Олійник Олексій Прокопович
ОЛІ́ЙНИК Олексій Прокопович (01(14). 03. 1914, с. Іванівка, нині Дніпров. р-ну Дніпроп. обл. — 11. 11. 1977, Київ) — скульптор, педагог. Чоловік Н. Волкової, батько Н. Григорової та М. Олійника, дід Олексія та Федора Григорових. Сталінcька премія (1951) за створення памʼятника Т. Шевченку в м. Палермо (Канада). Заслужений діяч мистецтв України (1962). Народний художник УРСР (1963). Член СХУ (1947). Учасник 2-ї світової війни. Державні нагороди. Закін. живопис. (1934) та скульптур. (1937; викл. О. Жирадков) відділ. Дніпроп. худож. училища, Київ. худож. інститут (1947; викл. М. Гельман, М. Лисенко, Л. Шервуд). Відтоді працював у ньому: від 1960 — проф., 1961–63 — завідувач кафедри скульптури, 1963–65 — ректор, 1965–66 — керівник навч.-твор. майстерні на скульптур. ф-ті. Основні галузі — монум., мемор. і станк. скульптура, медальєрне мистецтво. Успадкувавши кращі досягнення монум. школи М. Лисенка, О. створив низку високопрофес., емоц. за пластичним вираженням творів, зокрема докум. портрети робітників та селян, багатофігурні памʼятники, присвяч. подіям 2-ї світової війни. Учасник всеукр. та всесоюз. мистецьких виставок від 1947. Персон. — посмертна в Києві (2002). Деякі роботи зберігаються в НХМ України, Нац. музеї Т. Шевченка, Нац. музеї історії України, Дирекції худож. виставок НСХУ, Музеї театр., муз. та кіномистецтва України (усі — Київ), Нац. істор.-етногр. заповіднику «Переяслав» (Київ. обл.), Львів. галереї мистецтв, Горлів. (Донец. обл.), Дніпроп., Донец., Луган., Сімфероп. (АР Крим), Сум., Харків. ХМ, Борщів. (Терноп. обл.), Житомир., Кіровогр., Лубен. (Полтав. обл.), Маріуп. (Донец. обл.), Ставищан. (Київ. обл.), Уман. (Черкас. обл.), Хмельн., Чернів. краєзн. музеях, Великосорочин. літ.-мемор. музеї М. Гоголя (Полтав. обл.), Воронцов. палаці (м. Алупка, АР Крим).
Додаткові відомості
- Основні твори
- композиції — «Партизани на відпочинку» на тер. Нац. академії образотвор. мистецтва та архітектури в Києві (1947), «Трагедія Трипілля» в с. Трипілля Обухів. р-ну Київ. обл. (1957), «Козацький дозор» (1972); портрети — «Сталевар І. Невчас», «Сталевар П. Кочетков» (обидва — 1949), «Герой Соціалістичної Праці Л. Водолага» (1951), «Кадровий робітник заводу “Арсенал” С. Струтинський» (1955), «Викладач Дніпропетровського художнього технікуму М. Панін» (1957), «Академік Б. Букреєв» (1959), «Художник К. Єлева» (1967), «Письменник Іван Ле» (1974), «Г. Сковорода», «Заслужений художник України П. Сльота» (обидва — 1976), «М. Гоголь» (1977); пам’ятники (усі — співавт.) — воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, у с. Медвин Богуслав. (нині Білоцерк.) р-ну Київ. обл. (1970) та смт Козелець Черніг. обл. (1973), С. Корольову в Житомирі (1971); мемор. комплекс жертвам фашизму в с. Кортеліси Ратнів. (нині Ковел.) р-ну Волин. обл. (1980, співавт.).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
