Ортопедія

Визначення і загальна характеристика

ОРТОПЕ́ДІЯ (від орто... і грец. παι̃ς (παιδός) — дитина) — медична дисципліна, що ви­вчає вроджені та набуті вади опорно-рухової системи людини, а також методи її діагностики, лікува­н­ня та профілактики. Термін «О.» за­пропонував 1741 франц. лікар Н. Андрі стосовно лікува­н­ня деформацій тіла і кінцівок у дітей. Згодом обʼєктом ортопед. дослідж. стали й дорослі. Нині О. ви­вчає патологію опорно-рухової системи дит. і дорослого населе­н­ня.

Тривалий час ортопед. лікув. методи мали пере­важно консе­рватив. характер: редресація су­глобів (насильниц. виправле­н­ня деформацій або пороч. стану опор­но-рухової системи людини), витягне­н­ня за допомогою спец. при­строїв, фіксація кінцівок спец. шинами, масаж, гімнаст. вправи. 1814 гол­ланд. лікар К. Гендріхс за­пропонував для фіксації пере­ломів за­стосовувати гіпс, який на­ступ. року почали використовувати в Рос. імперії (К. Гібенталь). Під час крим. вій­ни 1853–56 М. Пирогов почав за­стосовувати без­підкладну гі­псову повʼязку. На поч. 19 ст. для лікува­н­ня пере­ломів кінцівок набули пошире­н­ня шинно-гільзові протези та функціон. апарати нім. лікаря Ф. Гесcінґа. Одночасно із консе­рватив. О. роз­вивалася хірургія захворювань і по­шкоджень органів руху й опори. Становле­н­ня ортопед. хірургії залежало від роз­витку методів знеболюва­н­ня, а також асептики й антисептики в мед. практиці. О. тривалий час була складовою заг. хірургії. Деякі операції того періоду зберегли своє значе­н­ня донині, напр., резекція колін. су­глоба (Г. Парк, 1783), роз­тин або шов ахіл­лового сухожилка (Ж.-М. Дельпеш, 1816; М. Пирогов, 1840) тощо.

У 19 ст. знач. внесок у роз­виток О. у Зх. Європі зробили француз Ґ. Дюпюїтрен (лікува­н­ня контрактур пальців кисті), німці Б. фон Ланґенбек (за­стосува­н­ня гіпс. повʼя­зок), А. Гоффа (апарати для лікува­н­ня сколіозу), Ф. Кеніґ (метод фіксації стегн. кістки), француз Л. Фарабеф і швейцарець Е.-Т. Кохер (різноманітні хірург. інструменти), австрієць А. Лоренц (способи лікува­н­ня вродженого вивиху стегна, клишоногості, сколіозу тощо).

У Рос. імперії основоположником О. і травматології (О. і т.) вважають Є. Мухіна, який 1806 у Мос­кві опублікував працю «Первые начала костоправной науки». 1890 з ініціативи Г. Турнера у Військ.-мед. академії в С.-Пе­тербурзі від­крито першу каф. ортопедії із клінікою. В Україні в серед. 19 ст. у Харкові, Києві та Одесі почали зʼявля­тися перші невеликі лікув. заклади ортопед. профілю та приватні лікарні-майстерні (Й. Вальтух, Ю. Фінк). Кін. 19 ст. ознаменований бурхливою капіталізацією ресурсів Донбасу, Кривбасу, актив. залуче­н­ням іноз. капіталу в пром-сть і с. госп-во, особливо Сх. і Пд. України, будівництвом заводів, фабрик та залізниці. Харків став своєрід. «воротами» до індустр. Донбасу та залізоруд. Кривбасу, а також родючих степів Пд. і Чорного моря. Саме тому в місті знаходилося керівництво найбільшого пром. обʼ­єдн. держави — Рада Зʼ­їзду гірничо­промисловців Пд. Росії. Роз­виток промисловості в регіоні су­проводжувався різким під­вище­н­ням травматизму і каліцтва серед робітників. Найбільше травмувалися кінцівки та хребет. 1907 на 31-му Зʼ­їзді гірничо­промисловців Пд. Росії вирішено від­крити у Харкові заклад для екс­пертизи та лікува­н­ня травмов. робітників. Того ж року організовано Мед.-мех. ін­ститут, який очолив К. Веґнер. Його спів­роб. надавали кваліфіков. мед. допомогу по­страждалим гірникам. Наслідки травм були жахливі: виникали тяжкі деформації та незроще­н­ня пере­ломів кісток кінцівок, ампутації сегментів кінцівок і пов­на втрата їх функцій, по­шкодже­н­ня хребта су­проводжувалися паралічами або парезами. Все це ви­вчала класична О., що сприяло її по­єд­нан­ню з травматологією.

У СРСР офіційно вживали термін «травматологія та ортопедія», хоча точніша назва спеціальності — «ортопедія і травматологія», оскільки О. при­єд­нала травматологію не всю, а лише травми органів опори і руху, тобто травматологію ортопедичну. Становле­н­ня О. в Україні від­бувалося у великих пром. містах — Харкові, Києві, пізніше в Донецьку, де були від­криті н.-д. установи, в яких вирішували складні пита­н­ня лікува­н­ня по­страждалих із травмами опорно-рухової системи. Крім створе­н­ня Мед.-мех. ін­ституту, К. Веґнер за­ймався роз­робле­н­ням функціон. (консе­рватив.) методів лікува­н­ня пере­ломів. Він за­пропонував метод скелет. витягне­н­ня, а також науково об­ґрунтував метод функціон. лікува­н­ня пере­ломів кісток кінцівок, ставши фундатором цього про­гресив. напряму в Сх. Європі. Його учні В. Чаклін і М. Ситенко заснували свої наук. школи та стали лідерами О. і т. у СРСР.

Важливим кроком стало створе­н­ня ортопедо-травматол. клінік і спец. пед. кафедр, першу з яких організовано 1921 в Харкові. 1925 О. офіційно обʼ­єд­нали з травматологією, а Мед.-мех. ін­ститут перейм. в Укр. клін. ін­ститут ортопедії та травматології (нині Патології хребта та су­глобів Ін­ститут ім. проф. М. Ситенка НАМНУ; ІПХС), дир. якого став М. Ситенко. Він провів реорганізацію установи, пере­творивши її на потуж. наук., лікув. і профілакт. центр, а 1927 заснував у Харкові ж. «Ортопедия и травматология» (нині «Ортопедія, травматологія та протезува­н­ня»), який став єдиним у СРСР спеціалізов. період. ви­да­н­ням з актуал. про­блем О. і т.

1926 в амбулаторії Укр. клін. ін­ституту ортопедії та травматології почали при­ймати дітей з вродженою і набутою ортопед. патологією. 1929 М. Ситенко ініціював за­провадже­н­ня обовʼязкового обстеже­н­ня лікарем-ортопедом новонароджених дітей з метою ран­нього виявле­н­ня вроджених ортопед. захворювань, а на­ступ. року організував та очолив в ін­ституті дит. ортопед. від­діл. Важливим етапом роз­витку як дит., так і дорослої О. в Україні стало створе­н­ня 1932 з ініціативи М. Ситенка у великих містах низки дит. ортопед. профілакторіїв (прообрази сучас. неонатал. центрів), а також реабіліт. центрів для інвалідів ортопедо-травматол. профілю. Також організовано систему під­готовки ортопедів-травматологів: у багатьох областях організовано наук.-опорні травматол. пункти. Подальший роз­виток О. тісно по­вʼязаний зі здобутками біо­механіки, оскільки ро­зумі­н­ня біо­мех. принципів і під­ходів має важливе значе­н­ня для клін. дослідж. ортопед. хворих. 1934 в Укр. клін. ін­ституті ортопедії та травматології організовано від­діл фізіології та патомеханіки опорно-рухового апарату, який очолювали Л. Ніколаєв та О. Недригайлова. Створе­н­ня наук. під­роз­ділу дало можливість проводити діагностику порушень опорно-рухової системи людини та оцінювати результати лікува­н­ня. Л. Ніколаєв — автор унікал. 3-том. праці «Руководство по биомеханике в применении к ортопедии, травматологии и протезированию» (К., 1947; 1950; Москва, 1954). Згодом лаб. біо­механіки організовано й в ін. НДІ та на каф. вищих мед. закладів.

Накопичений наук. і практ. досвід з про­блем О. і т. в Україні викликав гостру необхідність оцінюва­н­ня результатів наук. і клін. діяльності ортопедо-травматол. служби, а також обговоре­н­ня актуал. про­блем. питань. Тому з ініціативи М. Ситенка 1936 у Харкові проведено 1-й зʼїзд ортопедів-травматологів, на якому було також засн. Укр. товариство ортопедів-травматологів (див. Ортопедів-травматологів Українська асоціація).

Ще одним ортопед. центром в Україні став Київ, де 1919 засн. «Будинок калічної дитини», в якому лікарі вели амбулатор. при­йом дітей зі спастич. паралічами мʼязів кінцівок і тулуба, викривле­н­нями й ін. дефектами кінцівок, туберкульозом хребта та су­глобів. 1924 заклад реорганізовано у Всеукр. дит. ортопед. ін­ститут, який очолив І. Фрумін. Його спів­роб. ви­вчали діагностику та лікува­н­ня дітей з ортопед. патологією, а також проводили навч. роботу з дітьми. 1934 установу перейм. на Укр. НДІ ортопедії та травматології (нині Травматології та ортопедії Ін­ститут НАМНУ; ІТО), роз­ширено обсяг наук. дослідж., багато уваги приділено удосконален­ню консе­рватив. та оператив. методів лікува­н­ня хворих із патологією опорно-рухової системи. Після 2-ї світової вій­ни в ін­ституті під керівництвом дир. М. Дудка ви­вчали пита­н­ня ампутацій та протезува­н­ня, лікува­н­ня вогнепал. остеомієліту, від­нов. хірургії, пластич. операцій у щелепно-лицевій О. За­пропоновано низку рекон­структивно-від­нов. операцій при пороках кукс кінцівок, введено нову форму обліку інвалідів, що до­зволило налагодити чітку систему їх диспансеризації та своєчас. протезува­н­ня (О. Бухтіаров, М. Хохол); роз­роблено антибактеріал. функціон. метод лікува­н­ня хворих із кістк.-су­глоб. туберкульозом на ран­ніх стадіях його роз­витку (Б. Куценок, Б. Бабич), а також методики артропластики при де­структив. ураже­н­нях су­глобів (М. Панченко, І. Талько, І. Вернигора). Роз­почато дослідж. гематоген. і травмат. остеомієліту, на базі ін­ституту створ. Респ. центр остеомієліту. Знач. внесок у реалізацію лікув. і організац. заходів для виріше­н­ня цієї про­блеми зробили М. Панченко, І. Шумада, І. Вернигора, Г. Гайко. Багато уваги приділено також ви­вчен­ню дистрофіч. та інфекц. захворювань су­глобів (І. Шумада, О. Суслова, М. Вороб­йов, Г. Гайко). Важлива роль у роз­роблен­ні нових методів лікува­н­ня ревматоїд. артритів і артрології загалом належить Є. Скляренку (двічі від­значений Державною премією України в галузі н. і т.), який очолював Респ. ревматол. центр у Києві.

Важливим центром О. і т. у Сх. Україні став Донец. НДІ травматології та ортопедії, створ. 1956 з ініціативи М. Новаченка як Сталін. НДІ травматології, ортопедії та протезува­н­ня. Першим дир. при­значено М. Новікова, якого через рік змінив вихованець ситенків. школи Т. Ревенко. Ін­ститут став гол. центром ортопедо-травматол. служби пром. Донец. басейну. У ньому працювали ві­домі вчені: Є. Меженіна, М. Ховенко, Ф. Левицький, А. Штутін, В. Бабоша та ін. Основні напрями наукових досліджень: роз­робле­н­ня технологій лікува­н­ня травмат. хвороби, викликаної тяжкою мех. травмою, принципів організації спеціалізов. допомоги при тяжких множин­них та по­єд­наних ушкодже­н­нях і вдосконале­н­ня методів їх лікува­н­ня у гірників, металургів, будівельників та ін. категорій робітників пром. Донбасу; вплив шкідливих факторів вироб. і навколиш. середовища на виникне­н­ня та пере­біг захворювань опорно-рухової системи у дорослого і дит. насел. регіону. У звʼязку з проведе­н­ням бо­йових дій на Сх. України у 2014 ін­ститут пере­міщено до м. Красний Лиман (нині Лиман Кр­аматор. р-ну Донец. обл.). Знач. внесок у роз­виток О. зробили вчені каф. мед. ін­ститутів, які очолювали видатні ортопеди-травматологи О. Скоблін (Сімферополь), Ю. Колонтай (Дні­про), В. Іванов (Запоріж­жя), Т. Ревенко (Донецьк).

Нині укр. О. роз­вивається за кількома напрямами.

Дитяча ортопедія. Серед найпоширеніших дит. ортопед. захворювань — вроджений вивих стегна, клишоногість, кривошия, плоскостопість, сколіоз. В остан­ні десятилі­т­тя зро­стає кількість вроджених генетично зумовлених і набутих вад опорно-рухової системи, що повʼязують з негатив. впливом зовн. факторів навколиш. середовища.

В ІПХС ви­вчають причини та особливості роз­витку спадково-схильних захворювань опорно-рухової системи у дітей та дорослих; роз­робляють та удосконалюють складні рекон­структ. операції на опорно-руховій системі з усуне­н­ням наслідків різноманіт. вроджених вад роз­витку. За­пропоновано нові методики лікува­н­ня вродженого вивиху стегна (М. Новаченко, О. Гончарова, С. Шевченко, Т. Спіліотіна), оригін. та ефективну технологію рекон­струкції надвертлюж. ділянки кульш. су­глоба при диспластич. коксартрозі з викори­ста­н­ням масив. алотранс­плантату, що успішно за­стосовують у дітей та дорослих (О. Корж). Удосконалено методику лікува­н­ня вродженого вивиху стегна — витягне­н­ня у вертикал. площині «over-hеad» із за­стосува­н­ням апаратів зовн. фіксації; методи остеотомій і позавогнищевої фіксації та корекції статич. деформацій кінцівок у дітей. Роз­роблено систему апаратів зовн. фіксації сегментів кісток на основі стрижнів, що замінили спицеві системи і зна­йшли широке клін. за­стосува­н­ня при різних видах захворювань верх. і нижніх кінцівок, хребта й таза.

Від серед. 20 ст. в ІПХС активно ви­вчають патологію хребта у дітей, особливу увагу приділяють сколіозу. Вперше в Україні сконстру­йовано і впроваджено в клін. практику коригуючий корсет для лікува­н­ня сколіозу (А. Цукерман), роз­роблено спец. інструментарій і впроваджено хірург. метод лікува­н­ня сколіотич. хвороби (О. Корж, С. Шевченко, А. Мезенцев). В ос­тан­ні десятилі­т­тя завдяки тех. удосконален­ню імплантатів роз­роблено для фіксації хребта у дітей полісегментарні кон­струкції, що «зростають» разом із пацієнтом.

Нейроортопедія — один із важливих напрямів сучас. клін. медицини, що роз­вивається на межі О. та неврології й спрямований на лікува­н­ня неврол. захворювань, що су­проводжуються ортопед. поруше­н­нями та ускладне­н­нями. Її осн. зав­да­н­ня полягає у встановлен­ні причин­но-наслідк. звʼяз­ків патол. процесів у нерв. та опор­но-руховій системах. Такі неврол. захворюва­н­ня, як дитячий церебральний параліч (ДЦП), орган. ураже­н­ня та інфекц. захворюва­н­ня ЦНС, інсульти, паралічі, спастичні форми кривошиї, спричиняють поруше­н­ня ко­ординації рухів, функцій су­глобів, формува­н­ня контрактур і су­глоб. деформацій. До нейроортопед. патології належать захворюва­н­ня і травми хребта, дизрафізм хребта, ДЦП, акушер. параліч, нервово-мʼязова атрофія, поліомієліт, нейроген­ні артропатії, наслідки інсульту, параліч периферій. нерва.

Становле­н­ня нейроортопедії роз­почалося на­прикінці 19 — на поч. 20 ст., коли у великих містах України (Харків, Київ) від­крито низку НДІ (нейрохірургії, охорони здо­ровʼя матері та дитини), в яких досліджували пита­н­ня лікува­н­ня хворих із неврол. поруше­н­нями при патології хребта і головного мозку. Знач. внесок у ви­вче­н­ня про­блем нейроортопедії зробили науковці лаб. патофізіології, яку створ. 1960 в ІПХС. У ній проводять електронейроміогр. дослідж. нервово-мʼязової та периферій. нерв. систем, реовазогр. ви­вче­н­ня функції кровообігу в кінцівках, ультра­звук. дослідж. мʼяких тканин і су­глобів при захворюва­н­нях опорно-рухової системи (І. Тютюн­ник, І. Лещинюк, І. Котульський), що мають важливе значе­н­ня для діагностики та вибору лікув. тактики у нейроортопед. хворих. В ІТО понад 40 р. також активно ви­вчають про­блеми нейроортопедії (Н. Уліс, Д. Радченко, Ю. Шараєвська, Л. Климчук). Функціонує лаб. нейроортопедії та про­блем болю, яку очолює О. Юрик. Використовуючи про­блемно-орієнтов. під­хід, досліджено клін.-неврол. аспекти патології болю, аномалії роз­витку хребта, його дегенеративно-дистрофічні, травмат., інфекц. та пухлин­ні ураже­н­ня.

Окремим важливим про­блем. напрямом дит. О. є ДЦП — тяжке захворюва­н­ня ЦНС, при якому орган. ураже­н­ня головного мозку плода або новонародженого проявляються перш за все руховими поруше­н­нями, викликаними змінами мʼязового тонусу. Клін. прояви ДЦП складаються із рухових порушень, від­става­н­ня у псих. і мовному роз­витку, знач. порушень соц. та трудової адаптації. ДЦП є однією з гол. причин дит. інвалідності, що досягає 60–70 %. За остан­ні десятиріч­чя фіксують значне збільше­н­ня кількості хворих на ДЦП. Осн. зав­да­н­ня ортопедів під час лікува­н­ня таких пацієнтів — хірург. втруча­н­ня, спрямоване на усуне­н­ня контрактур і деформацій су­глобів. Ефективність від­нов. лікува­н­ня часто залежить від результатів ортопед. профілактики та ран­нього усуне­н­ня контрактур і деформацій з по­стій. проведе­н­ням консе­рватив. методів реабілітації. Нині в Україні практично у всіх областях створ. центри реабілітації хворих на ДЦП, найбільші з них діють у Києві, Харкові, Львові (Реабіліт. центр «Еліта»), Трускавці (нині Дрогоб. р-ну Львів. обл.; Мед. центр «Між­нар. реабілітац. клініка Козявкіна»).

Ортопедична артрологія (рекон­структивно-від­новна хірургія та ендо­протезува­н­ня су­глобів) — напрям О., що ви­вчає причини та механізми роз­витку різних видів патології су­глобів (запал., дегенеративно-дистрофічні, онкол., післятравмат. захворюва­н­ня). У світі по­стійно зро­стає кількість хворих з патологією су­глобів. Серед ортопед. патологій ці захворюва­н­ня складають бл. 45 %. У 70–80 % випадків вони су­проводжуються тяжкими поруше­н­нями опор. і рухової функції нижніх кінцівок, що призводить до тяжкої інвалідності.

Існують два осн. методи лікува­н­ня: консе­рвативне, що використовують на ран­ніх стадіях роз­вит­ку хвороби (медикаментозне, фізіотерапевтичне, санаторно-курортне), і хірургічне, яким за­ймається ортопед. артрологія.

Першими хірург. методами лікува­н­ня патології су­глобів були рекон­структивно-від­новні операції: різні види артропластики, корегуючі остеотомії, кістк. алопластика тощо. В Україні ще 1947 в ІПХС створ. клініку патології су­глобів, в якій роз­робляли різні типи хірург. методик лікува­н­ня хворих із диспластич. патологією су­глобів та наслідками їх ушкоджень (М. Новаченко, О. Корж та ін.). Паралельно з рекон­структивно-від­нов. хірургією у вітчизн. і світ. практиці почали роз­вивати методи ендо­протезува­н­ня су­глобів з викори­ста­н­ням штуч. ендо­протезів. У СРСР цей метод започатковано у 1960-х рр. видат. вченим К. Сивашем. 1977 на базі клін. під­роз­ділу ІПХС створ. від­діл. ортопед. артрології (зав. — М. Куліш), що сприяло активізації роз­витку рекон­структивно-від­нов. хірургії великих су­глобів, зокрема методом ендо­протезува­н­ня, яке в Україні вперше виконали в ін­ституті у 1967 О. Корж, К. Сиваш і М. Куліш.

У цей період в ортопед. ін­ститутах та на каф. мед. університетів Києва, Харкова, Одеси, Донецька, Дні­пропетровська (нині Дні­про) почали організовувати центри ендо­протезува­н­ня су­глобів, які згодом були від­криті у всіх обл. центрах України.

У Харкові О. Корж і М. Куліш на базі тотал. ендо­протеза кульш. су­глоба системи К. Сиваша створили нові оригін. кон­струкції ендо­протезів для лікува­н­ня хворих з диспластич. та пролабуючими коксартрозами. Під керівництвом О. Коржа, Б. Сіменача, М. Куліша проводили також теор. та клін. дослідж. захворювань су­глобів із спадково-схильною патологією. Роз­роблено низку нових теор. і клін. аспектів від­нов. хірургії кульш. і колін. су­глобів. Введено поня­т­тя «профілактична хірургія артрозу». У 1980-х рр. в ІТО групою вчених (Г. Гайко, О. Рибачук, К. Катонін, Л. Кукуруза) спільно з асоц. «Остеосинтез» вперше в Україні налагоджено серій. випуск ендо­протезів кульш. су­глоба (система «Інамед»), що були широко впроваджені в клін. практику. Роз­робле­н­ня вітчизн. ендо­протезів проводили також у Дні­проп. мед. ін­ституті (нині Дні­пров. мед. університет). 1985 під керівництвом О. Лоскутова організовано першу в Україні лаб. з біо­мех. дослідж. су­глобів. Це дало змогу на основі протезів «Ортен» створити нове поколі­н­ня вітчизн. ендо­протезів кульш. су­глоба для первин. та ревізій. операцій. Ця система ендо­протезів отримала право на серійне виробництво в Україні та за­стосовується в клін. практиці.

За роз­робле­н­ня нових технологій у рекон­структивно-від­нов. хірургії су­глобів та їх впровадже­н­ня в клін. практику групу укр. вчених 1996 нагороджено Державною премією України в галузі науки і техніки (Б. Сіменач, М. Куліш, Г. Гайко, О. Лоскутов, Є. Скляренко, О. Рибачук та ін.). 2005–10 в ІПХС спільно з Наук.-технол. комплексом «Ін­ститут монокри­сталів» НАНУ (Харків) під керівництвом М. Коржа групою вчених створ. нову кон­струкцію ендо­протеза кульш. су­глоба із «сапфір-сапфіровою» парою тертя в шарнірі, що успішно про­йшла клін. апробацію (В. Філіпенко, Л. Литвин, В. Танькут, І. Тимченко, О. Танькут та ін.). В ІТО під керівництвом Г. Гайка спільно з АТ «Мотор-Січ» (Запоріж­жя) роз­роблено та організовано серійне виробництво нових сучас. кон­струкцій ендо­протезів су­глобів для первин. та ревізій. операцій.

Нині в Україні використовують також високоефективні зарубіжні кон­струкції ендо­протезів (кульш., колін., плечового, ліктьового су­глобів). Пер­спектив. напрямом роз­витку ендо­протезува­н­ня су­глобів в Україні є створе­н­ня та виробництво індивід. кон­струкцій ендо­протезів за допомогою сучас. 3D-технологій з викори­ста­н­ням нових матеріалів.

Остеопороз — системне захворюва­н­ня скелета, що характеризується зниже­н­ням кістк. маси в одиниці обʼєму та поруше­н­ням мікроархітектури кістк. тканини, що спричиняє під­вище­н­ня крихкості кісток та високий ризик їх пере­ломів.

В Україні особливу увагу про­блемі остеопорозу почали приділяти на­прикінці 1990-х рр. В Ін­ституті геронтології АМНУ (Київ) створ. від­діл. під керівництвом В. Поворознюка, в якому ви­вчали про­блеми остеопорозу. 1996 проведено конф., на якій засн. Остеопорозу Українську асоціацію (1998 уві­йшла до Між­нар. асоц. остеопорозу) і роз­почато ви­да­н­ня ж. «Про­блеми остеології». На базі ін­ституту організовано Укр. наук.-мед. центр остеопорозу, подібні регіон. центри засн. у Харкові, Одесі, Запоріж­жі та ін. містах.

Дослідж. показали, що остеопороз у вікових групах: 50–59 р. складає 13 %, 60–69 р. — 25 %, 70–80 р. і старші — 53 % і більше, а смертність при остеопорозі складає від 14 до 58 %. Між­нар. асоц. остеопорозу на­звала його «тихим вбивцею 20 ст.» і проголосила 20 жовтня між­нар. днем остеопорозу. До негатив. наслідків захворюва­н­ня варто також від­нести поруше­н­ня по­стави, роз­виток кіфозу, множин­ні ком­пресійні пере­ломи тіл хребців, про­гресуюче зниже­н­ня росту, ураже­н­ня су­глобів, інвалідність та летальність.

Актуал. про­блемою О. залишається лікува­н­ня хворих з остеопоротич. пере­ломами. Це тяжке захворюва­н­ня, що у бл. 30 % хворих су­проводжується ускладне­н­нями у ви­гляді уповільненого зроще­н­ня або повного незроще­н­ня пере­ломів. Після ендо­протезува­н­ня су­глобів пере­біг ускладнюється не­стабільністю ендо­протезів та пери­протез. пере­ломами, що потребує по­втор. склад. оператив. втручань. Все це значно знижує якість життя та іноді призводить до скороче­н­ня його серед. тривалості. Для діагностики остеопорозу використовують рентґенол., біо­хім. і денситометричні методи досліджень.

Нині остеопороз є го­строю мед. і соц. про­блемою. Її виріше­н­ня — осн. зав­да­н­ня Укр. асоц. остеопорозу та регіон. центрів остеопорозу, в яких активно проводять дослідж. осн. про­блем. питань поширеності захворюва­н­ня, причин його виникне­н­ня, за­стосува­н­ня сучас. методів комплекс. лікува­н­ня.

Патологія хребта (ортопедична вертебрологія). В Україні пита­н­ня діагностики та лікува­н­ня захворювань хребта почали роз­робляти у Харкові в Мед.-мех. ін­ституті К. Веґнер і його учні. М. Ситенко ще в 1920-х рр. виконував такі операції, як артродез між­остистих від­ростків поперек. від­ділу хребта, а 1931 В. Чаклін вперше здійснив перед. між­тіловий спондилодез поперек. від­ділу хребта. У 1970-х рр. у ІПХС під керівництвом О. Коржа почали всебічно і ґрунтовно ви­вчати про­блеми діагностики та хірург. лікува­н­ня захворювань та ушкоджень хребта. Саме тоді сформовано нову спеціальність — ортопед. вертебрологію, що була тісно повʼязана з нейрохірургією хребта. Вона значно доповнила ро­зумі­н­ня ортопед. патології хребта такими захворюва­н­нями, як спондилоартроз, спондильоз, остеохондроз, кили між­хребцевих дисків, ком­пресія між­хребцевих коренців, стенози кістк.-мозк. ка­налу тощо. Все це сприяло під­вищен­ню якості діагностики різних захворювань хребта, роз­роблен­ню нових технологій хірург. лікува­н­ня і створен­ню нових фіксуючих імплантатів.

1976 в ІПХС створ. першу в Україні клініку патології хребта. Її очолив М. Хвисюк, який організував в укр. регіонах систему на­да­н­ня високоспеціалізов. допомоги вертеброл. хворим. У цей період роз­роблено нові ефективні технології хірург. втручань на хребті, виконано перші в світі операції атланто-окципітал. артродезу (зроще­н­ня задньої частини черепа з першим шийним хребцем; О. Корж, М. Хвисюк, Г. Ґрунтовський, М. Корж, О. Про­дан, Г. Фадєєв та ін.) і за­стосовано сапфіровий імплантат як між­хребцевий ендо­протез.

Нині в ІПХС інтенсивно роз­виваються нові напрями консе­рватив. та оператив. лікува­н­ня хворих з патологією хребта. Під керівництвом дир. ін­ституту М. Коржа впроваджують нові технології лікува­н­ня вертеброл. хворих. 2001 в Україні створ. Між­нар. обʼ­єдн. ортопедів-вертебрологів з малоінвазив. та інструм. хірургії хребта (М. Корж, В. Радченко, М. Поліщук, Ю. Педаченко, О. Барков та ін.). Ін­ститут став респ. центром із про­блем спінал. травми. Також організовано 10 спінал. центрів для лікува­н­ня хворих із ушкодже­н­нями та захворюва­н­нями хребта.

Багато укр. вертебрологів є чл. Між­нар. товариства інструментал. і малоінвазив. хірургії хребта, яке щорічно проводить наук. симпозіуми в Україні з актуал. про­блем вертебрології. Пер­спектив. напрямом ортопед. вертебрології в ІПХС є ви­вче­н­ня причин та роз­витку транзитор. поперек. болю хребта, викори­ста­н­ня клітин. терапії, транс­­плантація аутол. клітин ушкодженого між­хребцевого диска.

Онкологія опорно-рухової системи (ортопедична онкологія). Важливою галуз­зю медицини є кістк. онкологія. Вона є прерогативою як лікарів-онкологів, так і ортопедів. Із давних часів хворих на кістк. пухлини лікували лише хірург. методом (ампутація або екзартикуляція кінцівок). 1884 нім. хірург Т. Кохер уперше виконав резекцію половини таза хворому з хондросаркомою зі збереже­н­ням нижньої кінцівки. Знач. подією в кістк. онкології стала операція із збереже­н­ням принципів футлярності та зональності видале­н­ня кістк. пухлини, яку роз­робив 1912 рос. лікар П. Тіхов. Це була одна з т. зв. абластич. операцій, що поклала початок ортопед. хірург. онкології. Накопиче­н­ня знань про пухлин. процес та поява більш ефектив. анестезіол. су­проводу операцій сприяли роз­роблен­ню органозберігаючих оператив. втручань.

1946 в ІПХС М. Новаченко успішно виконав видале­н­ня пухлини ди­стальн. від­ділу стегн. кістки із заміще­н­ням су­глоб. дефекту кістк. алотранс­плантатом. Тоді ж засн. лаб. консервації та пере­садки кістк. тканини. Удосконале­н­ням хірург. техніки алопластики після видале­н­ня пухлин, ви­вче­н­ням особливостей репаратив. остеогенезу в ін­ституті за­ймалися М. Новаченко, В. Чаклін, О. Корж, О. Скоблін, Р. Талишинський, М. Куліш, М. Корж, Є. Панков та ін. Роз­роблено нові оригін. методи фіксації алоімплантатів з кісткою реципієнта, осн. принципи кістк. онкології, техніки абластич. видале­н­ня кістк. пухлин. Заміще­н­ня дефектів кісток масив. консервованими кістк. алотранс­плантатами із су­глоб. кінцем до­зволило на­прикінці 1950-х — на поч. 1960-х рр. зберегти функціон. кінцівки тисячам хворих. Обмеже­н­ня можливості за­стосува­н­ня в деяких випадках алоген. су­глоб. кінців довгих кісток стало гол. стимулом створе­н­ня та викори­ста­н­ня ендо­протезів для заміще­н­ня кістк. дефектів. Перші ендо­протези роз­робив 1956 К. Сиваш (кульш. су­глоб). Ендо­протезува­н­ня як метод рекон­струкції в онкол. практиці на теренах СРСР вперше викори­став у 1970–71 рос. лікар С. Зацепін, коли була за­пропонована модифікація ендо­протеза кон­струкції К. Сиваша, здатна замістити дефект проксимал. від­ділу стегн. кістки до 20 см. Від­тоді цей напрям кістк. онкології почав стрімко роз­виватися.

1972 амер. вчений Н. Яффе вперше за­стосував хіміо­препарат (адріаміцін) для лікува­н­ня онкохворих. Викори­ста­н­ня хіміотерапії в комплекс. лікуван­ні хворих зі зло­якіс. кістк. пухлинами у по­єд­нан­ні з хірург. органозберігаючими втруча­н­нями значно покращило результати лікува­н­ня та про­гноз пере­бігу захворюва­н­ня.

1976 в ІПХС О. Корж і М. Куліш роз­робили та виконали перші складні операції при пухлинах тазу. Важливою подією у роз­витку кістк. онкології в Україні стало створе­н­ня 2001 з ініціативи М. Коржа та О. Вирви в ІПХС від­ділу кістк. онкології, в якому ви­вчають діагностику та лікува­н­ня первин. зло­якіс. кістк. пухлин та мета­статич. уражень кісток, а також насиче­н­ня кераміч. імплантатів хіміо­препаратами. Удосконалюють радикально-зберігаючі оперативні втруча­н­ня у хворих на пухлин­ні ураже­н­ня кісток, роз­робляють модул. системи пухлин. ендо­протезів і штуч. імплантатів для заміще­н­ня кістк. дефектів різної локалізації, а також біо­рекон­структивні оперативні втруча­н­ня при пухлинах скелету у дітей та дорослих. Пер­спективним стало викори­ста­н­ня різних видів кераміч. імплантатів для рекон­струкції дефектів кістк. тканини після видале­н­ня пухлин. Під керівництвом О. Вирви роз­роблено та сертифіковано систему індивід. модул. ендо­протезів кісток і су­глобів для заміще­н­ня будь-яких кістк.-су­глоб. дефектів.

Крім того, в ІПХС ви­вчають про­блему лікува­н­ня хворих із пухлинами тазу, роз­робляють хірург. до­ступи та методики радикально-зберігаючих операцій. Технології хірург. лікува­н­ня онкол. захворювань опорно-рухової системи роз­роблюють також в ІТО, Нац. ін­ституті раку (Київ). У процесі спів­праці з іноз. вченими фахівцями ІПХС створ. та успішно використовується сучас. алгоритм діагностики та лікува­н­ня хворих з первин. і вторин. кістк. пухлинами, що значно під­вищило якість лікува­н­ня та кількість вдалих органозберігаючих оператив. втручань, виконано понад 5 тис. операцій, що до­зволили від­новити функціон. можливості онкол. хворим.

Ортопедична травматологія ви­вчає діагностику та методи лікува­н­ня деформацій або ін. патол. станів опорно-рухової системи, що виникли внаслідок травмат. по­шкоджень. До таких станів належать незроще­н­ня від­ламків після пере­ломів кісток, зроще­н­ня від­ламків у неправильному положен­ні, пост­травмат. контрактури су­глобів тощо. В Україні ви­вче­н­ням причин виникне­н­ня пост­травмат. патол. ортопед. наслідків та їх лікува­н­ням за­ймаються ортопеди-травматологи спеціалізов. мед. установ: клінік профіл. НДІ та травматолого-ортопед. від­діл. обл. лікарень.

Однією з актуал. про­блем сучас. О. є

реабілітація ортопедо-травматологічних хворих . Роз­різняють мед., фіз. і соц. реабілітацію. Медична реабілітація — від­новле­н­ня порушених внаслідок захворюва­н­ня або травми функцій опорно-рухової системи людини. Її зав­да­н­ня полягає в усунен­ні патол. процесу, від­новлен­ні здоровʼя, запобіган­ні ускладне­н­ням і рецидивам, від­новлен­ні або частковій чи повній компенсації втрачених функцій, під­вищен­ні якості життя, запобіган­ні стійкій втраті праце­­здатності, соц. і трудовій реабілітації по­страждалого.

Своєчасна і правильно проведена реабілітація хворого здатна попередити роз­виток інвалідності та повернути пацієнта до повноцін. життя й актив. трудової діяльності. Над про­блемами реабілітації ортопедо-травматол. хворих активно працюють в ІПХС, ІТО, Донец. НДІ ортопедії та травматології, Укр. НДІ протезува­н­ня, протезобудува­н­ня та від­новле­н­ня праце­здатності (Харків), Укр. НДІ мед.-соц. про­блем інвалідності (Дні­про), Укр. НДІ мед. реабілітації та курортології (Одеса). Встановлено організац. принципи мед. реабілітації, роз­робляють типові про­грами та стандарти реабілітації при дегенератив. захворюва­н­нях і наслідках травм опор­но-рухової системи з урахува­н­ням сучас. технологій. 2017 прий­нято Закон «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», що ви­значає осн. засади створе­н­ня правових, соц.-екон., організац. умов для усуне­н­ня або компенсації наслідків, спричинених стійким поруше­н­ням здоровʼя. У більшості областей діють реабілітац. центри для хворих ортопедо-травматол. профілю.

Важливу роль у роз­витку вітчизн. О. ві­ді­грає між­нар. спів­робітництво. У 1990-х рр. з ініціативи О. Коржа започатковано між­нар. спів­працю укр. ортопедів із вченими Зх. Європи (Німеч­чина, Болгарія та Угорщина). Крім спіл. наук. дослідж. і конф., укр. фахівці мають змогу стажуватися у закордон. клініках. На­прикінці 20 ст. з ініціативи М. Коржа, О. Лоскутова, В. Танькута, Ю. Литвина та ін. створ. Нім.-укр. товариство ортопедів-травматологів, діяльність якого сприяла роз­витку наук. і клін. дослідж. та під­готовці високо­профес. спеціалістів з О. і т. Роз­ширюється спів­робітництво укр. вчених з низкою між­нар. ортопед. організацій — Амер. академією ортопедів-хірургів, Європ. федерацією нац. асоц. ортопедії і травматології, Між­нар. товариством ортопедів-травматологів, Між­нар. товариством малоінвазив. хірургії хребта тощо.

В Україні О. разом із травматологією сформувалася у самост. соц.-екон. значущу частину сучас. системи охорони здоровʼя з міцною наук. базою — 3 осн. н.-д. установи (Харків, Київ, Донецьк) та 15 спеціалізов. каф. у вищих мед. закладах. Завдяки спів­робітництву укр. науковців з іноз. вченими укр. О. все глибше інтегрується в між­нар. наук. про­стір, що значно під­вищило її якіс. рівень та ефективність лікува­н­ня ортопед. хворих.

Літ.: Корж А. А., Тихоненков Е. С., Мителева З. М. Диспластический коксартроз. Москва, 1986; Зазірний І. М., Євсєєнко В. Г. Хірургічне лікува­н­ня дефектів хряща колін­ного су­глоба. К., 2010; Корж Н. А., Радченко В. А. Справочник ортопеда. К., 2011; Ортопедія і травматологія. Х., 2013; Уліс Н. Є. Нейроортопедія. К., 2014; Яременко Д. А., Корж Н. А. Приобретен­ные деформации стопы (диа­гностика и лечение). Х., 2014; Корж М. О., Гайко Г. В., Філіпенко В. А. та ін. Стан та про­блемні пита­н­ня ендо­протезува­н­ня су­глобів в Україні (викона­н­ня рішень XV зʼ­їзду ортопедів-травматологів України) // ОТП. 2014. № 1; Филип­пенко В. А., Корж Н. А. Эндо­протезирование тазобедрен­ного су­става. Х., 2015; Реабилитация после артро­скопических операций у спортс­менов. К., 2015; Гайко Г. В. Ортопедія і травматологія в Україні. Етапи роз­витку та здобутки. К., 2016; V. O. Rad­chenko et al. The Spine. Principles & Prac­tice. Lahore, 2018; V. O. Radchenko et al. Modern techniques in spine surgery. New Delhi; London; Philadelphia; Panama, 2018; Дитяча ортопедія: Навч. посіб. Х., 2018; Бабко А. М., Герасименко С. І. та ін. Ортопедичне лікува­н­ня хворих на ревматоїдний артрит з ураже­н­ням верх­ньої кінцівки. К., 2019; Консенсус. Рекомендації між­народної погоджувальної конференції з пери­протезної інфекції. Х., 2019.

М. О. Корж, В. О. Танькут, І. В. Голубєва

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю