Ольхівський Борис Юліанович

ОЛЬХІ́ВСЬКИЙ Борис Юліанович (псевд.: М. Куницький, П. Щитинець, Борис Поліщук, Б. О., Нотатник, Левко Панасенко, Омелян Павлюк, М. Цатадзе; 29. 07(11. 08). 1906, с. Щитники Брест-Литов. пов., нині Брест. обл., Білорусь — кін. червня 1944, м. Саґан, Німеч­чина, нині Жаґань, Польща) — публіцист, критик, історик, етно­граф, фольклорист. Закін. Брест. приватну рос. гімназію (1926), навч. у Вілен. університеті (нині Вільнюс, 1926–30). Як спів­роб. львів. Архіву історії унії (1930–33) досліджував Поліс­ся, Волинь, Холмщину і Під­ляш­шя, збирав фольклор на Поліс­сі та Волині, ви­вчав укр. гравюру доби бароко й стародавні мапи України. Вів активну журналіст. діяльність, друкував роз­відки в числен. укр. і польс. ви­да­н­нях. Спів­ред. варшав. літ. часопису «Ми» (1938–39) і «Бібліотеки українського державника», ред. «Трибуни молодих» при париз. ж. «Тризуб», один із засн. видавництва «Варяг», спів­роб. Укр. наук. ін­ституту у Варшаві. Від 1940 викладав історію в Укр. гімназії у Холмі. Під час 2-ї світової вій­ни був кер. укр. від­ділу радіо­станції в Бєлгороді (РФ), спів­працював із берлін. г. «Нова доба», потім — спів­роб. культур. від­ділу Укр. центр. комітету у Львові. Вступив добровольцем до дивізії «Галичина», однак незабаром захворів і помер у шпиталі. Оспівував і популяризував рідне Поліс­ся, зокрема писав про приспану укр. душу поліщука, його комплекс нац. меншовартості, золоту добу укр. історії Поліс­ся — Галиц.-Волин. князівство. У часописі «Ми» опублікував рец. на літ., істор. й політ. твори Д. Чижевського, У. Самчука, В. Січинського, В. Кучабського, А. Ос­сендовського, І. Коровицького, Ю. Липи, Д. Віконської та ін. Був першим істориком укр. руху на Поліс­сі, написав історію УНР, що не збереглася. Спираючись на історіософ. ідеї В. Липинського, під­готував і видав книгу з укр. «націології» — «Вільний нарід» (Варшава, 1937).

Завантажити статтю