Олігофренопедагогіка

Визначення і загальна характеристика

ОЛІГОФРЕНОПЕДАГО́ГІКА (від оліго..., грец. φρήν — розум і педагогіка) — галузь корекційної педагогіки, що вивчає закономірності освіти, навчання, виховання, а також шляхи корекції відхилень психофізичного розвитку дітей з інтелектуальними порушеннями, яким властиві системні та сталі недоліки пізнавальної діяльності. Нині терміни «олігофренопедагогіка» та «корекційна психопедагогіка» можуть одночасно вживати у значенні науки про соціальну корекційно-виховну роботу з дітьми з інтелектуальними порушеннями.

Предметом О. як науки є керування розвитком і соціалізацією дітей з інтелектуальними порушеннями шляхом їхнього виховання та навчання, зокрема в закладах освіти (дошкільної освіти компенсаційного типу, спеціальних школах, навчально-реабілітаційних центрах, закладах освіти з інтегрованим та/або інклюзивним навчанням). Уся система корекційно-розвиткового навчання покликана соціально реабілітувати та інтегрувати дитину з інтелектуальними порушеннями в соціальне середовище, розвинути як особистість, здатну до суспільно-корисної діяльності з урахуванням її потенційних можливостей і потреб.

Основні завдання О.: дослідження сутності та модально-специфічних закономірностей розвитку та соціалізації дітей і підлітків з інтелектуальними порушеннями різних ступенів (легкого, помірного, тяжкого та глибокого) і видів (олігофренії, деменції); удосконалення наявних та розроблення нових шляхів і засобів корекції інтелектуальних порушень; розроблення концепцій та відповідного наукового забезпечення щодо новітніх освітніх закладів, вивчення цілей, завдань, принципів, змісту навчання та виховання дітей з інтелектуальними порушеннями; дослідження організаційних форм та умов, розроблення ефективних методів, прийомів і засобів навчання та виховання дітей та підлітків з інтелектуальними порушеннями з урахуванням особливостей розвитку; розроблення моделей педагогічної допомоги та супроводу дітей, підлітків та молодих людей з інтелектуальними порушеннями у процесі їх соціалізації, шляхів співпраці із сім’ями дітей з інтелектуальними порушеннями та їх супроводу на міждисциплінарних засадах, стандартів спеціальної освіти для дітей з інтелектуальними порушеннями різного віку і різних ступенів, змісту, форм і методів ранньої корекційної допомоги дітям з органічними ушкодженнями ЦНС; дослідження шляхів ефективної інтеграції та інклюзії дітей з інтелектуальними порушеннями в середовище здорових однолітків; вивчення новітнього педагогічного досвіду та можливостей його впровадження в практику роботи спеціальних закладів; пошук ефективних методів педагогічної корекції вторинних відхилень у психофізичному розвитку, шляхів соціальної адаптації та інтеграції в суспільство, в результаті якої можна досягти максимально незалежного та гідного життя особам з інтелектуальними порушеннями. Отже, завдання О. збігаються із завданнями виховання та навчання всіх дітей загалом, але одночасно мають свою корекційну спрямованість.

Методами дослідження в О. є: спостереження, бесіда, біографічний метод, анкетування, вивчення продуктів діяльності, психолого-педагогічної документації, експеримент. Окрім того, О. використовує методи спеціальної психології, математичної статистики, враховує результати клінічних досліджень. О. поділяють на дошкільну, шкільну та навчання і виховання осіб з тяжкими та глибокими ступенями інтелектуальних порушень. До розділів шкільної О. належать: загальні основи О. (вивчають загальні закономірності навчання, виховання та здобуття освіти дітьми з інтелектуальними порушеннями); спеціальна дидактика (питання теорії навчання дітей шкільного віку з інтелектуальними порушеннями); теорія корекційного виховання (проблеми виховання школярів з інтелектуальними порушеннями та корекції недоліків їх розвитку); школознавство (питання організації корекційно-педагогічного процесу та методики роботи педагогічного персоналу спеціальних шкіл для дітей з інтелектуальними порушеннями).

Перші спроби навчання і виховання дітей з тяжкими та глибокими інтелектуальними порушеннями було здійснено в 19 ст. у Франції Ж. Ітаром та Е. Сегеном. У цей же період 1836 П. Бутковський заснував перший не лише в Україні, а й у всій Російській імперії притулок для глибоко розумово відсталих дітей, що мав назву «Школа біля воріт лікарні»: його було відкрито при Харківській психіатричній лікарні — «Сабуровій дачі» (нині Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3). На базі притулку здійснювали перші спроби формування в осіб з глибокими інтелектуальними порушеннями навичок самообслуговування, «відчуття власного тіла» та елементарних математичних уявлень. Прогресивні погляди П. Бутковського на природу виникнення інтелектуальних порушень, їх етіологію та специфічні закономірності розвитку таких дітей дозволили закласти основу формування вітчизняної О.

У самостійну галузь науки О. виокремилася на початку 1970-х рр. Значний внесок у її розвиток здійснили Л. Виготський, І. Єременко, Л. Занков, І. Соколянський, Т. Власова, О. Граборов, Г. Дульнєв, Х. Замський, І. Левінсон, В. Петрова, Ж. Шиф та інші. Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х рр. особливе значення в розробленні основ спеціальної дидактики мали наукові праці Володимира Бондаря, В. Басюри, Л. Вавіної, Г. Дульнєва, І. Єременка, Г. Мерсіянової, В. Синьова. Широке коло досліджень присвячували питанням загальнотрудового навчання дітей з інтелектуальними порушеннями в умовах допоміжної школи (Віктор Бондар, О. Хохліна, Є. Білевич, С. Максименко, Г. Мерсіянова, К. Турчинська, О. Чекурда). Значним доробком О. та психології дітей з інтелектуальними порушеннями стали дослідження проблеми корекції інтелектуальних порушень учнів допоміжної школи В. Синьова; корекційної роботи в системі фізичного виховання таких дітей М. Козленка. У 1970-х рр. активізувалося вивчення проблеми теоретичних основ дошкільної О. Питанням організації дошкільного навчання і виховання наукові праці присвятили Н. Морозова, Н. Уманська, Т. Цибулько; питанням діагностики інтелектуальних порушень вивчали А. Дьячкова, Н. Стадненко; проблемам здійснення логокорекційної роботи з дітьми з інтелектуальними порушеннями висвітлювали Є. Соботович, М. Шеремет, Т. Філічова.

На сучасному етапі розвитку О. та психології дітей з інтелектуальними порушеннями особливого значення набули фундаментальні наукові дослідження Ю. Бистрової, О. Боряк, Т. Дегтяренко, І. Дмитрієвої, О. Мамічевої, С. Миронової, В. Нечипоренко, О. Проскурняк, Д. Супрун, М. Супруна, С. Яковлєвої та інших. Актуальними напрямами сучасних досліджень у галузі О. є рання діагностика та корекція порушень розвитку при дифузних ураженнях ЦНС; міждисциплінарний супровід процесів розвитку та соціалізації осіб з інтелектуальними порушеннями; новітні технології корекції розвитку дітей із комплексними порушеннями; використання ресурсів позашкільної освіти у процесі соціалізації та розвитку осіб з інтелектуальними порушеннями; удосконалення інклюзивного навчання дітей та підлітків з інтелектуальними порушеннями.

Завантажити статтю