлено організац. принципи мед. реабілітації, розробляють типові програми та стандарти реабілітації при дегенератив. захворюваннях і наслідках травм опор­но-рухової системи з урахуванням сучас. технологій. 2017 прий­нято Закон «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», що визначає осн. засади створення правових, соц.-екон., організац. умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров’я. У більшості областей діють реабілітац. центри для хворих ортопедо-травматол. профілю.

Важливу роль у розвитку вітчизн. О. відіграє міжнар. співробітництво. У 1990-х рр. з ініціативи О. Коржа започатковано міжнар. співпрацю укр. ортопедів із вченими Зх. Європи (Німеччина, Болгарія та Угорщина). Крім спіл. наук. дослідж. і конф., укр. фахівці мають змогу стажуватися у закордон. клініках. Наприкінці 20 ст. з ініціативи М. Коржа, О. Лоскутова, В. Танькута, Ю. Литвина та ін. створ. Нім.-укр. товариство ортопедів-травматологів, діяльність якого сприяла розвитку наук. і клін. дослідж. та підготовці високопрофес. спеціалістів з О. і т. Розширюється співробітництво укр. вчених з низкою міжнар. ортопед. організацій — Амер. академією ортопедів-хірургів, Європ. федерацією нац. асоц. ортопедії і травматології, Міжнар. товариством ортопедів-травматологів, Міжнар. товариством малоінвазив. хірургії хребта тощо.

В Україні О. разом із травматологією сформувалася у самост. соц.-екон. значущу частину сучас. системи охорони здоров’я з міцною наук. базою — 3 осн. н.-д. установи (Харків, Київ, Донецьк) та 15 спеціалізов. каф. у вищих мед. закладах. Завдяки співробітництву укр. науковців з іноз. вченими укр. О. все глибше інтегрується в міжнар. наук. простір, що значно підвищило її якіс. рівень та ефективність лікування ортопед. хворих.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю