Олесь Олександр

ОЛЕ́СЬ Олександр (справж. — Кандиба Олександр Іванович; 23. 11(05. 12). 1878, містечко Білопі­л­ля Харків. губ., нині місто Сум. р-ну Сум. обл. — 22. 07. 1944, Прага, 29. 01. 2017 пере­похов. у Києві) — поет-лірик, драматург, прозаїк, пере­кладач, журналіст. Батько Олега Ольжича, дід О. Кандиби. Під час навч. (від 1893) у хлібороб. школі у м-ку Дергачі (нині місто Харків. р-ну Харків. обл.) видавав рукопис. ж. «Комета», в якому друкував власні вірші, написані укр. та рос. мовами. Закін. Харків. вет. ін­ститут (1906). Працював ветеринарним лікарем у Харківському земстві та Києві (1909–19). Від 1919 — в еміграції: Будапешт, Ві­день, де редагував ж. «Сміх», «На пере­ломі», був головою Союзу укр. журналістів, від 1923 — у Празі.

Знаковою подією у його літ. житті стала по­їздка на від­кри­т­тя памʼятника І. Котляревському в Полтаві (1903), під час якої О. по­зна­йомився з Б. Грінченком, В. Самійленком, М. Коцюбинським, Лесею Українкою, пере­дав свої вірші до одес. альманаху «Бага­т­тя», де дебютував 1905. Влітку 1906 від­відав Крим, тут уклав першу поет. кн. «З журбою радість обнялась» (С.-Пе­тербург, 1907), що отримала чимало схвал. від­гуків і ре­презентувала його як ніжного лірика й поета високого громадян. звуча­н­ня. Згодом видав «Поезії» — кн. 2 (С.-Пе­тербург, 1909) та кн. 3 (К., 1911), куди уві­йшли драм. поема «Над Дні­пром» та драм. етюд «Трагедія серця». 1913 побував в Італії, написав низку вір­шів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч під­кралась», «В долині тихій сон летить»), що збагатили укр. мариніст. лірику. У Києві ви­друкувані кн. 4 — «Драматичні етюди» (1914) та кн. 5 — «Пое­зії» (1917), в якій особливу увагу привертає цикл «З щоден­ника», наповнений урочистими інтонаціями, що пере­дають перші кроки в утверджен­ні нац. самосві­домості. Досить плідним творчо був період О. в еміграції: зб. «Чужиною» (Ві­день, 1919), «Княжа Україна» (1920; опубл. — Л., 1930), «Кому повім печаль мою…» (1923; опубл. — Л., 1931), «Поезії. Книга Х» (Л., 1931), «Цвіте трояндами…» (Прага, 1939), в яких червоною ниткою проходить роз­повідь про трагедію рідної України, у більшості поезій пере­важають на­строї самотності та приреченості, туги за батьківщиною. Важливим етапом творчої біо­графії автора стала сатир. зб. «Пере­зва» (Ві­день, 1921; ви­дана під псевд. В. Валентін; у Рад. Україні пере­ви­дана під на­звою «Емі­грантська пере­зва», Х., 1926), в якій вміщено як гуморист., так і гостро сатир. вірші, про тогочасні політ. події та діяльність декого з пред­ставників укр. еміграції. Завдяки своїй мило­звучності поезія О. набула широкої популярності. Після Т. Шевченка, до образу якого звертався впродовж усього свого життя і якому присвятив низку віршів («Шевченкові», 1912; «В роковини Шевченка», 1928),

О. вважають другим поетом за кількістю творів, покладених на музику композиторами-класиками, а також сучас. митцями. Зокрема, хор «Три менти» та 7 соло­співів («Айстри», «На сірій скелі мак цвіте», «Порвалися струни», «При­йди, при­йди», «Як зграя радісних пташок») написав М. Лисенко (1908–11). К. Стеценко — автор 19-ти соло­співів із фортепіано, зокрема лірико-драматичного монологу для контральто з фортепіано «Нащо, нащо тобі питати» (1909), ансамблів «Літньої ночі» («Дихають тихо акації ніжні»), «О не дивуйсь» для голосу (тенора), скрипки та фортепіано (перша згадка 1909), «Болить душа» для тенора (1907), «Зустрітися, щоб знову роз­лучитись» для сопрано або тенора (1909), «Скоро сонце засміється», «Небо з морем обнялося» (1909), «Ой чого ж ти, тополенько» для тенора (1909), «Пісні мої» для баритона (1909), «Пісня» для сопрано (1909, втрачена), «І ви покинули» для високого або низького голосу (1911), «Хтось постукав в моє серце» для високого голосу (1917), «Чому?» для тенора або баритона (1917), «Гроза про­йшла» для баритона (1918), «Ти все любиш його» для високого голосу (1918), «О, ще не всі умерли жалі» для сопрано (1919), «Пещу її» для високого голосу (1920), «Порвалися струни на арфі» для тенора або ансамблю (1920), «Ця пісня тобі» для тенора й баса з фортепіано. Він також написав хори а капела — «В країні мертвій» (чол. склад), «Коли вже ти, сонечко, мені зійдеш» (однорід. склад), «Раді­йте, спів­айте» (мішаний склад), «Усе жило, усе цвіло» (мішаний склад) та хори із су­проводом фортепіано — «Живи, Україно», «Над нами ніч», «Полинь, мій синочку», «Сонце на обрії» (усі — для мішаного складу).

Я. Степовий створив 9 камерно-вокал. композицій — зокрема «Зимою» («Дивилося сонце», 1905, уві­йшов до вокал. циклу «Барвінки») й 8 соло­співів, обʼ­єд­наних у вокал. цикл «Пісні на­строю» (1907–09): «Лився спів колись у мене», «О, ще не всі умерли жалі» — обидва для сопрано або тенора з фортепіано, «Долини сплять» для баса з фортепіано, «В квітках була душа моя» і «Скоро сонце засміється» для сопрано або тенора з фортепіано, «О, слово рідне!» для баритона з фортепіано, «Не беріть із зеленого лугу верби» та «Ні, не спів­ай пісень веселих» для сопрано або тенора з фортепіано. С. Людкевич, з яким О. по­зна­йомився 1912 у Києві на похороні М. Лисенка, у 1920–30-х рр. на слова поета написав 6 соло­співів — «Тайна», «Піду, втечу» (обидва — 1920), «Ти моя найкраща пісня» (1924), «Як любо жити» (1936), «Живіть» (кін. 1930-х рр.) та «Подайте вістоньку» (1922), який композитор написав і присвятив емі­грантам із Над­дні­прян. України (у серед. травня 1922 М. Грушевський з О. очолили у Відні допомог. комітет «Голод­ним України»; на трагедію України О. від­гукнувся низкою віршів на тему голодомору, частково на­друк. у львів. г. «Громадський вісник», і вже на­прикінці червня того ж року соло­спів С. Людкевича було опубл.).

На його слова С. Людкевич написав також твори для чол. хору а капела — «Журавлями в небо линуть» і «В хмарах сурми загриміли» (1936, на остан. вірш — варіант для мішаного хору). 3-ю строфу хору — «Грає море, вітер віє» він 1947 увів у фінал симф. картини «Наше море». Поодинокі твори на вір­ші О. написали Н. Нижанківський — соло­спів «При­йди» (між 1912 і 1927), В. Без­коровайний — жін. хори «Країно див» (1928), «Народним лицарям» (1929), соло­спів «Сміються, плачуть соловʼї» (1904), Є. Форостина — муз. картину «Над Дні­пром» (1926). Остан­ній набув популярності з нар. варіантом мелодії, створеної і записаної на Київщині. В обробці Л. Ревуцького вона уві­йшла до репертуару багатьох укр. спів­аків, зокрема Б. Гмирі й Н. Матвієнко. Л. Ревуцький також на слова О. написав романс «Де ті слова?» і 1-у ч. пое­ми «Щороку» — «Зима» для мішаного хору з орке­стром (обидва — 1923). Й. Кишакевич на слова О. написав 3 мішані хори а капела — «Ранок встає!», «Ой чого ти, тополенько, не цвітеш?» та «Роз­цвіли дзвіночки квіти», виконані на концерті Львів. «Бояна» 20 травня 1926, М. Корчинський — вокал.-симф. сюїту «Рожеві промені» (1969), дит. хор «Ой не сійтесь, сніги» та соло­спів для голосу з фортепіано «Жита», А. Кос-Ана­тольський — «Сміються, плачуть соловʼї» для колоратур. сопрано і чол. хору (1960).

Від 1960-х рр. чимало музики на слова О. створила Б. Фільц, зокрема — вокал. цикли «Срібні струни», присвяч. С. Людкевичу, для сопрано й фортепіано («О, ще не всі умерли жалі», «Ніжну-ніжну, як подих билини», «В небі жайворонки вʼють­ся», «Єсть квіти такі», «Затремтіли струни у душі моїй», «Весняний вітер»); «Від льоду до льоду» для дітей молодшого віку («Ялинка», «Снігурі», «Над колискою», «Скоро сонечко пригріє», «Все навколо зеленіє», «Дощик», «Пі­дем в поле», «Два хлопчики», «Вітер», «Сумно і весело» — усі дит. вірші О. написав для свого сина Олега); дит. хори для дітей серед. шкіл. віку (всі ви­дані), збірники дит. або жін. хорів із фортепіано «Хорові акварелі» («Сніги», «Звідкіль гості налетіли», «Тане сніг», «Веснянка», «Білі гуси», «У лісі», «Тихо у полі», «В небі жайворонки вʼють­ся») й «Від зими до зими» (12 хорів у су­проводі фортепіано, 10 з яких — хор. версія пісень із циклу «Від льоду до льоду»), а також хори «Холодно зараз в лісах і шугах», «Маленький пастушок» та один — «Капустонька» — акапельний; триптих для мішаного хору а капела («Веснянка», «Тихо у полі», «Троянди»).

Серед творів О. Білаша на слова О. — романс «Не жди докорів» (1964), героїч. марш «Прапор України» (1992), М. Бурмаки — пісні «Колискова» («Спала природа під ковдрою білою»), «Ой не квітни, весно», «Сніг в гаю». Рок-гурт «Кому Вниз» в альбомі «In kastus» має пісню «Вийди, змучена людьми…» на слова однойм. вірша поета. О. — автор опер. лібрето «Влада за кордоном», «Сон над Дні­пром», а також алегор. драм. етюда «Злотна нитка» (вві­­йшов до зб. «Драматичні етюди»), присвяч. М. Лисенкові (1912 виконали на громад. панахиді композитора), водевілів «По Мюл­леру» (1910), «Морока» (1911; обидва — Київ) та ін., драм «Земля обітована» (1935), в якій О. одним із перших в укр. літературі роз­крив суть сталін. політики, «Ніч на полонині» (1941; обидві — Прага) та ін., оповідань нарис. і новеліст. типів, психол. етюдів, легенд («Уста її всміхалися завжди...», «Пеклива мати», «Дід Василь», «Казбек і Машука»), творів для дітей («Бабусина пригода», «На­провесні» тощо), інсценізацій нар. казок («Івасик-Телесик» та ін.), а також пере­кладів — «Арабські казки» (1911), «Казки» В. Гауфа (1911; 1913) та «Пісні про Гайявату» Г. Лонгфел­ло (1912; усі — Київ), який вважають кращим пере­кладом українською мовою.

В еміграції була під­готовлена, однак не опубл., низка сатир. творів (2-а ч. зб. «Пере­зва», комедія на 4 дії «Ревізор з Камʼянки», трагікомедія «Народний суд»), поет. зб. «Маска» (вірші 1922–44), драм. твори остан. років життя (пʼєса на 4 дії «Шиночок на перед­місті», драм. етюди «Фінал», «Темний ліс» та ін.).

Творчість О. стала етапною для укр. поезії своєї доби, оскільки від­бивала складні перипетії конфлікту й взаємодії народниц. та модерніст. тенденцій. На формува­н­ня естет. ідеалу письмен­ника впливали біблійна символіка, фольклорні джерела, зх.-європ. і рос. символізм. О. як письмен­никові властиве прагне­н­ня філос. осмисле­н­ня вічних загадок буття людини, увага до внутр. життя особистості, особливо в її стосунках з природою, процесі формува­н­ня своєї морал. позиції, прагне­н­ня від­творити психологічно напруж. момент життя, дати картину сильних пристрастей героя у межових, критич. ситуаціях, життя у його яскравій чут­тєвій стихії, динаміці. Звідси діалогічна роз­критість, філософічність, сповід­альність, драматизація і символізація пере­важ. більшості творів. О. — тонкий інтер­претатор на­строєвого моменту, майстер форми, що поетизував природу, красу, любов як символи людського життя. Його твори мали певний вплив на формува­н­ня таких письмен­ників, як П. Тичина, В. Чумак та ін. Творчість О. періоду еміграції сприяла популяризації укр. літ-ри за межами України (Чехія, Словач­чина, Німеч­чина). На честь О. на­звані вулиці в багатьох насел. пунктах України, 2010 у Білопіл­лі йому встановлено памʼятник, 2018 на держ. рівні в Україні від­значено памʼятну дату — 140-річчя з дня народже­н­ня.

Завантажити статтю