Олеша Юрій Карлович

ОЛЕ́ША Юрій Карлович (псевд.: Марія Малиновська, Dagni, Зубило, Касьян Агапов; 19. 02(03. 03). 1899, м. Єлисаветград, нині Кропивницький — 10. 05. 1960, Мос­ква) — письменник, драматург, кіносценарист, перекладач. Член СП СРСР (1934). У 1902 сім’я О. переїхала в Одесу, де він закін. Рішельєв. гімназію (1917), вивчав 2 р. юриспруденцію в Новорос. університеті. Тут О. разом із молодими літераторами В. Катаєвим, Е. Багрицьким та І. Ільфом організував літ. групу «Зелена лампа», брав участь у випуску агітплакатів «ЮгРОСТА» (тексти підписував псевд. Dagni), яке очолював поет-акмеїст В. Нарбут. 1921 на запрошення останнього переїхав на роботу в Харків. Від 1922 жив і працював у Москві. Дебютував 1913 оповіданням «Скрипка» в одес. дит. г. «Гудок» під псевд. Марія Малиновська, перший вірш «Кларимонда» надрук. 1915 у ж. «Южный вестник». 1917–20 публікував поезії, оповідання, п’єси в одес. часописах «Южный огонек», «Фигаро» та ін., виступав як карикатурист у сатир. ж. «Бомба». 1918 на одес. сцені була поставлена його п’єса «Маленькое сердце». Став відомим як фейлетоніст моск. газети залізничників «Гудок» (під псевд. Зубило). Популярність йому принесли роман «Зависть» (надрук. 1927 у ж. «Красная новь»; окреме вид. — Мос­ква, 1928), що викликав палку дискусію у пресі, та роман-казка для дітей «Три толстяка» (Москва, 1928). Перший, написаний яскравою метафорич. мовою, концентрує увагу на конфлікті людини та епохи, ставить питання про місце й долю інтелігенції у СРСР; у цьому творі вперше з’явилася метафора рад. ладу — образ ковбаси як символ добробуту народу. 1929 автор інсценізував його під назвою «Змова почуттів» — Театр ім. Є. Вахтангова у Москві (реж. О. Попов) та Великий драм. театр у Ленінграді (нині С.-Пе­тер­бург, реж. К. Тверський). Роман-казка «Три толстяка» (перекладений багатьма мовами світу, зокрема й укр. Ф. Маківчуком — К., 1958; 1983; 2003; 2007; 2013) оповідав про революцію у вигаданій країні та долю брата й сес­три, розлучених зловіс. трьома товстунами. Гол. героїню письменник назвав прізвищем трьох сестер — Суок (наймолодша, Серафима, була його першим коханням, а із середульшою, Ольгою, він одружився). 1930 на замовлення МХАТу автор створив на основі твору п’єсу (реж. М. Горчаков, під худож. керівництвом В. Немировича-Данченка; в Україні — Одес. театр ляльок, 1970), пізніше за мотивами казки поставлено балет (1935, музика В. Оранського, балетмейстер І. Моїсеєв, Великий театр у Москві; поновлювався 1938 та 1941), оперу (1957, музика В. Рубіна, Саратов. театр опери та балету), знято мультиплікац. (1963, реж. В. і З. Брумберг, «Союзмультфільм») та худож. (1966, реж. О. Баталов, «Ленфільм») фільми. Йому належить п’єса «Список благодеяний» (1930), що фактично була переліком злочинів рад. влади; її постановка В. Мейєрхольдом, який розпочав репетиції, була заборонена 1931. Від серед. 1930-х рр. писав переважно нариси, кіносценарії та рецензії. Чимало літ. задумів О. залишилися нереалізованими (п’єси «Бильбао», «Нищий», кіносценарії «Девочка в цирке», «Прощальная улыбка» та ін.); за його чернетками реж. М. Левітін здійснив постановку п’єси «Нищий, или Смерть Занда» (1986, театр «Ермітаж» у Мос­кві). Знята 1935 на «Українфільмі» (реж. А. Роом) за його сценарієм кінострічка «Суворий юнак» була також заборонена через «грубі відхилення від стилю соціалістичного реалізму». У роки 2-ї світової вій­ни — на евакуації в Ашхабаді (нині Ашґабат). Виступав на радіо, працював над сценаріями для Київ. кіностудії худож. фільмів. 1947 повернувся до Москви. Нових проз. творів не писав, заробляв на життя сценаріями мультфільмів («Дів­чинка в цирку», 1950; «Казка про мертву царівну і сім богатирів», 1951, спів­авт., тощо) та інсценівками класич. творів для театру (роман «Ідіот» Ф. Достоєвського, Театр ім. Є. Вахтангова, 1958). Автор кіносценаріїв «Болотні солдати» (1938), «Помилка інженера Кочина» (1939; обидва — реж. О. Мачерет), «Кіно за ХХ років» (1940, реж. Е. Шуб, Вс. Пудовкін; усі — спів­авт.), «Гранатовий браслет» (1964), «Квіти запізнілі» (1969; обидва — реж. А. Роом; усі — «Мосфільм»); перекладу поеми Лесі Українки «У катакомбах» та туркмен. поезії, нарисів про Е. Гемінґвея, К. Чапека, Г. Веллса та ін. Водночас продовжував вести щоденник. записи: після смерті письменника дружина та його друг В. Шкловський упорядкували частину заміток із щоденників, архівів та видали кн. «Ни дня без строчки» (1965; повне вид. — «Книга прощания», 2015; обидва — Мос­ква). Спогади про О. залишили відомі рос. культурні діячі (Л. Нікулін, С. Герасимов, Б. Ліванов, О. Лепешинська, Є. Габрилович, К. Паустовський, Е. Казакевич та ін.). Ім’ям О. названо вулиці в Одесі (1987; на будинку № 3 відкрито мемор. дошку, 2008) та м. Гродно (Білорусь, 2010). Експозиція, присвяч. О., розташ. у залі Одес. літ. музею (від 1984). На Алеї зірок Одеси 2014 відкрито зірку його імені. 2016 Одес. театр юного глядача названо ім’ям О.

Тв.: Стихи. Москва, 1927; Избранное. Москва, 1935; 1936; 1974; 1983; 1987; 2019; Избранные сочинения. Москва, 1956; Повести и рассказы. Москва, 1965; Пьесы. Статьи о театре и драматургии. Москва, 1968; 1969; Облако: Стихи. О., 1999; Три толстяка: Сказка. Ни дня без строчки: Дневники. О., 2019; Малое собрание сочинений. С.-Пе­тербург, 2020; укр. перекл. — Чобітки панські — мішки пролетарські. Х., 1921.

Літ.: Чудакова М. О. Мастерство Юрия Олеши. Москва, 1972; Панченко І. Г. У пошуках досконалості (Про творчість Ю. К. Олеші). К., 1974; Воспоминания о Юрии Олеше. Москва, 1975; Белинков А. В. Сдача и гибель советского интеллигента. Мадрид, 1976; Варна В. В. Миф Юрия Олеши. О., 2013.

О. Л. Яворська

Основні твори

Стихи. Москва, 1927; Избранное. Москва, 1935; 1936; 1974; 1983; 1987; 2019; Избранные сочинения. Москва, 1956; Повести и рассказы. Москва, 1965; Пьесы. Статьи о театре и драматургии. Москва, 1968; 1969; Облако: Стихи. О., 1999; Три толстяка: Сказка. Ни дня без строчки: Дневники. О., 2019; Малое собрание сочинений. С.-Пе­тербург, 2020; укр. перекл. – Чобітки панські – мішки пролетарські. Х., 1921.

Рекомендована література

1. Чудакова М. О. Мастерство Юрия Олеши. Москва, 1972;
   Google ScholarInternet
2. Панченко І. Г. У пошуках досконалості (Про творчість Ю. К. Олеші). К., 1974;
   Google ScholarInternet
3. Воспоминания о Юрии Олеше. Москва, 1975;
   Google ScholarInternet
4. Белинков А. В. Сдача и гибель советского интеллигента. Мадрид, 1976;
   Google ScholarInternet
5. Варна В. В. Миф Юрия Олеши. О., 2013.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю