Оксман Еммануїл Григорович

О́КСМАН Ем­мануїл Григорович (03(15). 01. 1899, м. Вознесенськ Єлисаветгр. пов. Херсон. губ., нині Микол. обл. — 21. 01. 1961, Москва) — археолог, бібліо­граф, історик літератури. Брат Ю. Оксмана. 1917 закін. Вознесен. гімназію та вступив до Одес. піхот. юнкер. училища, однак через роз­горта­н­ня воєн. дій 1918 припинив навч. У квітні–серпні 1918 навч. на словес. від­діл. істор.-філол. факультету Новорос. університету в Одесі, у серпні–грудні того ж року — у Катеринослав. гірн. ін­ституті (нині Дні­про). Закін. археол. від­діл (1923) і від­діл мови та літ-ри (1924) факультету профес. освіти Одес. ІНО. Від 1925 — асп. н.-д. каф., від 1929 — науковий спів­робітник Одес. археол. музею; водночас 1929–30 — позаштат. викл. Одес. ІНО. Був у наук. від­ряджен­ні у Ленін­граді (нині С.-Пе­тер­бург), де під керівництвом проф. О. Вальд­гауера працював у Ермітажі, Держ. академії історії матеріал. культури. Разом із М. Болтенком провів сортува­н­ня, опис і під­готовку для монтува­н­ня на картоні речей із роз­копок поселень Усатове (1921–26), Великий Куяльник (1921–26) та на о-ві Березань (1927), продемонстровані під час доповіді на Всеукр. археол. комітеті у Києві; здійснив контрол. роз­копки на Сухому лимані. У 1920-х рр. брав участь у діяльності етногр.-лінгвіст. секції Одес. комісії крає­знавства при ВУАН, Одес. філії Наук. ін­ституту ім. Т. Шевченка, Укр. наук. бібліогр. товариства, тюрк. комісії Одес. філії Всеукр. наук. асоц. сходо­знавства. Також від 1927 працював старшим бібліотекарем, згодом — консультантом із питань укр. етно­графії та літ-ри в Одес. публіч. б-ці, де провів бібліо­графува­н­ня наук. спадщини одного з перших істориків Одеси А. Скальковсь­кого. 1929 на засі­дан­ні наук. ради Одес. істор.-археол. музею захистив промоційну роботу «Тірінт та його роз­копува­н­ня». 22 жовт­ня 1930 заарешт., 18 лютого 1931 за звинуваче­н­ням у роз­голошен­ні секрет. свідчень та приховуван­ні своєї служби у частинах білогвард. армії засудж. до 10 р. таборів. Після до­строк. звільне­н­ня 1934 пере­ведений вільнона­йманим (ін­спектор тех. інспекції при гол. інж.) на будівництво ка­налу Мос­ква–Волга. 16 вересня 1937 заарешт. вдруге, за звинуваче­н­ням у контр­рев. діяльності засудж. до 10 р. таборів. Покара­н­ня від­бував у Мага­дан. обл. (РФ). 1947 звільнений, однак, оскільки не мав права поселятися у містах, працював у геол.-розв. партіях у Краснояр. краї та Калуз. обл. (РФ). 16 травня 1949 заарешт. втретє, за вироком від 29 червня того ж року від­правлений у засла­н­ня. Після багатьох апеляцій 1955 вироки від 1937 і 1949 були призупинені. Від­тоді мешкав і працював у Москві.

Завантажити статтю