О’Коннор-Вілінська Валерія Олександрівна

О’КО́ННОР-ВІЛІ́НСЬКА Валерія Олександрівна (09(21). 12. 1866, с. Миколаївка Кременчуц. пов. Полтав. губ., нині Полтав. р-ну Полтав. обл. — 19. 12. 1930, м. Подєбради, нині Чехія) — письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дружина О. Вілінського. Батько О. — багатий землевласник ірланд. походження, мати належала до роду Лисенків, була троюрід. сес­трою М. Старицького. Освіту здобула в приват. київ. жін. гімназії. У 1890-х рр. працювала в єпархіал. школі, видавн. комітеті Харків. товариства грамотності, ред. «Харьковских ведомостей», де друкувала статті й театр. рецензії. Брала активну участь в укр. нац.-культур. русі Харкова, згодом — Києва. Від 1905 — чл. Київ. літ.-артист. товариства, товариства «Просвіта», Укр. клубу, ТУП; 1913 спільно із чоловіком увійшла до редколегії часопису «Сяйво». Під час 1-ї світової вій­ни працювала у товаристві допомоги населенню Пд. Росії «Юг», брала участь у заснуванні притулків для дітей біженців і виселенців із Галичини. Після Лютн. революції 1917 стала співзасн. і чл. УЦР, головою літ. секції Ген. секретарства освіти УЦР і Міністерства нар. освіти УНР. У листопаді 1918 разом із чоловіком виїхала до Швейцарії, 1919 — до Австрії, від 1922 — у Чехо-Словаччині. Спів­працювала з часописами «Воля» (Відень), «Нова Україна» (Прага), перекладала для видавництв «Чайка» і «Земля» твори франц. письменників: А. де Мюссе, Ш. Орлеана, В.-М. Гюґо, П. Верлена, Е. Тавона, А. Франса та ін. Її твори друкували також ж. «Жіноча доля» (Коломия), «Світ дитини» (Львів), «Пчілка» (Ужгород), «Тризуб» (Париж) тощо. У Відні очолювала закордонну укр. секцію «Ліги миру і свободи». В останні роки життя працювала в термінол. комісії Укр. госп. академії в Подєбрадах. Ще навчаючись у гімназії, почала писати (разом із Л. Старицькою-Черняхівською) одноактівки, авторка п’єс «Сніговий баль», «Візит» (обидві — 1910); драм «Інститутка» (1911), «Сторінки минулого» (1912); повісті «Скарб» (1924), роману-хроніки «На еміграції» (окреме вид. — Л., 2005) — про життя перших укр. дипломатів та початок становлення укр. дипломат. місій у Європі; спогадів «Лисенки й Старицькі» (Л., 1936). Писала також для дітей. Важко переживала передчасну смерть чоловіка, покінчила життя самогубством.

Рекомендована література

1. Торський Ю. Валерія О’Коннор-Вілінська // ЛНВ. 1931. № 4;
   Google Scholar Internet
2. Хорунжий Ю. У тузі за Батьківщиною і коханим // ЛУ. 2001, 15 лют.;
   Google Scholar Internet
3. Смоляр Л. Місце жінки в історії: до біографії Валерії О’Коннор-Вілінської // Етнічна історія народів Європи. 2001. Вип. 11.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю