Органічна хімія

Визначення і загальна характеристика

ОРГАНІ́ЧНА ХІ́МІЯ — наука, що ви­вчає будову, фізичні та хімічні властивості, методи синтезу та реакційну здатність органічних сполук (сполук карбону різних класів як природних, так і синтетичних) і механізми органічних реакцій. Також охоплює карбон­гідроген­ні (вуглеводневі) сполуки та їхні похідні, де атом карбону може звʼязуватися з будь-яким атомом неметалів (окрім елементів 18-ї групи період. системи — інерт. газів) та з багатьма атомами металів. Особливість О. х. — унікальна здатність атома карбону серед ін. елементів період. системи утворювати ланцюги різної довжини й роз­галуженості, а також цикли різних роз­мірів. Атом карбону в цих сполуках пере­важно чотиривалентний. Проте ві­домі орган. сполуки двовалент. атома карбону — карбени — (>C: містить вільну електрон­ну пару та вільну р-орбіталь), що на зламі тисячоліть були виділені в індивід. стані, а також сполуки тривалент. атома карбону (радикали), зокрема й стабільні (вільні) радикали. Усе живе в природі (тварин., рослин. та мікробіол. світів) складається і побудоване на основі карбоно­гідроген. сполук та їх похідних (що вміщують атоми нітрогену, фосфору, сульфуру). Швед. хімік Й. Берцеліус 1808 дав назву цій галузі хімії — О. х. На поч. 21 ст. було ві­домо понад 50 млн орган. сполук, при тому щорічно синтезується 250–300 тис. нових. Таке роз­маї­т­тя орган. сполук різної природи та велика різноманітність їхніх хім. пере­творень, здатність атома карбону звʼязуватися між собою в ланцюги й цикли, а також з багатьма ін. елементами період. системи дає широкі можливості оперувати властивостями орган. сполук і це проявляється у системат. нових досягне­н­нях хімії від створе­н­ня корис. полімер. матеріалів до склад. ген­них молекул та лікар. суб­станцій. Осн. методи дослідж. сучас. О. х.: орган. синтез; орган. аналіз — елемент. та структур. із залуче­н­ням інструм. методів (ЯМР, Х-промен. дифрактометрії, УФ, ІЧ спектро­скопій, мас-спектрометрії, потенціометрії); кінет. та термодинам. дослідж. хім. процесів; квант.-хім. дослідж. структури орган. молекул та їх пере­творень; кондуктометр. дослідж. іон­них орган. сполук.

Особливості та класифікація органічних сполук

Атом карбону в органічних сполуках може пере­бувати в ковалентному, іон­ному, радикальному або карбен. станах, і від­повід­ного характеру набувають самі сполуки, що містять цей атом. Будова орган. сполук, зокрема стереохім. про­блеми, тісно повʼя­зані з природою хім. звʼязку. Градація в орган. сполуках хім. звʼяз­ків, що зумовлені електрон. взаємодіями, залежить від їхньої по­лярності (ковалентні, іонні, семиполярні), а також враховується спосіб утворе­н­ня звʼязків (ко­­ординац., донорно-акцепторні), окремо виділяють топол. звʼязки, що зумовлені не електрон., а лише просторовими чин­никами. Природу хім. звʼязку описує квантова хімія. Атом карбону здатний звʼязу­ватися з ін. атомами (перед­усім карбону) одинар. (sp³ звʼязок, σ-звʼязок), по­двій. (>C = C<, т. зв. етилен./етен., sp² звʼязок, π-звʼя­зок, етенова ланка плоска) і потрій. (–C ♡ C–, т. зв. ацетилен./етин., sp звʼязок, етинова ланка лінійна) звʼязками. Орган. сполуки за характером звʼязува­н­ня в них атомів карбону бувають насичені (містять лише одинарні звʼязки) і ненасичені (містять кратні — по­двій­ні чи потрійні звʼязки). За формою звʼязува­н­ня атомів у сполуці можуть бути ацикл. (аліфат.) та циклічні. Ацикл. сполуки бувають лінійні та роз­галужені, а цикл. — насичені й ненасичені та ароматні (містять в циклі (4n+2)π-елек­трони). В О. х. дуже роз­винене явище ізомерії, коли сполуки однак. складу і молекуляр. маси мають різні властивості, що зумовлено різним роз­ташува­н­ням атомів у молекулах. Воно зу­стрічається в роз­галуж. аліфат. сполуках, у ненасич. сполуках (внаслідок пере­міще­н­ня крат. звʼязку в молекулі), в функціонально заміщ. ву­глеводнях, в яких кількість атомів карбону пере­вищує 2 і внаслідок пере­становок замісників виникає несиметр. структура. Серед особливостей орган. сполук — притаман­ність явища стереоізомерії (енантіомерія і діастереоізомерія при наявності асиметр. (хірал.) атомів карбону C*), геом. ізомерія (цис- і транс-), атропоізомерія (загальмоване оберта­н­ня навколо одинар. звʼязку), конформац. пере­творе­н­ня (див. Рис. 1).

До основних класів органічних сполук та їхніх функціональних похідних, що охоп­лює О. х. (за­звичай є в академічних про­грамах), уналежнюють алкани (ацикл. насичені сполуки), алкени (ацикл. сполуки, що містять етилен. звʼязки, напр., етилен Н₂С = СН₂; конʼюгов., з альтернатив. крат. звʼязками, напр., бутадієн Н₂С = СН — СН = СН₂; кумулен. сполуки — з кумульов. (суміж.), етилен. звʼязками, напр., ален Н₂С = СН = СН₂), алкіни (ацикл. сполуки, що містять потрійні звʼяз­ки, напр., ацетилен НС ♡ СН), карбоцикл. сполуки: аліцикл. (цикл. не­аромат. сполуки: від популяр. моноцикл. циклоалканів — цикло­пропану та циклогексану, до склад. поліцикл. і каркас., таких як кубан, адамантан, діамонд та ін.), а також аромат. системи (бензен, нафтален, антрацен, фенантрен і вищі конденсов. поліцикл. сполуки, напр., піцен, та їх функціон. похідні). Від­значають, що при пере­ході від ацикл. речовин до цикл. проявляються нові властивості сполук у цикл. стані, не притаман­ні нецикл. структурам. Характерна особливість циклоалканів — добре роз­винена конформац. ізомерія, нерівноцін­ність у конформац. ізомерах аксіал. та екваторіал. звʼязків, цис- і транс-ізомерія по від­ношен­ню до площини цик­лу в функціонально заміщ. цик­лах. Ві­домі макроцикли (каліксарени, кавітанди та ін.), що нині набули не лише теор., але й практ. значе­н­ня, макроцикли з топол. звʼязком (див. Рис. 2).

Провід­не місце в О. х. належить гетероциклічним сполукам, що теж можуть бути аромат. (фуран, тіофен, піридин тощо) і не­аромат. (насич. — тетра­гідрофуран, діоксан або ненасич. — діазирин), простими (пірол) й конденсов. (індол), містити один або декілька однак. (тетразол) або різних (оксазол) гетероатомів. Хімія гетероцикл. макроциклів (краунетерів, криптандів), гетероцикл. стабіл. карбенів і радикалів (вердазили) є важливими сучас. основами хімії гетероциклів. У синтет. хімії великого значе­н­ня набули іонні гетероцикл. системи (див. Рис. 3)

На фіз. та хім. властивості орган. сполук істотно впливають функціон. групи (що за франц. термінологією ще називають функціями). Вони є окремими атомами або декількома звʼязаними між собою атомами, що становлять групу, і будучи при­єд­наними до базис. структури молекули, істотно ви­значають її фіз. та хім. властивості, входять навіть у назву сполуки. Напр.: F, Cl, Br, I, OH, NH₂, Alk, Ar, NO₂, SO₃H, COOH, CHO та ін. (від­повід­но сполуки — флуоробензен, 1-нітронафталін тощо). Можуть бути електронодонор. (здатні подавати свої електрони у базисну структуру) або електроно­­акцептор. (стягують на себе електрони з базис. структури). Функції характеризуються кон­стантами, напр., кон­станта Гам­мет­та (σ, її додатні значе­н­ня властиві електроно­акцептор. групам, від­ʼємні — електронодонор.), індукц. кон­станта Тафта, що характеризує індукц. вплив (σі), стерична кон­станта Попова (τ), що описує стерео­вплив у амідо­утворен­ні та ін. Такі кон­станти зберігають свої значе­н­ня незалежно від базис. структури і корелюються з певними властивостями, пере­довсім із ре­активністю сполук. Серед задач, що вирішує О. х. — пере­творе­н­ня орган. сполук, пере­біг реакцій, їхні механізми, що повʼязано зі зміною, утворе­н­ням та роз­ривом хім. звʼязків, а від­так набуває актуальності ви­вче­н­ня залежностей ре­активності від будови речовин та встановле­н­ня від­повід. закономірностей. Реакції поділяють на гомоліт. (роз­рив звʼязків від­бувається за радикал. механізмом із утворе­н­ням радикалів: R₃C–CR₃ → R₃C• + •CR₃) або гетероліт. (за іон­ним механізмом із утворе­н­ням іонів: R₃C–CR₃ → R₃C⁺ + ^–CR₃). Гетероліт. реакції (заміще­н­ня, при­єд­на­н­ня) за механізмом пере­бігу бувають електрофіл. (субстрат несе негатив. заряд, атакуючий реактант — позитив.) або нуклеофіл. (субстрат несе позитив. заряд, атакуючий реактант — негатив.). За ін. механізмом від­буваються реакції цикло­при­єд­на­н­ня (перицикл.), в яких пере­хід. стан має цикл. геометрію і реакція пере­бігає за узгодженим механізмом. О. х. багата різноманіт. реакціями, серед яких — оксидац.-від­новні реакції, реакції заміще­н­ня, при­єд­на­н­ня, елімінува­н­ня, вклине­н­ня у полярні одинарні та кратні звʼязки (характерні для карбенів), кро­скопуляції та метатезису (каталізуються карбен. металокомплексами), циклізації, цикло­при­єд­на­н­ня, електроцикл., сігматропні тощо. Особливе місце посідають імен­ні реакції — несподівані за результатом пере­творе­н­ня за даний період роз­витку науки, з оригін. механізмом пере­бігу, не завжди від­разу осяжного. Але такі реакції створюють основу О. х. і надалі помітно впливають на її роз­виток (зокрема реакції Фріделя–Крафтса, Віт­тіґа, Чичибабіна, Ґріньяра, Зандмайєра, Кан­ніц­царо, Кляйзена, Меєрвайна, Міхаеля, Несмєянова, Перкіна, Фішера, Вюрца). Орган. сполукам великою мірою притаман­ні пере­групува­н­ня — внутр.-молекулярні реакції зміни базис. структури сполуки (найчастіше у фото- та термо­процесах) або пере­міще­н­ня функцій у молекулі під дією фіз. (зокрема т-ри) або хім. (напр., пере­групува­н­ня Бекмана, Лос­сена) дій.

У сучасній О. х. виділяють такі головні напрями досліджень: орган. синтез, стереохімія, фіз.-орган. хімія, квантова хімія, хімії гетероцикл., елементоорган., комплекс., природ. сполук, ліків, харч. продуктів, нафтохімія, вуглехімія, хімія полімерів, орган. електрохімія, фотохімія, механохімія, сонохімія, зелена хімія, індустріал. органохімія, біо­хімія. Органічний синтез. Охоплює нові реакції та методи синтезу орган. речовин, одержа­н­ня нових типів орган. сполук, пошуки каталізаторів орган. реакцій, способи виділе­н­ня і очистки орган. сполук та встановле­н­ня їхньої структури. Стереохімія. Роз­глядає простор. упорядкованість молекул, залежності від неї хім. та фіз. властивостей. На думку рос. вченого В. Соколова в основі стереохімії — фундам. тріада понять: хіральність, конфігурація, конформація. Також охоплює енантіомерію, діастереомерію, геом. ізомерію, топізм, конформац. аналіз насич. вуглеводнів та цикл. сполук, стереоселект. синтез, асиметр. реакції. Фізико-органічна хімія. Ви­вчає тонкі структури орган. сполук у різних станах — ковалент., іон­ному, радикал., карбен.; досліджує ре­активності орган. сполук у їхніх різних станах, кінетику й термодинаміку орган. реакцій, механізми орган. реакцій, каталізатори і каталіз орган. реакцій, квантовохім. ви­вче­н­ня структури і ре­активності орган. сполук, досліджує залежності властивостей орган. сполук, зокрема ре­активності, від їхньої будови, структур. парамет­рів, вплив середовищ і фіз. факторів на пере­біг орган. реакцій, нові гіпотези і теорії пере­бігу орган. реакцій. Квантова хімія. Використовує засади квантової механіки для кількіс. роз­рахунків параметрів молекул, хім. звʼяз­ків, ре­активності та ін. властивостей. Із роз­витком компʼютеризації хімії її складні матем. роз­рахунки стали широкодо­ступними. Хімія гетероциклічних сполук — най­продуктивніша гілка О. х. як за кількістю та структур. різноманітністю синтез. сполук, так і кількістю наук. публікацій, а також викори­ста­н­ням у фармації. Характеризується вишуканістю синтет. методів. Гол. пере­творе­н­нями гетероциклів є реакції рециклізації. Уміщує синтез і дослідж. гетероцикл. сполук у різних електрон. станах: у ковалент. (де атоми карбону лише чотиривалентні), радикал. (з тривалент. атомом карбону), карбен. (з двовалент. атомом карбону), іон­ному (гетероцикл. та внутр. солі — мезоіон­ні та цвітеріон­ні сполуки). У гетероциклах хімія двовалент. і тривалент. карбону утвердилася завдяки до­ступності стабіл. індивід. форм карбенів і радикалів. Хімія гетероциклів пере­тинається із хімією комплекс. сполук, ос­кільки гетероцикл. структури легко утворюють комплекси, зокрема з металами, серед яких є ефект. каталізатори багатьох реакцій. Елементоорганічна хімія — хімія сполук карбону з ін. елементами період. системи. Ковалент. звʼязок С–М в металорган. сполуках, зокрема І та ІІ груп, значно поляризов. у бік атома карбону С^δ–←М^δ+, у високополяр. роз­чин­никах схильний до іонізації. Літій-, натрій-, калій-, магній-, цинк-, ртутьорган. сполуки ві­ді­грають важливу роль в орган. синтезі. Деякі платинаорган. сполуки виявилися ефектив. у лікуван­ні онкозахворювань (див. Онкологія). Хімія комплексних сполук. Комплексні сполуки з металами утворюються завдяки ко­ординац. звʼязкам (за участю вільних електрон. пари або π-звʼяз­ків у субстраті та вільних орбіталей атома металу — за­звичай у ви­гляді солі) або донорно-акцептор. звʼязкам (за участю d-орбіта­лей атома металу). Комплекси важких металів (каталізатори Ґраб­бса, Шрока, Ховейди та ін.) ві­ді­грають велику роль як каталізатори орган. реакцій, зокрема метатезису, кро­скопуляцій (реакції Кумади, Судзукі–Міяури, Соноґашири, Хека тощо). Хімія природних сполук. Охоплює методи виділе­н­ня і очище­н­ня природ. орган. сполук шляхом пере­робле­н­ня сировини рослин. і тварин. світу (пере­важно вітаміни, лікар. речовини та ін.), синтез природ. речовин (напр. вітаміни класу В, зокрема В₃, вітаміни К₁, U), де важлива роль належить стереохім. факторам. Серед дослідж. — вуглеводи (моно-, оліго-, полісахариди), амінокислоти і білки, ліпіди (прості та складні, ізо­преноїди, зокрема терпени, стероїди, простогландини, тромбоксани, лейкотриєни, ліпоксини), нуклеїнові кислоти, алкалоїди, вітаміни, антибіо­тики, запашні речовини (ацикл., аліцикл., аромат.), природні барвники (аліфат., аліцикл., аромат. та гетероцикл. будови), отрути та токсини (мікроорганізмів, рослин. та тварин. походже­н­ня), регулятори росту, ензими. Хімія ліків (фармацевтична хімія). Уміщує синтет. імітації і модифікації природ. речовин (напр. кодтерпін), різного типу пеніциліни, ін. антибіо­тики тощо, охоплює виробництво як різних класич. суб­станцій (аспірину, анальгіну, парацетамолу), так і новіт., проте наук. зуси­л­ля спрямов. першочергово на створе­н­ня нових. У синтет. методах часто принципову роль від­водять асиметр. синтезу, бо актив. частіше бувають l-форми. Хімія харчових продуктів. Пере­важно зосереджена на одержан­ні різних корис. добавок, стабілізаторів продуктів харчува­н­ня, антиокси­дантів, консервантів, спецій, барвників, емульгаторів, солодких цукрозамін­ників (зокрема сахарин, сорбіт СН₂ОН(СНОН)₄СН₂ОН та ін.) тощо. Нафтохімія. Виділе­н­ня із сирої нафти орган. роз­чин­ників парафін. ряду, нафтенових (ін. назви — циклоалкани, циклопарафіни, циклани) та аромат. ву­глеводнів (бензен, толуен, ксилен), одержа­н­ня палив. матеріалів (бензини різних марок, дизельне паливо, мастила тощо). Отрима­н­ня на основі продуктів нафтохімії продукції побутової хімії. Вуглехімія. Ви­вче­н­ня будови вугі­л­ля різних родовищ. Виріше­н­ня про­блеми самозагора­н­ня вугі­л­ля. Гідрогенізація (зрідже­н­ня) і газифікація вугі­л­ля, добува­н­ня рідких палив. Хім. пере­творе­н­ня вугіл. маси. Одержа­н­ня сорбентів. Хімія полімерів. Зосереджена на методах синтезу мономер. сполук та способах їхньої полімеризації, зокрема під дією каталізаторів та їх виборі (напр., каталізатори вініл. полімеризації Циґлера–Нат­та). Органічна електрохімія — роз­діл О. х., що ви­вчає пере­біг органохім. реакцій, що реалізуються за участю іонів та електронів на межі двох фаз — на катоді (від­новле­н­ня) або аноді (оксидація) електрохім. установки (див. Електрохімія). Електрохім. оксидація та від­новле­н­ня субстрату мають низку пере­ваг, зокрема не залишають після себе від­працьов. залишків від окси­дантів чи від­новлювальників, а цільовий продукт не вимагає очистки від них, так само як і від­сутні від­повід­ні стоки або шлами. Електросинтез за­звичай проводять при звичай. т-рах, без на­гріва­н­ня. У електросинтезі нині зосереджують увагу на за­стосуван­ні іон­них рідин та суперкритич. рідин (СР). Напр., у СР–СО₂ на мідному катоді одержують метанол: 2СО₂ + 4Н₂О → 2СН₃ОН + 3О₂. Органічна фотохімія — пере­творе­н­ня орган. сполук під дією світла, пере­важно УФ-опромінен­ня. Фотохім. процеси від­буваються пере­важно через реакції радикал. типу, цикл. і гетероцикл. сполуки за­знають за­звичай внутр.-молекулярні рециклізації. Також уміщує такі процеси, як фотосенсибілізація, фотооксидація, фотополімеризація. В індустрії використовують не часто. Органічна механохімія. Використо­вують твердофазні реакції, що здійснюються без роз­чин­ників під дією енергії тертя, де­струкції кри­стал. ґраток (напр., кротонова конденсація, конденсація Тищенка), і від­повід­ають ідеології зеленої хімії. З огляду на особливості проведе­н­ня цих реакцій (млинк. механізми), про­блемою є під­веде­н­ня тепла, нині її вирішують, окрім механохім. активації ре­агентів, викори­ста­н­ням СВЧ-активації, як альтернат. джерела енергії. До того ж реакції без роз­чин­ників із зро­зумілих причин є швидкими. Нині її за­стосовують у тонкому орган. синтезі та синтезі лікар. препаратів. Органічна сонохімія. Ґрунтується на ультра­звук. активації хім. процесів. Інтенсифікуються швидкості хім. реакцій у рідкому середовищі. Використовують у харчовій промисловості, зокрема молочній промисловості. Зелена хімія — роз­діл хім. науки й О. х., що ви­вчає про­блеми створе­н­ня без­від­ход. та без­печ. для людини й природи хім. вироб-в та їх продукції, де діє принцип «замінити старі від­ходи новими під­ходами». Для цього перед­бачається, зокрема, пошук нових хім. реакцій, де б в ідеалі обходилися без шкідл. речовин і мінімалізувалися від­ходи виробництва. Велику увагу надають каталіт. процесам, зокрема гетероген. каталізу, біо­каталізу. В її основі — концепція стійкого роз­витку, що ґрунтується на про­стій ідеї, висловленій президентом Норвегії Ґ. Брундланд: задоволе­н­ня потреб ниніш. поколі­н­ня не повин­но обмежувати або ставити під за­грозу задоволе­н­ня потреб майбут. поколінь. У зеленій хімії ключовими є такі поня­т­тя, як атомна економія (враховує ефективність викори­ста­н­ня реактантів у цільовому продукті), атомна ефективність (оцінює селективність реакції), масова інтенсивність (ви­значає ефективність викори­ста­н­ня сумар. маси всіх вихід. сполук, роз­чин­ників та ін. речовин щодо маси цільового продукту), фактор ефективності (оцінює кількість від­ходів щодо виходу цільового продукту). В Україні ініціаторами роз­витку зеленої хімії стали В. Походенко та В. Павліщук, які 2002 у ж. «Теоретична і екс­периментальна хімія» вперше опублікували огляд. роботу з цієї про­блематики (лише через 2 р. аналог. огляд моск. хіміків зʼявився і в рос. журналі). Індустріальна органохімія. Органохім. ре­активи, барвники, миючі засоби, клеї, вибух. речовини, тех. роз­чин­ники. Біо­хімія. У багатьох позиціях ґрунтується на здобутках О. х., проте є самост. наукою, що має свою методологію і обʼєк­­ти дослідж., формулює свої закономірності.

Осн. сировин­ні джерела О. х.: нафта (залежно від родовищ — вуглеводні парафін. 30–40 %, наф­тен. 25–75 %, аромат. 10–35 %, також О, S, N-вмісні 4–5 %), природ. газ (суміш пере­важно метану, також етану, пропану, бутану, в значно меншій мірі їх гомологів), камʼяне вугі­л­ля (серед продуктів коксохім. пере­робки вугі­л­ля — бензен і його гомологи, піридин. основи). Гол. індустріал. центри України, де виробляють органохім. продукцію: барвники, від­білювачі та їхні напів­продукти (м. Рубіжне Луган. обл., м. Яворів Львів. обл.), водоемульсійні та лакофарби, акрил. емалі (Яворів), клеї (Харків, Яворів), лікар. суб­станції (Харків, Київ, Львів, м. Горлівка Донец. обл.), вітаміни (Київ, м. Умань Черкас. обл.), хім. ре­активи (Харків), ракетні палива (м. Павло­град Дні­проп. обл.), вибухівки (Рубіжне), с.-г. добрива, зокрема карбамід (м. Сіверськодонецьк Луган. обл., Горлівка, Черкаси), продукти коксохімії — фенол., нафталін., антрацен., піридин. сполуки, бензин, толуен, ксилен (м. Маріуполь Донец. обл.), продукти нафтопереробки, хімікати (м. Калуш Івано-Фр. обл.), стирол (Горлівка), продукти побут. хімії — мила, мийні та космет. засоби (Він­ниця, Київ. та Харків. обл., Ужгород, м. Камʼянське Дні­проп. обл.) та ін.

Етапи роз­витку органічної хімії

Органічні сполуки отримували ще в давні часи (спирт, олію, барвники — алізарин, індиго, вуглеводи — цукор, крохмаль тощо). У 17 ст. швед. хімік К. Шеєле виділив низку природ. сполук (яблучна, лимон­на, винна, молочна, щавлева кислоти). Вважають, що перший синтез орган. сполуки (сечовини) здійснив нім. вчений Ф. Вьолер 1828 шляхом випаровува­н­ня роз­чину неорган. сполуки — ціанату амонію. Найбільший роз­виток О. х. роз­почався у 2-й пол. 19 ст., коли екс­перим. результати були під­кріплені теоріями валентності та будови орган. сполук (у Німеч­чині — Ф. Кекуле, в Росії — О. Бутлеров). За основу прийнято чотиривалентність карбону. Отримано під­ґрунтя у період. законі та системі елементів Д. Менделєєва. Франц. хімік М. Бертло синтезував метан, етилен, ацетилен, бензен, їхні аналоги. За­пропоновано формулу бензену (1865, Ф. Кекуле), тетраедричну модель сполук карбону (1875, у Нідерландах — Я. Вант-Гофф, у Франції — Ж. Ле Бель). Згодом американець Ґ. Льюїс роз­робив теорію електрон. пар і на їхній основі теорію кислот та основ (1917). З праць нім. вченого Е. Хюк­келя роз­почався роз­виток квант. хімії (1931), а з робіт англ. хіміка К. Інґольда — мас­штаб. роз­виток хім. кінетики для ви­вче­н­ня механізмів орган. реакцій. На основі сировин. бази камʼяновугіл. смоли роз­вивається орган. синтез, який у серед. 1950-х рр. отримав додатк. сировин­ну базу — нафту.

Важливими етапами роз­витку О. х. нового часу були синтез та ви­вче­н­ня будови природ. сполук — вуглеводів (нім. вчений Г. Фішер, британ. У. Хуорс), пуринів (Г. Фішер), жовч. кислот (нім. Г. Віланд), геміну, хлорофілу (Г. Фішер, нім. Р. Вільштет­тер), стеринів (нім. А. Віндаус), вітамінів, каротиноїдів, флавінів (швейцар. П. Кар­рер, австр. Р. Кун), гормонів (нім. А. Бутенандт, амер. В. Віньо), алкалоїдів (англ. Р. Робінсон), терпенів (швейцар. Л. Ружичка), ферментів (амер. Дж. Самнер), білків (амер. Дж. Нортроп, В. Стенлі, британ. Ф. Санґер, англ. М. Перуц, Д. Кендрю), нуклеотидів (шотланд. А. Тодд), ДНК (амер. П. Берґ, В. Ґілберт). Ви­вчено будову (амер. Р. Вудворд, британ. Д. Ходжкін) та синтезовано важливі біол. сполуки, такі як хінін, кортизон, резерпін, хлорофіл, тетрациклін, холестерин, лізергінова кислота, цефалоспорин, колхіцин, вітамін В12 (Р. Вудворд), ви­вчено біол. властивості нуклеїн. кислот (амер. Р. Мер­ріфілд), що стало під­ґрунтям для створе­н­ня нових галузей науки — біо­хімії та молекулярної біо­логії. Основою для цих базових синтезів стали нові методи О. х. та від­криті нові ре­агенти і реакції. Створ. теорію й методологію орган. синтезу (амер. Е. Корі), роз­роблено методи мікро­аналізу орган. речовин (австр. Ф. Преґль), здійснено синтез магні­йорган. та сандвіч. сполук (франц. В. Ґріньяр, нім. Е. Фішер, англ. Дж. Вілкінсон), боро- та фосфоровміс. ре­­агентів (амер. Ч. Браун, нім. Ґ. Віт­тіґ), фулеренів (амер. Р. Кьорл, британ. Г. Крото), від­крито методи від­новле­н­ня орган. сполук (нім. О. Вал­лах, франц. П. Сабатьє), реакції дієнового синтезу (нім. О. Дільс, К. Альдер), ви­вчено синтез і властивості нових барвників (нім. А. фон Байер), роз­роблено методи асиметр. гідрува­н­ня (амер. В. Ноулз, япон. Р. Но­йорі) та асиметр. окисле­н­ня орган. сполук (амер. Б. Шарплесс), методи отрима­н­ня полімерів (нім. Г. Штаудінґер, К. Циґлер, італ. Дж. Натта, амер. А. Хіґер, А. Макдіармід). Створ. теорії пере­бігу орган. реакцій (япон. К. Фукуї, амер. Р. Гоф­фман, Т. Чек, канад. С. Олтмен), досліджено стереохімію і конформац. аналіз орган. сполук (англ. Д. Бартон, норвез. О. Хас­сель, франц. Л. Лелуар, швейцар. В. Прелоґ). Знач. внесок зроблено у ви­вче­н­ня про­блем хімії реакц. частинок: карбокатіонів (амер. Дж. Олах), каталіт. за­стосува­н­ня карбен. комплексів у реакціях метатезису олефінів (амер. Р. Ґраббс, Р. Шрок, франц. І. Шовен) та крос-сполу­че­н­ня (амер. Р. Хек, япон. Е. Неґіші, А. Судзукі). Досягне­н­ня у синтезі полімерів під­готувало ґрунт для виділе­н­ня в окрему галузь хімії високомолекуляр. сполук.

Основні хімічні школи і наукові центри в Україні

В Україні О. х. роз­вивається у декількох академ. наук. центрах та ВНЗах. Її основи закладені ще в 19 ст. у роботах багатьох хіміків, зокрема О. Ельтекова (при ви­вчен­ні похід. вуглеводнів сформулював правило щодо не­стійкості деяких ненасич. спиртів), К. Красуського (зробив вагомий внесок у хімію оксиранів, сформулював ві­доме правило про напрям роз­кри­т­тя оксиран. циклів), С. Реформатського (від­крив реакцію утворе­н­ня β-оксикислот за допомогою цинкорган. сполук), М. Зелінського (синтезував ряди циклоаліфат. сполук, від­крив ефективну реакцію тримеризації ацетилену в бензен, ви­вчав склад нафти, мор. речовин тощо). І. Горбачевський від­крив фермент ксантіоксидазу, перший синтез сечової кислоти з сечовини та гліцину. Став одним із фундаторів укр. хім. термінології, автором 1-го україномов. під­ручника з О. х. (ви­даний 1924 у Празі). Автором ще одного україномов. двотом. під­ручника з О. х. (ви­даний 1936 у Харкові та Києві) був О. Чичибабін (від­крив реакцію α-амінува­н­ня по від­ношен­ню до піридин. атома нітрогену аза­аромат. сполук). У рад. період створ. низку наук. центрів, що продовжують свою роботу і нині. Серед них гол. є Органічної хімії Ін­ститут НАНУ (Київ), де закладено основи ви­вче­н­ня синтезу хімії фосфорорган. сполук (О. Кірсанов, Л. Марковський, В. Кухар, В. Кальченко), механізмів орган. реакцій (Є. Шилов, О. Ясников, В. Станінець, М. Вовк), хімії барвників (А. Кі­пріанов, А. Толмачов, О. Іщенко), флуороорган. сполук (Л. Ягупольський, Ю. Ягупольський), каліксаренів (Л. Марковський, В. Кальченко), ізоціанатів фосфору (Г. Деркач), хімії сірковміс. сполук (К. Левченко, Ю. Шермолович), виконано цикл робіт із синтезу нових типів оксигено-, нітрогено-, сульфуровміс. 5- і 6-член. конденсов. гетероцикл. систем, створ. та впроваджено лікар. суб­станції та їхні фармацевт. форми амбен, бемітил, томерзол, ломаден, етоній, адемол, мебіфон, яктон (М. Лозинський), роз­роблено зручні методи одержа­н­ня низки нових нітрогено-, фосфоро- та сульфуро­вміс. ре­агентів для синтезу функціон. похід. різноманіт. гетероцикл. систем, зокрема з високою біол. активністю, опрацьовано способи препаратив. отрима­н­ня аміноалкілувал. засобів, їхнє викори­ста­н­ня у тонкому орган. синтезі та узагальнено у від­повід. моно­графіях (Б. Драч). Ці методи високо оцінені науковцями Великої Британії, Німеч­чини, РФ, США та ін. країн.

О. Кірсанов від­крив імен­ну реакцію — синтез амідів, діалкіламідів й феніламідів карбон. кислот прямим амідува­н­ням кислот сульфамідом, реакцію оксидац. імінува­н­ня похід. тривалент. фосфору N-дихлоровміс. ре­агентами. Разом з ін. науковцями досліджував різноманітні аспекти хімії фосфорорган. сполук. У спів­праці з Н. Фещенко роз­робив синтез триалкілфосфіноксидів, що використовують для екс­тракції рідкісноземел. металів та актинідів. Разом із Г. Деркачем за­пропонував методи синтезу ізоціанатів фосфору, а з А. Синицею — способи одержа­н­ня імінофосфонатів. Його учні й послідовники створили наук. школи, продовжують дослідж. хімії фосфорорган. сполук. Нині такі роботи активно проводять у від­ділах хімії макроцикл. (В. Кальченко), фосфорорган. (О. Костюк) та елементоорган. (П. Онисько) сполук.

А. Кі­пріанов разом із колегами роз­вивав теорію ціанін. барвників, об­ґрунтував явище взаємодії хромофорів у бісціанін. барвниках, що полягає у роз­щеплен­ні максимумів по­глина­н­ня світла молекулами барвників, що містять два або кілька хімічно ізольов. хромофорів, щодо максимумів по­глина­н­ня барвників із ізольов. хромофорами. Це явище згодом було на­звано «кі­пріанівське роз­щепле­н­ня». Під його керівництвом роз­роблено синтез та впроваджено у практику антибіо­тики саназин і йодинін, вельми стійкий барвник діазастирил, удосконалено виробництво антибіо­тика синтоміцину, створ. виробництво рентґеноконтраст. матеріалів. Нині такі дослідж. проводять під керівництвом О. Іщенка, зокрема в напрямку викори­ста­н­ня барвників у лазер. техніці. Цією наук. школою синтезовано понад 8 тис. нових барвників. А. Кі­пріанов — автор важливих під­ручників і моно­графій, зокрема «Введение в электрон­ную теорию органических соединений» (1965; 1975) та «Цвет и строение цианиновых красителей» (1979; обидві — Київ).

О. Шилов зі спів­роб. детально ви­вчав механізми орган. реакцій, роз­робив основи хімії процесів галогенува­н­ня орган. сполук, що дало змогу здійснити багато різноманіт. гетероциклізацій, нові варіанти яких досліджують й досі. Паралельно з Д. Дьюаром та незалежно від нього об­ґрунтував утворе­н­ня комплексів електрофіл. ре­агентів з молекулами ненасич. сполук. За­ймався механізмами реакцій електрофіл. заміще­н­ня, фундам. принципи яких уві­йшли у під­ручник О. Чичибабіна з О. х. Роз­робляв кінет. методи, зокрема в струмені та зупиненого струменю для ви­вче­н­ня швидких реакцій. Досліджував про­блеми фотосинтезу та біо­хімії. Його справу продов­жили учні О. Ясников, В. Станінець, Ю. Сергучов, Г. Дворко. Нині роз­виток цього наук. напрямку координує М. Вовк, який очолює від­діл хімії функціон. гетероцикл. систем. Під його керівництвом проводять системні дослідж. механізмів реакцій гетероциклізацій, асиметр. органокаталіт. реакцій, методів синтезу та властивостей поліфункціон. гетерокумулен. та гетероцикл. систем, рац. пошуку біо­логічно пер­спектив. сполук. Л. Марковський створив лаб. хімії антипіренів, роз­робив комплекс. препарат «Фламал» для електротех. і гірн. промисловості, ракетно-косміч. техніки. Разом зі своїм учнем В. Пашин­ником синтезував діалкіламінотрифлуорометилсульфуран — новий ре­агент для флуорува­н­ня орган. сполук, ви­вчав похідні гіпо- і гіперкоординов. фосфору, фосфоровміс. краун-етерів. Ним започатковано нові напрями дослідж. — супрамолекулярну хімію гетеро­атом. макроцикл. сполук (нині роз­виває цей напрям В. Кальченко) та хімію сірковміс. орган. сполук (Ю. Шермолович).

М. Лозинський за­ймався про­блемами синтезу і технології тонк. орган. синтезу, реакціями рециклізації, хімії гетероцикл. сполук і конденсов. O-, N-, S-вміс. гетероцикл. систем, ви­вчав природу взаємозвʼязку будови орган. сполук і характеру біол. дії та створе­н­ня на цій основі нових лікар. суб­станцій. Під його керівництвом створ. 12 нових марок термо­стабілізаторів та пластифікаторів полімер. композицій на основі полівініл­хлориду, впроваджено у мед. практику лікар. препарати «Адемол», високо­актив. крово­спин. і антимікроб. препарат «Амбен» (можна використовувати й для лікува­н­ня туберкульозу, інфекц. гепатиту й виразк. коліту), антигіпо­ксант з психостимулюючою активністю «Бемітил», антиде­пре­сант — інгибітор моноаміноксидази «Бефол», бісфосфонат. неопластик «Мебіфон», синтет. антисептик та протигрибк. препарат для місц. за­стосува­н­ня «Декаметоксин», антисепт. та дезинфікуючий препарат «Етоній». Разом із В. Ковтуненком видав фундам. моно­графію, присвяч. утворен­ню і хім. властивостям карбаніонів, що нині найповніше висвітлює про­блему карбаніонів у О. х. В. Кальченко, крім роз­витку дослідж. про­блем хімії фосфоранів, вперше в країні почав роз­робляти синтез та проводити ви­вче­н­ня властивостей фосфорорган. похід. каліксаренів. Це зумовило створе­н­ня сполук, що з рекордною ефективністю та (стерео)селективністю інгібують лужні фосфатази та впливають на транс­портува­н­ня кальцію у гладких мʼязах, що від­криває шляхи для створе­н­ня нових типів протипухлин. та серц.-судин. лікар. препаратів. Створив нові високоефективні сполуки для екс­тракції іонів радіо­актив. металів та роз­робив і впровадив у виробництво технологію отрима­н­ня суб­станції протипухлин. препарату «Мієлосан». Його огляди і за­стосува­н­ня каліксаренів у медицині широко цитують у світ. літ-рі.

Л. Ягупольський роз­робляв та ви­вчав нові флуоруючі ре­агенти, створив нові методи дифлуоро­метилюва­н­ня фенолів, тіофенолів, С-нуклеофілів, також їхні катіон-радикал. та катіон. перфлуороалкілюва­н­ня, ре­агент для три­флуорометилюва­н­ня йодовміс. сполук (трифлуорометилмідь). Ви­вчав аспекти впливу атомів флуору на кислотність та ін. властивості різних типів орган. сполук. Висунув принцип побудови суперсил. кислот уведе­н­ням у молекулу флуоровміс. груп. Впровадив у практику нові фармацевт. препарати: гіпотензив. «Форідон», нестероїд. протизапал. «Дифторант», кардіотон. «Флоканін». Разом зі спів­роб. багато років ви­вчав ін. аспекти хімії флуороорган. сполук. Нині його справу продовжує син Ю. Ягупольсь­кий — ви­знаний в Україні та за кордоном вчений у цій галузі О. х. В Ін­ституті роз­роблено також нові антимікробні й противірусні засоби: ломаден, дейтифорин, церебро­протектор томерзол. Створ. інсектицид авенін для боротьби з буряк. довгоносиком, гербіцид трефлан для боротьби з бурʼяна­ми овоч. культур. Про­йшли держ. ви­пробува­н­ня й рекомендовані для за­стосува­н­ня у с. госп-ві препарати декс­трел (при­скоре­н­ня до­зріва­н­ня томатів), декс­трамін-Н (вирощува­н­ня роз­сади томатів) та препарати для під­вище­н­ня врожайності: триамелон (для овоч. і баштан. культур), фарбизол (для картоплі та кукурудзи), симарп (для картоплі, озимої пшениці та ячменю), ретам (для зерн. культур), ди­прол (для цукр. буряків, плод.-ягід. культур, соняшнику), ренін (для цукр. буряків).

Біо­органічної хімії та нафтохімії Ін­ститут НАНУ (Київ) під керівництвом В. Кухаря, а нині А. Вовка, зробив знач. внесок у роз­робле­н­ня с.-г. та мед. препаратів. Створ. регулятори росту та роз­витку рослин (івін, потейтин, емістим-С, агростимулін, бетастимулін, зеастимулін, люцис), а також 1-й пестицид вітчизн. виробництва сульфо­кар­батіон-К, що широко використовують у с. госп-ві України та кра­їн СНД; препарат «Пропес» за­стосовують при лікуван­ні онкол. захворювань, під­готовлено до виробництва цереброкурин — ефектив. засіб терапії патологій ЦНС; завершують ви­пробува­н­ня кількох препаратів для лікува­н­ня серцевосудин. хвороб. В Ін­ституті роз­робляли нові напрями хімії фосфоровміс. і флуоровміс. сполук, досліджували процеси флуорува­н­ня та бромува­н­ня «каркасних» вуглеводнів — адамантану та гомокубану (В. Кухар), нині ви­вчають оригін. шляхи синтезу похід. азолів (Б. Драч, В. Броварець), що до­зволяють створити нові типи сполук із протипухлин. дією (сульфоніл. похідні азолів). Проводять мас­штабні дослідж. із асиметр. синтезу орган. сполук (О. Колодяжний). У Київ. університеті каф. О. х. очолювали у різні часи А. Кі­пріанов, Ф. Бабичев, М. Корнілов, Ю. Воловенко, В. Хиля. На каф. роз­вивають наук. напрями — хімія ізоіндолу і його конденсов. похід., роботи у галузі лікар. засобів із дією на перифер. нервову систему (В. Ковтуненко), хімія флаваноїдів, ізофлаваноїдів та гетероцикл. систем на їхній основі (В. Хиля), синтези конденсов. азинів на основі ацетонітрилів, узагальнені у моно­графіях (Ю. Воловенко), однореакторні процеси, пере­групува­н­ня на основі реакцій цикло­при­єд­на­н­ня у конденсов. та простих ізоіндолах (З. Войтенко), наук. основи укр. хім. термінології та номенклатури, а також хімія фулеренів, виражені у від­повід. моногр. ви­да­н­нях (М. Корнілов).

У Харків. університеті роз­робляють нові методи отрима­н­ня фото- та біо­логічно актив. сполук, орган. люмінофорів з аномально великим стоксовим зсувом флуоресценції (В. Орлов та його школа, А. Дорошенко), в Ін­ституті монокри­сталів НАНУ (Харків; див. «Монокри­сталів ін­ститут» Науково-технологічний комплекс НАНУ) — багатокомпонентні реакції гетероциклізації, сонохімія орган. реакцій (В. Чебанов, О. Десенко, В. Лі­псон).

У Нац. фармацевт. університеті (Харків), де працювали К. Красуський, Є. Хотинський, А. Кі­пріанов, нині дослідж. ведуть під керівництвом В. Черних, І. Журавель та Л. Шемчука. Осн. напрями — ви­вче­н­ня амбідент. характеру мультикомпонент. взаємодій та цілеспрямов. синтез нових гетероцикл. сполук із викори­ста­н­ням цикл. сульфаніл­амідів; синтез нових конденсов. поліфункціоналізов. 4Н-піран., спіро-4Н-піран., 2Н-піран., 4Н-тіо­­піран., 2-піридон. систем на основі 1H-2,1-бензотіазин-4(3H)-он 2,2-діоксидів. Велику увагу приділяють упроваджен­ню препаратів у фармацевт. практику та видавн. діяльності. Створ. серію книжк. ви­дань, зокрема «Фармацевтична енциклопедія» (К., 2005; 2010), «Органічна хімія» (під­ручник у 3-х кн., Х., 1993; 1996; 1997; від­знач. Державною премією України в галузі н. і т.), ін. моно­графії хемофармацевт. напряму та посібники.

В Одес. університеті працював, зокрема був ректором, О. Богатський, який також керував Фіз.-хім. ін­ститутом АН УРСР (див. Фізико-хімічний ін­ститут ім. О. Богатського НАНУ). Його наук. діяльність присвяч. динам. стереохімії, конформац. аналізу гетероциклів, хімії фізіологічно актив. речовин, хімії макроциклів. Також досліджував конфігурації та конформації гетероцикл. систем типу оксетанів, 2,3-діоксанів, 1,3-дитіанів, 1,3,2-діоксафосфоринанів. Від­крив каталіт. реакцію конденсації 1,3-гліколів з карбоніл. сполуками і естерами мінерал. кислот, що призводить до великого набору різноманіт. гетероциклів. Разом із колегами роз­робив методи синтезу і ви­вчив структуру та комплексо­утворюючі властивості макроцикл. поліетерів (краун-етери) і поліцикл. азаполіетерів (криптандів). Зі своїм учнем С. Андронаті та спів­роб. отримав (1974) і впровадив (від 1978) у виробництво 1-й оригін. вітчизн. транквілізатор «Феназепам». Нині ін­ститут очолює С. Андронаті, який проводить дослідж. у галузі синтезу семичлен. гетероцикл. сполук, хімії біо­логічно актив. речовин, зокрема, теор. основ синтезу психо- та імунотроп., противірус. та ін. лікувал. засобів. Створив і впровадив у мед. практику анксіоліт. препарат ден­ної дії «Гідазепам», противірус. препарат «Аміксин». М. Лукʼяненко проводив роботи з тонкого орган. синтезу поліфункціон. макрогетероциклів, нових комплексонів. Також за­ймався роз­робле­н­ням методів, ви­вче­н­ням звʼязку структури, властивостей і комплексо­утворюючої здатності цих сполук з метою роз­витку методів синтезу високоселект. лігандів, каталізаторів і біо­логічно актив. сполук, за його участю організовано виробництво макроцикл. комплексонів.

Л. Литвиненко — перший ректор і засн. Донец. університету, Донец. від­діл. фізико-орган. хімії Ін­ституту фіз. хімії АН УРСР, 1975 засн. Ін­ститут фізико-орган. хімії і вуглехімії АН УРСР (нині Фізико-органічної хімії і вуглехімії ім. Л. Литвиненка Ін­ститут НАНУ). Від­крив позит. містк. ефект (під­вищена провід­ність конʼюгов. систем із гетероатом. та гетероцикл. містками), що має фундам. значе­н­ня у хімії конʼюгов., зокрема аромат., систем. Це явище детально ви­вчали та роз­вивали А. Попов, Р. Попова, О. Швайка. Дослідж. каталізу орган. реакцій проводили М. Олійник, В. Савьолова, Г. Тицький (дослідили, виявили високоефектив. кисень-нуклеофіл. каталіз). Напрям орган. синтезу роз­вивали О. Швайка, В. Дуленко, Ю. Ютілов, А. Шейнкман, С. Кривун, Р. Кочканян та ін. Ви­вчено реакції рециклізації гетероциклів (пере­творе­н­ня одних циклів у ін., термін за­пропонував О. Швайка), зокрема малих циклів, вина­йдено нові протипухлин­ні препарати, роз­роблено синтез біо­логічно актив. сполук азол. та азин. рядів, конденсов. гетероциклів (В. Дуленко, Ю. Ютілов, С. Богза), закладено основи вуглехім. синтезу (А. Шейнкман, С. Баранов), хімії гетероцикл. бетаїнів, фулеренів (Р. Кочканян). В Ін­ституті школою Р. Кучера та його учнем Й. Опейдою плідно роз­винуто хімію радикал. процесів, школою Є. Рудакова — роботи з металокомплекс. каталізу і механізмів оксидац. процесів вуглеводнів. Сучасну теорію процесів сульфува­н­ня аромат. сполук глибоко опрацьовано О. Качуріним із спів­роб. Здійснювалося дослідне виробництво нових епоксид. смол для потреб текс­тил. індустрії, високоефектив. антисептиків, очис. засобів для скла тощо. Л. Литвиненко разом зі своїми учнями видали низку ґрунт. моно­графій, присвяч. різним видам гомоген. каталізу в О. х. Створ. «Глосарій термінів з хімії» (Д., 2008).

2015 у Києві на базі Ін­ститутів орган. хімії та фізико-орган. хімії і вуглехімії НАНУ працюють лаб. хімії стабіл. карбенів (М. Короткіх) та конденсов. гетероцикл. сполук (С. Богза). До вагомих здобутків цих наук. під­роз­ділів від­носять синтез стабіл. карбенів рядів бензімідазолу, 1,2,4-триазолу, від­кри­т­тя реакцій вклине­н­ня в ацетонітрил. фрагмент, тандем. автотранс­формації карбенів, карбен. версій реакції Кляйзена та роз­щепле­н­ня Гофман­на, виявле­н­ня високоефектив. каталізу карбенами та їхніми комплексами реакції транс­естерифікації, гідродегалогенува­н­ня галоаренів, від­новле­н­ня крат. гетерозвʼязків, роз­робле­н­ня теор. основ стабільності карбенів, їх ре­активності та протоноспорідненості, публікація моно­графій, присвяч. хімії індивід. карбенів. Роз­роблено нову методологію утворе­н­ня конденсов. гетероциклів, що отримала у між­нар. літературі назву «реакції Пікте–Шпенґлера нової генерації». Завдяки їй стали до­ступ. похідні нових гетероцикл. систем із центр. шести-, семи- та восьмичлен­ним азотовміс. циклом. Роз­винуто реакції функціоналізації 2,3-бензодіазепінів, анелюва­н­ня до них пʼятичлен. гетероциклів.

У Дні­пров. університеті в різний час працювали ві­домі вчені, зокрема Л. Писаржевський, Д. Коновалов, О. Бродський, Ю. Лошкарьов, на каф. О. х. — М. Малиновський, Ф. Березовська, Л. Касьян. Нині під керівництвом С. Оковитого й І. Тарабари каф. О. х. досліджує хімію каркас. систем та оксиранів, проводить квантовохім. дослідже­н­ня.

В Укр. хім.-технол. університеті (Дні­про) на каф. хім. технології орган. речовин (у різний час очолювали С. Бурмістров, В. Марков, О. Харченко, від 2009 — О. Просяник) роз­вивають дослідж. із алкілува­н­ня азотовміс. сполук, реакц. здатності похід. хінонімінів та азиридинів. Вченими каф. виконано прикладні дослідж. зі створе­н­ня нових технол. мастил для обробле­н­ня металів під тиском, досліджено технології виробництва молоч. кислоти та ін. Велику кількість роз­робок реалізовано у пром. виробництві. Так, на замовле­н­ня організації, що за­ймається косміч. технікою, створена і реалізована на Шосткинському заводі хімічних ре­активів (Сум. обл.) технологія виробництва мономеру-гексаметиленбісмалеіміду, що до­зволило під­вищити тепло­стійкість залив. компаундів і знизити вагу деяких деталей косміч. апаратів. Роз­виток О. х. у Львів. університеті починається ще з періоду діяльності вчених-хіміків Ф. Плес­са (від­крив пеларгон. кислоту), Л. Пебаля (його асист. А. Фройнд уперше здійснив синтез цикло­пропану), Б. Радзішевського (1-й кер. каф. О. х.), який ви­вчав хемілюмінесценцію, синтезував люмінофорні імідазоли (реакція Дебуса–Радзішевського), від­крив імен­ну реакцію гідролізу нітрилів у аміди, С. Опольського (автор 1-го під­ручника з О. х.). М. Ганущак за­ймався пере­творе­н­нями аридіазон. солей. М. Обушак ви­вчає різні аспекти хімії гетероцикл. сполук. Серед випускників каф. — Б. Драч, З. Пак, В. Потапов. Зуси­л­лями Львів. університету видають хім. ж. «Праці Наукового товариства імені Шевченка», де публікують екс­перим. та огляд. роботи на актуал. теми О. х.

Каф. О. х. Нац. тех. університету «Львівська політехніка» у різний час очолювали Е. Сухарда, Т. Юрженко, В. Пучин, нині — С. Воронов. На каф. досліджують про­блеми хімії пероксидно ініці­йов. полімерів. Синтез біо­логічно актив. сполук на основі конденсов. карбо- та гетероциклів проводиться на каф. технології біо­логічно актив. сполук, фармації та біо­технології (започатк. В. Новіковим, нині завідувач кафедри — В. Лубенець).

Синтез, дослідж. хім. та мед.-біол. властивостей похід. тіазолідинів та тіазанів впродовж багатьох років проводять у Львів. мед. університеті (М. Туркевич, О. Владзімірська, Б. Зименковський, Р. Лесик). Дослідж. з О. х. у Чернів. університеті та Ніжин. пед. університеті (Черніг. обл.) започатковані А. Домбровським. Нині ви­вчають функціон. похідні азолів та азинів. Вченими (М. Ганущак, В. Грищук, М. Обушак) від­крита реакція аніонарилюва­н­ня як роз­ширений варіант реакції Меєрвайна, що до­зволяє здійснювати арилгалогенува­н­ня та ариланіонува­н­ня етилен. сполук. У Терноп. пед. університеті ви­вчені нові аспекти реакції Меєрвайна (Б. Грищук), видають період. хім. журнал, що публікує огляд. стат­ті з важливих про­блем О. х. В Ужгород. університеті під керівництвом В. Лєндела досліджують реакції електрофіл. гетероциклізації функціоналіз. гетероциклів. У Таврій. університеті (Сімферополь, від 2015 — у Києві) під керівництвом В. Чирви досліджували похідні вуглеводнів, зокрема синтез імуноде­пресантів — похід. мурамоїлдипептиду, реакції глікозилюва­н­ня орган. речовин, що ведуть до сполук з нейротроп. дією, похідні бензімідазолів, уміщуючи семичлен­ні цикли. Наукові праці з О. х. в Україні публікують «Доповіді Національної академії наук України», «Український хімічний журнал», «Теоретична і екс­периментальна хімія» (усі — Київ), «Журнал органічної та фармацевтичної хімії» (Київ, Харків), «Пита­н­ня хімії та хімічної технології» (Дні­про) та низка ін. спеціаліз. ви­дань.

Завантажити статтю