ОЛЕ́ША Юрій Карлович (псевд.: Марія Малиновська, Dagni, Зубило, Касьян Агапов; 19. 02(03. 03). 1899, м. Єлисавет­град, нині Кропивницький — 10. 05. 1960, Мос­ква) — письмен­ник, драматург, кіносценарист, пере­кладач. Член СП СРСР (1934). У 1902 сімʼя О. пере­їхала в Одесу, де він закін. Рішельєв. гімназію (1917), ви­вчав 2 р. юриспруденцію в Новорос. університеті. Тут О. разом із молодими літераторами В. Катаєвим, Е. Багрицьким та І. Ільфом організував літ. групу «Зелена лампа», брав участь у випуску агітплакатів «ЮгРОСТА» (текс­ти під­писував псевд. Dagni), яке очолював поет-акме­їст В. Нарбут. 1921 на за­проше­н­ня остан­нього пере­їхав на роботу в Харків. Від 1922 жив і працював у Москві. Дебютував 1913 оповіда­н­ням «Скрипка» в одес. дит. г. «Гудок» під псевд. Марія Малиновська, перший вірш «Кларимонда» на­друк. 1915 у ж. «Южный вестник». 1917–20 публікував поезії, оповіда­н­ня, пʼєси в одес. часописах «Южный огонек», «Фигаро» та ін., ви­ступав як карикатурист у сатир. ж. «Бомба». 1918 на одес. сцені була по­ставлена його пʼєса «Маленькое сердце». Став ві­домим як фейлетоніст моск. газети залізничників «Гудок» (під псевд. Зубило). Популярність йому принесли роман «Зависть» (на­друк. 1927 у ж. «Красная новь»; окреме вид. — Мос­ква, 1928), що викликав палку дис­кусію у пресі, та роман-казка для дітей «Три толстяка» (Москва, 1928). Перший, написаний яскравою метафорич. мовою, концентрує увагу на конфлікті людини та епохи, ставить пита­н­ня про місце й долю інтелігенції у СРСР; у цьому творі вперше зʼявилася метафора рад. ладу — образ ковбаси як символ добробуту народу. 1929 автор інсценізував його під на­звою «Змова почут­тів» — Театр ім. Є. Вахтангова у Москві (реж. О. Попов) та Великий драм. театр у Ленін­граді (нині С.-Пе­тер­бург, реж. К. Тверський). Роман-казка «Три толстяка» (пере­кладений багатьма мовами світу, зокрема й укр. Ф. Маківчуком — К., 1958; 1983; 2003; 2007; 2013) оповід­ав про революцію у вига­даній країні та долю брата й сес­три, роз­лучених зловіс. трьома товстунами. Гол. героїню письмен­ник на­звав прі­звищем трьох сестер — Суок (наймолодша, Серафима, була його першим коха­н­ням, а із середульшою, Ольгою, він одружився). 1930 на замовле­н­ня МХАТу автор створив на основі твору пʼєсу (реж. М. Горчаков, під худож. керівництвом В. Немировича-Данченка; в Україні — Одес. театр ляльок, 1970), пізніше за мотивами казки по­ставлено балет (1935, музика В. Оранського, балет­мейстер І. Моїсеєв, Великий театр у Москві; поновлювався 1938 та 1941), оперу (1957, музика В. Рубіна, Саратов. театр опери та балету), знято мультиплікац. (1963, реж. В. і З. Брумберг, «Союзмультфільм») та худож. (1966, реж. О. Баталов, «Ленфільм») фільми. Йому належить пʼєса «Список благодеяний» (1930), що фактично була пере­ліком злочинів рад. влади; її по­становка В. Мейєрхольдом, який роз­почав репетиції, була заборонена 1931. Від серед. 1930-х рр. писав пере­важно нариси, кіносценарії та рецензії. Чимало літ. задумів О. залишилися нереалізованими (пʼєси «Бильбао», «Нищий», кіносценарії «Девочка в цирке», «Прощальная улыбка» та ін.); за його чернетками реж. М. Левітін здійснив по­становку пʼєси «Нищий, или Смерть Занда» (1986, театр «Ермітаж» у Мос­кві). Знята 1935 на «Українфільмі» (реж. А. Роом) за його сценарієм кіно­стрічка «Суворий юнак» була також заборонена через «грубі від­хиле­н­ня від стилю соціалістичного реалізму». У роки 2-ї світової вій­ни — на евакуації в Ашхабаді (нині Ашґабат). Ви­ступав на радіо, працював над сценаріями для Київ. кіностудії худож. фільмів. 1947 повернувся до Москви. Нових проз. творів не писав, заробляв на життя сценаріями мультфільмів («Дів­чинка в цирку», 1950; «Казка про мертву царівну і сім богатирів», 1951, спів­­авт., тощо) та інсценівками класич. творів для театру (роман «Ідіот» Ф. Достоєвського, Театр ім. Є. Вахтангова, 1958). Автор кіносценаріїв «Болотні солдати» (1938), «Помилка інженера Кочина» (1939; обидва — реж. О. Мачерет), «Кіно за ХХ років» (1940, реж. Е. Шуб, Вс. Пудовкін; усі — спів­­авт.), «Гранатовий браслет» (1964), «Квіти запізнілі» (1969; обидва — реж. А. Роом; усі — «Мосфільм»); пере­кладу поеми Лесі Українки «У катакомбах» та турк­мен. поезії, нарисів про Е. Гемінґвея, К. Чапека, Г. Вел­лса та ін. Водночас продовжував вести щоден­ник. записи: після смерті письмен­ника дружина та його друг В. Шкловський упорядкували частину заміток із щоден­ників, архівів та видали кн. «Ни дня без строчки» (1965; повне вид. — «Книга прощания», 2015; обидва — Мос­ква). Спогади про О. залишили ві­домі рос. культурні діячі (Л. Нікулін, С. Герасимов, Б. Ліванов, О. Лепешинська, Є. Габрилович, К. Паустовський, Е. Казакевич та ін.). Імʼям О. на­звано вулиці в Одесі (1987; на будинку № 3 від­крито мемор. дошку, 2008) та м. Гродно (Білорусь, 2010). Екс­позиція, присвяч. О., роз­таш. у залі Одес. літ. музею (від 1984). На Алеї зірок Одеси 2014 від­крито зірку його імені. 2016 Одес. театр юного глядача на­звано імʼям О.