Олігофренопедагогіка

ОЛІГОФРЕНОПЕДАГО́ГІКА (від оліго..., грец. φρήν — розум і педагогіка) — галузь корекційної педагогіки, що ви­вчає закономірності освіти, на­вча­н­ня, вихова­н­ня, а також шляхи корекції від­хилень психофізичного роз­витку дітей з інтелектуальними поруше­н­нями, яким властиві системні та сталі недоліки пі­знавальної діяльності. Нині терміни «олігофренопедагогіка» та «корекційна психопедагогіка» можуть одночасно вживати у значен­ні науки про соціальну корекційно-виховну роботу з дітьми з інтелектуальними поруше­н­нями.

Предметом О. як науки є керува­н­ня роз­витком і соціалізацією дітей з інтелектуальними поруше­н­нями шляхом їхнього вихова­н­ня та на­вча­н­ня, зокрема в закладах освіти (до­шкільної освіти компенсаційного типу, спеціальних школах, на­вчально-реабілітаційних центрах, закладах освіти з інтегрованим та/або інклюзивним на­вча­н­ням). Уся система корекційно-роз­виткового на­вча­н­ня покликана соціально реабілітувати та інтегрувати дитину з інтелектуальними поруше­н­нями в соціальне середовище, роз­винути як особистість, здатну до су­спільно-корисної діяльності з урахува­н­ням її потенційних можливостей і потреб.

Основні зав­да­н­ня О.: дослідже­н­ня сутності та модально-специфічних закономірностей роз­витку та соціалізації дітей і під­літків з інтелектуальними поруше­н­нями різних ступенів (легкого, помірного, тяжкого та глибокого) і видів (олігофренії, деменції); удосконале­н­ня наявних та роз­робле­н­ня нових шляхів і засобів корекції інтелектуальних порушень; роз­робле­н­ня концепцій та від­повід­ного наукового забезпече­н­ня щодо новітніх освітніх закладів, ви­вче­н­ня цілей, зав­дань, принципів, змісту на­вча­н­ня та вихова­н­ня дітей з інтелектуальними поруше­н­нями; дослідже­н­ня організаційних форм та умов, роз­робле­н­ня ефективних методів, при­йомів і засобів на­вча­н­ня та вихова­н­ня дітей та під­літків з інтелектуальними поруше­н­нями з урахува­н­ням особливостей роз­витку; роз­робле­н­ня моделей педагогічної допомоги та су­проводу дітей, під­літків та молодих людей з інтелектуальними поруше­н­нями у процесі їх соціалізації, шляхів спів­праці із сімʼями дітей з інтелектуальними поруше­н­нями та їх су­проводу на між­дисциплінарних засадах, стандартів спеціальної освіти для дітей з інтелектуальними поруше­н­нями різного віку і різних ступенів, змісту, форм і методів ран­ньої корекційної допомоги дітям з органічними ушкодже­н­нями ЦНС; дослідже­н­ня шляхів ефективної інтеграції та інклюзії дітей з інтелектуальними поруше­н­нями в середовище здорових однолітків; ви­вче­н­ня новітнього педагогічного досвіду та можливостей його впровадже­н­ня в практику роботи спеціальних закладів; пошук ефективних методів педагогічної корекції вторин­них від­хилень у психофізичному роз­витку, шляхів соціальної адаптації та інтеграції в су­спільство, в результаті якої можна досягти максимально незалежного та гідного життя особам з інтелектуальними поруше­н­нями. Отже, зав­да­н­ня О. збігаються із зав­да­н­нями вихова­н­ня та на­вча­н­ня всіх дітей загалом, але одночасно мають свою корекційну спрямованість.

Методами дослідже­н­ня в О. є: спо­стереже­н­ня, бесіда, біо­графічний метод, анкетува­н­ня, ви­вче­н­ня продуктів діяльності, психолого-педагогічної документації, екс­перимент. Окрім того, О. використовує методи спеціальної психології, математичної статистики, враховує результати клінічних досліджень. О. поділяють на до­шкільну, шкільну та на­вча­н­ня і вихова­н­ня осіб з тяжкими та глибокими ступенями інтелектуальних порушень. До роз­ділів шкільної О. належать: загальні основи О. (ви­вчають загальні закономірності на­вча­н­ня, вихова­н­ня та здобу­т­тя освіти дітьми з інтелектуальними поруше­н­нями); спеціальна дидактика (пита­н­ня теорії на­вча­н­ня дітей шкільного віку з інтелектуальними поруше­н­нями); теорія корекційного вихова­н­ня (про­блеми вихова­н­ня школярів з інтелектуальними поруше­н­нями та корекції недоліків їх роз­витку); школо­знавство (пита­н­ня організації корекційно-педагогічного процесу та методики роботи педагогічного персоналу спеціальних шкіл для дітей з інтелектуальними поруше­н­нями).

Перші спроби на­вча­н­ня і вихова­н­ня дітей з тяжкими та глибокими інтелектуальними поруше­н­нями було здійснено в 19 ст. у Франції Ж. Ітаром та Е. Сегеном. У цей же період 1836 П. Бутковський заснував перший не лише в Україні, а й у всій Російській імперії притулок для глибоко ро­зумово від­сталих дітей, що мав назву «Школа біля воріт лікарні»: його було від­крито при Харківській психіатричній лікарні — «Сабуровій дачі» (нині Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3). На базі притулку здійснювали перші спроби формува­н­ня в осіб з глибокими інтелектуальними поруше­н­нями навичок самообслуговува­н­ня, «від­чу­т­тя власного тіла» та елементарних математичних уявлень. Про­гресивні по­гляди П. Бутковського на природу виникне­н­ня інтелектуальних порушень, їх етіологію та специфічні закономірності роз­витку таких дітей до­зволили закласти основу формува­н­ня вітчизняної О.

У само­стійну галузь науки О. ви­окремилася на початку 1970-х рр. Значний внесок у її роз­виток здійснили Л. Виготський, І. Єременко, Л. Занков, І. Соколянський, Т. Власова, О. Граборов, Г. Дульнєв, Х. Замський, І. Левінсон, В. Петрова, Ж. Шиф та інші. На­прикінці 1950-х — на початку 1960-х рр. особливе значе­н­ня в роз­роблен­ні основ спеціальної дидактики мали наукові праці Володимира Бондаря, В. Басюри, Л. Вавіної, Г. Дульнєва, І. Єременка, Г. Мерсіянової, В. Синьова. Широке коло досліджень присвячували пита­н­ням загальнотрудового на­вча­н­ня дітей з інтелектуальними поруше­н­нями в умовах допоміжної школи (Віктор Бондар, О. Хохліна, Є. Білевич, С. Максименко, Г. Мерсіянова, К. Турчинська, О. Чекурда). Значним доробком О. та психології дітей з інтелектуальними поруше­н­нями стали дослідже­н­ня про­блеми корекції інтелектуальних порушень учнів допоміжної школи В. Синьова; корекційної роботи в системі фізичного вихова­н­ня таких дітей М. Козленка. У 1970-х рр. активізувалося ви­вче­н­ня про­блеми теоретичних основ до­шкільної О. Пита­н­ням організації до­шкільного на­вча­н­ня і вихова­н­ня наукові праці присвятили Н. Морозова, Н. Уманська, Т. Цибулько; пита­н­ням діагностики інтелектуальних порушень ви­вчали А. Дьячкова, Н. Стадненко; про­блемам здійсне­н­ня логокорекційної роботи з дітьми з інтелектуальними поруше­н­нями висвітлювали Є. Соботович, М. Шеремет, Т. Філічова.

На сучасному етапі роз­витку О. та психології дітей з інтелектуальними поруше­н­нями особливого значе­н­ня набули фундаментальні наукові дослідже­н­ня Ю. Бистрової, О. Боряк, Т. Дегтяренко, І. Дмитрієвої, О. Мамічевої, С. Миронової, В. Нечипоренко, О. Проскурняк, Д. Супрун, М. Супруна, С. Яковлєвої та інших. Актуальними напрямами сучасних досліджень у галузі О. є рання діагностика та корекція порушень роз­витку при дифузних ураже­н­нях ЦНС; між­дисциплінарний су­провід процесів роз­витку та соціалізації осіб з інтелектуальними поруше­н­нями; новітні технології корекції роз­витку дітей із комплексними поруше­н­нями; викори­ста­н­ня ресурсів поза­шкільної освіти у процесі соціалізації та роз­витку осіб з інтелектуальними поруше­н­нями; удосконале­н­ня інклюзивного на­вча­н­ня дітей та під­літків з інтелектуальними поруше­н­нями.

Завантажити статтю