Олійник Юрій Миколайович
ОЛІ́ЙНИК Юрій Миколайович (20. 09. 1956, Луцьк) — письменник, перекладач. Син М. Олійника. Член НСПУ (1988). Лауреат конкурсів «Слово України» (Австралія, 1994) та ж. «Світо-вид» (1996). Закін. істор. факультет Київ. університету (1978). Працював н. с. Держ. істор. музею УРСР (1978–81), ст. н. с. та зав. сектору археології Музею історії міста Києва (1981–88), літ. ред. видавництва «Радянський письменник» (1988–89), заст. гол. ред. альманаху «Хроніка-2000» (1990–94; усі — Київ). У 1990-х — на поч. 2000-х рр. — перекладач і ред. низки амер. проектів тех. допомоги Україні. Учасник наук. експедицій НАНУ з розкопок пам’яток трипіл. та зарубинец. археол. культур, пізньоскіф. часу та доби Київ. Русі (1972–99). Дебютував добіркою віршів у г. «Літературна Україна» (1979, 23 січня). Автор філос. новел та притч, істор. творів, романів і повістей, а також публіцист. статей, нарисів та коментарів у періодиці (ж. «Дніпро», «Ранок», «Київ», «Світо-вид»). Творам характерні філософічність і лаконічність, гумор, іронія та світлий смуток. Окремими вид. вийшли переклади з англ. мови — «Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг)» О. Пріцака (1997, співавт.), «Одеса. Історія міста» П. Герлігі (1998; обидва — Київ), «Судний день» Р. Ґреґорі (Х., 2001, співавт.), «Соціологія постмодернізму» С. Леша (Л., 2003); з англ. та італ. — «Сутність нігілізму» Е. Северино (К., 2020); з рос. — «Яга» Х. Талан (Л., 2002).
Додаткові відомості
- Основні твори
- Люди і дерева. 1983; Дерева ростуть до зірок. 1987; Інферналії. 2000; Хроніка абсурду. 2002; Бушмени. 2004; Кіт і медуза: Ганебний чудовий світ. 2015; Берег мандаринових гаїв. 2015; Живі й мертві. 2021 (усі — Київ).
Рекомендована література
- Вінграновський М. Дорога в неспокій // Олійник Ю. Дерева ростуть до зірок. К., 1987;
- Буценко О. Післямова // Світо-вид. 1996. № 1;
- Кулик О. В. Філософія історії Юрія Олійника // Грані: Альм. 2011. № 1.
Завантажити статтю
.jpg){kind=small}
Людина 
