О́ЛЬЖИЧ Олег (справж. — Кандиба Олег Олександрович, псевд. — К. Костянтин; 08(21). 07. 1907, Житомир — 10. 06. 1944, концтабір Заксенгаузен побл. Берліна) — поет, публіцист, археолог, політичний діяч. Син Олександра Олеся, чоловік К. Лазор, батько О. Кандиби. Кожній сфері діяльності від­повід­ає окреме імʼя: науковій — Кандиба, літературній — Ольжич, під­пільній і революційній діяльності — Кардаш. На­вчався у середній школі у Пущі-Водиці біля Києва, де працював ветлікарем батько, що згодом за доруче­н­ням УНР ви­їхав за кордон із дипломатичною місією. Деякий час залишався в Україні, 1923 з матірʼю пере­їхав до Берліна, а звідти — до Чехо-Словач­чини, де вся родина поселилася в с. Горне Черношіце побл. Праги. Завершивши на матуральних курсах середню освіту, на­вчався одночасно в УВУ, Високому педагогічному ін­ституті ім. М. Драгоманова та Карловому університеті у Празі, на філософському факультет якого вступив 1926, успішно склавши екзамен з латинської мови, якого не складали на матуральних курсах. На­вчався в українських високих школах випливало з прагне­н­ня охопити якнайбільше ділянок україно­знавства, зокрема досліджувати давню історію укр. та ін. словʼян. народів.

Особливо цікавила його археологія. Одночасне на­вча­н­ня в Карловому університеті та УВУ допомагало молодому вченому по­єд­нувати сучасну методику наукової роботи чеської школи з по­глибленим ви­вче­н­ням історії України. Семінарські праці, виконані в чеських професорів, були результатом польових досліджень, проведених із ві­домим укр. археологом Я. Пастернаком у місцевостях Галицького Поді­л­ля. Закінчив Карлів університет 1929, а 1930 йому було присвоєно науковий ступінь доктора наук зі спеціальності «археологія» за працю, присвячену неолітичній мальованій кераміці в Галичині. 1936 О. по­їхав до США, де ви­ступав із лекціями у Гарвардському університеті, став ініціатором створе­н­ня Всеукраїнського наукового ін­ституту Америки, взяв участь у багатьох між­народних конференціях, друкував праці в наук. збірниках укр., нім. та англ. мовами, видав моно­графію про неолітичну культуру с. Шипинці (Кіцман., нині Чернів. р-ну Чернів. обл.). 2007 у Києві ви­друковано кн. «Археологія» (упорядники — Ю. Рас­самахін, С. Рожов), де вперше зі­брані матеріали, що ре­презентують спадщину О. Кандиби як науковця-архео­лога, зокрема в ній зі­брана більшість опублікованих його досліджень у галузі археології в перекл. українською мовою.

Від 2-ї пол. 1930-х рр. О. роз­горнув активну громад.-політ. діяльність: 1937 став першим референтом створеної Є. Коновальцем Культурної референтури Проводу українських націоналістів. Після нападу Німеч­чини на СРСР О. разом із похід. групами ОУН(м) пере­йшов на території України. З осені 1941 до травня 1944 — у під­піл­лі: керівник Центрального керівництва ОУН та українського націоналістичного руху, 1942–43 — 1-й за­ступник голови Проводу українських націоналістів. У січні 1944 після арешту голови Проводу А. Мельника виконував його обовʼязки. Брав участь в організації Української Національної Ради в Києві, а після пере­бува­н­ня у Львові керував під­пільною діяльністю ОУН(м). 25 травня 1944 О. був заарештований у Львові та від­правлений до Берліна, а звідти транс­портований у табір Заксенгаузен, де помер, не витримавши катувань.

Поезія О. нерозривно повʼязана з його науковою діяльністю та політичною боротьбою. За життя видав зб. «Рінь» (Л., 1935) та «Вежі» (Прага, 1940), а 1946 посмертно ви­йшла кн. поезії «Підзамча» (без за­значе­н­ня місця вид.). Тематично його поезію можна поділити на історичну, творчим імпульсом для створе­н­ня якої служили його наук. зацікавле­н­ня, зокрема роз­копки, філософську та публіцистичну, про­йняту атмо­сферою політичної діяльності. Тематичні від­галуже­н­ня повʼя­зані з особистістю автора, спов­неною спраги думки й дії. Ліричний герой часто ви­ступає під маскою персонажа, пред­ставника якогось первісного племені, від імені якого ведеться мова. Для поезії О. характерна стислість вислову, стриманість, вона містить у собі великий заряд емоційності та інтелектуал. напруги. Писав О. й сатир. вірші, які під­писував псевд. К. Костянтин. Ви­ступав також у галузі критики та публіцистики, спрямува­н­ня його статей пере­дають назви, напр.: «Голод і сучасна українська поезія», «Во­йовнича неокласика» тощо. Актуальний і во­йовничий характер мають публіцистичні стат­ті на політичні теми, які друкували в часописах «Літературно-науковий вістник», «Обрії», «Напередодні» (усі — Львів), «Пробоєм» (Прага); був організатором укр. молодих сил у Чехо-Словач­чині, до складу якої входили тоді й землі Закарпа­т­тя.