Олійник Юрій Миколайович

Визначення і загальна характеристика

ОЛІ́ЙНИК Юрій Микола­йович (20. 09. 1956, Луцьк) — письмен­ник, пере­кладач. Син М. Олійника. Член НСПУ (1988). Лауреат конкурсів «Слово України» (Австралія, 1994) та ж. «Світо-вид» (1996). Закін. істор. факультет Київ. університету (1978). Працював н. с. Держ. істор. музею УРСР (1978–81), ст. н. с. та зав. сектору археології Музею історії міста Києва (1981–88), літ. ред. видавництва «Радянський письмен­ник» (1988–89), заст. гол. ред. альманаху «Хроніка-2000» (1990–94; усі — Київ). У 1990-х — на поч. 2000-х рр. — пере­кладач і ред. низки амер. проектів тех. допомоги Україні. Учасник наук. екс­педицій НАНУ з роз­копок памʼяток трипіл. та зарубинец. археол. культур, пізньо­скіф. часу та доби Київ. Русі (1972–99). Дебютував добіркою віршів у г. «Літературна Україна» (1979, 23 січня). Автор філос. новел та притч, істор. творів, романів і повістей, а також публіцист. статей, нарисів та коментарів у періодиці (ж. «Дні­про», «Ранок», «Київ», «Світо-вид»). Творам характерні філософічність і лаконічність, гумор, іронія та світлий смуток. Окремими вид. ви­йшли пере­клади з англ. мови — «Походже­н­ня Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг)» О. Пріцака (1997, спів­­авт.), «Одеса. Історія міста» П. Герлігі (1998; обидва — Київ), «Судний день» Р. Ґреґорі (Х., 2001, спів­­авт.), «Соціологія постмодернізму» С. Леша (Л., 2003); з англ. та італ. — «Сутність нігілізму» Е. Северино (К., 2020); з рос. — «Яга» Х. Талан (Л., 2002).

Тв.: Люди і дерева. 1983; Дерева ростуть до зірок. 1987; Інферналії. 2000; Хроніка абсурду. 2002; Бушмени. 2004; Кіт і медуза: Ганебний чудовий світ. 2015; Берег мандаринових гаїв. 2015; Живі й мертві. 2021 (усі — Київ).

Літ.: Він­грановський М. Дорога в неспокій // Олійник Ю. Дерева ростуть до зірок. К., 1987; Буценко О. Післямова // Світо-вид. 1996. № 1; Кулик О. В. Філософія історії Юрія Олійника // Грані: Альм. 2011. № 1.

О. А. Буценко

Завантажити статтю