ОЛЕКСА́НДР (Іноземцев Микола Іванович; 12(24). 08. 1887, м. Тобольськ, нині Тюмен. обл., РФ — 09. 02. 1948, м. Мюнхен, Німеч­чина) — церковний діяч. Закін. Тобол. духовну семінарію і С.-Пе­тербур. духовну академію зі ступ. канд. богословʼя (1913). 11 лютого 1912 прийняв чернечий постриг, 26 лютого висвяч. на ієродиякона, 22 березня — на ієромонаха. У вересні 1918 во­звед. у сан архімандрита, при­знач. єпархіал. місіонером до Мінська. У грудні того ж року ви­їхав до України, 1920 — до Стамбула. У серпні 1921 емігрував до Польщі. 4 червня 1922 митрополитом Георгієм (Ярошевським) і архі­єпис­копом Діонісієм (Валединським) хіротонізов. на єпис­копа Люблінського Православ. Церкви в Польщі. Від кінця 1922 — єпис­коп Пінський і Поліський, від 11 грудня 1925 — єпис­коп Поліський і Пінський, 3 червня 1927 во­звед. у сан архі­єпис­копа. Разом із єпис­копом Олексієм (Громадсь­ким) 1 листопада 1939 організував Синод Православ. Церкви в межах Зх. України та Зх. Білорусі. 1940 за від­мову повернутися до РПЦ звільнений на спокій. На поч. 2-ї світової вій­ни пере­йшов у юрисдикцію Діонісія (Валединського). Став одним з творців УАПЦ під керівництвом митрополита Полікарпа (Сікорського). Голова Церк. собору 8–10 лютого 1942 в Пінську (Білорусь), під час якого во­звед. в сан митрополита. 1944 евакуювався до Мюнхена. У січні 1945 пере­йшов у юрисдикцію РПЦ за кордоном, але вже в квітні заявив про від­новле­н­ня своєї каноніч. приналежності до Православ. Церкви в Польщі, яку очолював митрополит Діонісій (Валединський). Водночас продов­жував під­тримувати контакти з УАПЦ, зокрема в травні 1947 як почес. гість брав участь у роботі 2-го собору єпис­копів УАПЦ в Мюнхені. Через активну взаємодію з укр. автокефалістами 26 березня 1947 О. виключено зі складу ієрархів РПЦ за кордоном. Трагічно загинув за незʼясов. об­ставин.