Олесницький Євген Григорович

Визначення і загальна характеристика

ОЛЕСНИ́ЦЬКИЙ Євген Григорович (псевд. та крипт.: Е. О., Е. О. др., О., О-ий Евг., Євгеній, О-ий Є. д-р, О-ий Єв. та ін.; 05. 03. 1860, с. Великий Говилів, нині Терноп. р-ну Терноп. обл. — 26. 10. 1917, Ві­день, похов. у м. Стрий Львів. обл.) — громадсько-політичний діяч, право­знавець, економіст, публіцист, пере­кладач, театральний критик. Дядько Григорія та Ярослава Олесницьких. Дійсний член НТШ (1909). Закін. Терноп. гімназію (1878), правн. факультет Львів. університету (1883), у 1890 здобув ступ. д-ра права у цьому університеті. Під час навч. у гімназії став актив. учасником нац. руху та організацій серед укр. молоді, був головою молодіж. організації «Громада», товариства «Дружній Лихвар». Один із засн. першого укр. юрид. товариства «Кружок правників» (1881), яким опікувався О. Огоновський, серед його осн. здобутків — створе­н­ня (1882) комісії для випрацюва­н­ня укр. правн. термінології та б-ки товариства. У студент. роки дружба О. з І. Франком, В. Барвінським справила вирішал. вплив на становле­н­ня його світобаче­н­ня в дусі модер. українства (згодом О. став прототипом гол. героя повісті «Пере­хресні стежки» І. Франка — адвоката Євгенія Рафаловича). У цей час захопився журналіст. та літ. діяльністю, писав вірші й публікував їх у періодиці, пере­кладав польс., нім. і рос. авторів. Спів­працював у галиц. часописах, зокрема редагував ж. «Зеркало» (від 1885) та «Правда» (від 1888), був чл. редколегії г. «Діло» (1885–90). В остан­ній, зокрема, опублікував вагомі наук. роз­відки з екон. про­блематики: «Краєве дорогове законодавство в Галичині» (1887), «Примусова асикурація», «Нові робітничі закони в Австрії» (обидві — 1888), «Школа історична політичної економії і її ювілей в літературі» (1889) та ін. У цей час влас. кош­том видавав книжк. серії «Русько-Українська бібліотека» (1884–85, 14 вип.), в якій уміщені твори І. Нечуя-Левицького, Д. Мордовця, О. Кониського, С. Ру­данського, Уляни Кравченко, та «Українська бібліотека» (1884–86), що охоплювала книжки, при­знач. для пошире­н­ня серед укр. читачів. До 1890 працював театр. референтом справ «Народного театру» і пере­клав для укр. сцени низку пʼєс: «Пан Бенет» А. Фред­ра, «Донька Фабриція» Віль­бранда, «Лєна» М. Ясєнчика тощо. Друкував огляди театр. життя, про­блемні й гострополем. стат­ті. 1889 О. разом із К. Левицьким та А. Горбачевським почав видавати українською мовою фахову г. «Правнича часопись», де він від­повід­ав за екон. від­діл. Одночасно працював у львів. товаристві «Просвіта» (від 1909 — голова), написав для нього під­ручник «Конкуренція шкільна...» (Л., 1890). У 1891 О. склав адвокат. іспит та від­крив адвокат. канцелярію у Стрию, де від­разу за­провадив діловодство українською мовою. Ініціював створе­н­ня «Під­гірської ради» (від 1892 — голова), а також «Кружка музичного» (1894), який 1901 перейм. у Стрий. «Боян». 1894 заснував «Касу задаткову», в яку він вкладав чимало влас. коштів і що не­вдовзі стала однією з найпотужніших кредит. установ у Галичині, входив до складу дирекції «Руського товариства кредитового». 1900–17 — посол (депутат) до Галиц. кра­йового сейму, один із засн. нац.-демократ. партії, 1911–17 — до парламенту Австро-Угорщини, захищав укр. селянство, ви­ступав проти угод із поляками, боровся за демократизацію вибор. системи, проти нац. гніту галиц. русинів. 1904 при філії товариства «Просвіта» в Стрию засн. центр для молочар. ко­оперативів, що пізніше пере­твор. у «Кра­йовий союз господарсько-молочарсь­кий», а потім — у «Маслосоюз». Багато зусиль він вкладав у такі установи, як страх. товариство «Дністер», «Кра­йовий союз ревізійний», «Земельний банк гіпотечний». Як неперевершений захисник і промовець ви­ступав на політ. процесах під час т. зв. Баденів. виборів. Від 1909 — у Львові, присвятив себе повністю громад. роботі, зокрема в товаристві «Сільський господар» (1909–17 — голова). Від 1914 — у Відні: входив до делегації укр. парламент. послів, спів­працював із Гол. укр. радою та Союзом визволе­н­ня України, від 1915 — за­ступник голови Заг. укр. ради. О. залишив після себе багату спадщину — стат­ті, промови, реферати, художні та публіцист. твори. Деякі його праці ви­дано окремими книжками, оста­н­ня з них — кн. спогадів «Сторінки з мого життя» (ч. 1–2, Л., 1935; Стрий, 2007; Л., 2011) залишилася незакінченою. На честь О. на­звано вулицю в Стрию, на будинку, в якому він мешкав і де знаходилася його канцелярія (нині Стрий. краєзн. музей «Верховина»), встановлено бронз. таблицю з барельєфом «Стрийської трійці» (1998) — О., О. Бобикевича та О. Нижанківського, у рідному селі — погру­д­дя О. (2020, автори — Р. Вільгушинський та І. Жовнич).

Тв.: Регуляція ка­налових рік в Галичині. 1905; Про социяльне обезпеченє. 1909; Яка має бути наша рільнича організація? 1910; До боротьби! 1910 (усі — Львів).

Літ.: Бачинський В. Народний трибун. Життя і праця д-ра Євгена Олесницького. Л., 1938; Ващишин М. Видатний громадський діяч Галичини (До 140-річчя від дня народж. Є. Олесницького) // Дзвін. 2000. № 7.

ДА: Від­діл рукопису ЛННБУ. Ф. 167, оп. 2, п. 72.

М. В. Ващишин

Завантажити статтю