Омськ

ОМСЬК — місто, адміністративний центр Омської області РФ. Знаходиться у пів­ден­ній частині Західно-Сибірської рівнини у місці впаді­н­ня річки Омь у річку Іртиш. Один із найбільших промислових центрів (основні галузі — нафтопереробка, хімічна промисловість, машинобудува­н­ня) і великий транс­порт­ний вузол РФ. 

Населе­н­ня 1,1 млн осіб (2021), серед них росіяни становлять 88,8 %, казахи — 3,4 %, українці — 2 %, татари — 1,9 %, німці — 1,3 %. Площа 577,9 км². 

Засноване 1716 як Омська фортеця, що стала головною на Іртиській укріпленій лінії. Від 1760-х рр. — адміністративний центр усіх Сибірських прикордон­них ліній. 1770 до Омської фортеці етаповано 138 українських козаків, засланих за участь у Коліївщині. Від 1782 — місто, окружний центр Тобольського намісництва (до 1797) і Тобольської губернії (1804–22, 1839–68), адміністративний центр Омської (1822–39) та Акмолінської (1868–1918) областей, Сибірського козацького війська (1808–1917), Західно-Сибірського (1824–82) і Степного (1882–1917) генерал-губернаторств. 

Масове пере­селе­н­ня без­земельних українських селян до Сибіру, що роз­почалося у 1870–80-х рр., значно при­скорилося із будівництвом Транс­сибірської залізниці та за­провадже­н­ням на початку 20 ст. Столипінської аграрної реформи. З часом територія компактних поселень українців отримала назву Сірий Клин, а О. став його неформальною столицею. Після Лютневої революції 1917 у місті організовано Українську вільну громаду та філії створених у Києві допомогаючих установ, що опікувалися українцями, примусово вивезеними з Галичини й Буковини до Сибіру під час 1-ї світової війни, та українськими військовополоненими — вояками австро-угорської армії, яких утримували тут. Виходила газета «Український голос», на­прикінці 1917 сформовано українську військову частину — курінь ім. геть­мана П. Сагайдачного (брав участь у боях із більшовиками, на­прикінці 1919 після значних втрат припинив існува­н­ня). 30 липня — 6 серпня 1917 в О. проведено 1-й Український зʼїзд Сибіру. Його делегати обрали Головну українську раду Сибіру (голова — Г. Концевич, за­ступник — М. Новосельський) і надіслали свого пред­ставника до УЦР у Києві. 8 червня 1918 тимчасовим в. о. консула Української Держави в О. при­значено провід­ного місцевого українського діяча Д. Адамовича. На 2-му Українському зʼ­їзді Сибіру (11–13 серпня 1918) ухвалено ріше­н­ня вимагати від Сибірської обласної думи проголоше­н­ня само­стійності Сибіру, реалізації принципу самоврядува­н­ня для окремих національностей, створе­н­ня Сибірської армії. 

Від 1918 О. був столицею білогвардійського уряду адмірала О. Колчака, 1919 у місто вступила Червона армія. Більшовики за допомогою збройних сил придушили автономістські прагне­н­ня народів Сибіру і на­прикінці 1920 встановили у краї свою владу. Від 1925 — окружний, від 1930 — ра­йон­ний центр Західно-Сибірського краю, від 1934 — обласний центр. За пере­писом 1926, в О. проживало 6700 українців (3,7 % мешканців). У пів­ден­но-західній частині сучасної території області вони становили близько 40 % мешканців, у деяких ра­йонах — понад 50 %, зокрема у Павло­градському — 81 %, Полтавському — 73 %, Одеському — 63 %, Таврійському — 58 %. 

У 1950-х рр. під час освоє­н­ня цілин­них земель чисельність українців у О. зросла і 1959 склала 31 000 осіб (5,5 % усього населе­н­ня). На початку 1990-х рр. створено «Сірий Клин» Український культурний центр, що 2020 був ліквідований Омським обласним судом за адміністративним позовом обласного управлі­н­ня міністерства юстиції РФ. Діяли також місцеві громадські організації: «Національно-культурна автономія українців міста Омська», «Національно-культурна автономія українців Одеського ра­йону Омської області», «Національно-культурна автономія українців Полтавського ра­йону Омської області». 

Тиск російської влади проти українських громадських організацій О. зро­стає. Так, 2017 місцевого священика УГКЦ о. Д. Козака депортовано з РФ за сфабрикованим звинуваче­н­ням у порушен­ні міграційного законодавства. Серед ві­домих уродженців і мешканців О. — фізик П. Талько-Гринцевич, фізіолог О. Кулябко, художники М. Врубель і Ю. Гурʼєва, композитор В. Шебалін, спів­ачка Л. Довгань, актори В. Дворжецький і Л. Поліщук, кіно­оператор В. Панков, Герої Радянського Союзу В. Анісов і Д. Карбишев.