ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Окупація

ОКУПА́ЦІЯ У міжнар. праві терміном «О.» (лат. occupatio, від occupо – загарбую, оволодіваю) позначають тимчас. зайняття ЗС однієї держави або коаліції держав міжнародно визнаної тер. ін. держави або низки держав. Різні аспекти режиму О. врегульовано 4-ю Гааз. конвенцією 1907 (див. Гаазькі конвенції про закони та звичаї вій­ни 1899 і 1907), Женев. конвенцією про захист цивіл. насел. під час вій­ни 1949, Гааз. конвенцією про захист культур. цінностей на випадок зброй. конфлікту 1954, а також деякими ін. документами ООН. За приписами 4-ї Гааз. конвенції О. розпочинається зі встановлення фактич. конт­ролю над окупов. тер. і утворенням окупац. адміністрації (військ. або цивіл.), а припиняється з моменту втрати фактич. контролю над цією територією. Ідеологія (концепція) статусу О., формалізована у деяких положеннях міжнар. документів, нині є застарілою та сумнівною щодо дотримання принципу справедливості й потребує критич. переосмислення. Напр., окупац. війська та їхня адміністрація мають право стягувати на свою користь установлені податки, хоча й із зобо­в’язанням покривати з них управлін. витрати; встановлювати реквізицію та контрибуцію для своїх потреб; вимагати від насел. беззапереч. підкорення та неучасті у ворожих діях.

Підхід до режиму О. має бути диференційов. за концептуально різними форматами. О., пов’я­за­на з актом загарбниц. агресії, відповідно до резолюції 3314 (ХХІХ) ГА ООН від 14 грудня 1974 і статей 8–1 Рим. статуту Міжнар. кримінал. суду 1998 є злочином агресії (захоплення військами РФ в Україні тер. Криму і частини тер. Донбасу в 2014–15). Стосовно такої О. не можуть діяти жодні заборони щодо будь-яких форм опору загарбнику з боку насел. окупов. території. Всебіч. опір агресору та утвореній ним колабораціоніст. адміністрації – природнє право будь-якого народу. За Конституцією України (статті 17, 65) такий опір (захист Віт­чизни, суверенітету, незалежності та територ. цілісності України) – справа всього українського народу та обо­в’язок кожного громадянина України. Ін. різновиди О. – відплата агресору за розв’язану ним вій­ну (тер. Німеччини після 2-ї світової вій­ни було поділено на 4 окупац. зони, які вважали такими до утворення 1949 ФРН і НДР – міжнародно визнаних держав нім. народу); та О. з метою ліквідації правлячого у державі режиму або відторгнення частини тер. держави для захисту насел. від ідеол., реліг., етніч. геноциду тощо (О. Сх. Пакистану індій. військами 1971 з проголошенням республіки Банґладеш; О. тер. Камбоджі в’єтнам. військами 1978–79 з метою усунення режиму «червоних кхмерів»). Останній вид О. з огляду на її мету іноді називають гуманітар. воєн. інтервенцією, однак таку акцію необхідно відрізняти від воєн. гуманітар. операції, яку здійснюють переважно на підставі мандату ООН, але вона спрямов. на примушення до миру без О. тер. (операція «Бірюза» ЗС Франції в Руанді 1999).

Згідно з положеннями міжнар. документів окупац. війська зобо­в’язані: поважати осн. права людини і права, визначені міжнар. нормами з гуманітар. питань; вживати заходів для впорядкування госп. і громад. життя на захопленій тер.; зберігати дію законів цивіл. права щодо особистих і майнових прав, кримінал. законодавства за вчинення заг. злочинів тощо. За окупац. владою визнано право посилити кримінал. покарання або ввести свої закони для забезпечення безпеки її військ, майна і комунікацій (стосується лише 2-х останніх із наведених форматів О.). Міжнар.-правові акти передбачають право насел. окупов. тер. зберігати вірність своїй країні; забороняють окупанту вимагати від насел. актив. сприяння своїм військ. операціям; здійснювати акти колектив. покарання та вигнання насел. з місць проживання; брати у заручники тощо. Порушення окупантом визнаних норм міжнар. права щодо О. є підставою для матеріал., морал. або кримінал. відповідальності винних осіб за вчинення воєн. злочинів. Якщо О. є наслідком загарбниц. вій­ни, тобто «злочину агресії», то кримінал. відповідальність може настати не лише за порушення законів та звичаїв вій­ни, а й за злочини проти миру і людства (Нюрнберзький процес 1945–46, Токій. процес 1946–48).

У міжнар.-правовій доктрині немає однозначності у визначенні самого факту або стану О. країни (частини її тер.). Факт О. вважають міжнародно визнаним, якщо вона відбулася внаслідок: загарбниц. агресії, яку такою визначено Резолюцією ООН (О. 2014 військами РФ Крим. п-ова – міжнародно визнаної тер. України); мандату Ради Безпеки ООН (антиталіб. О. Афганістану від 2001); спіл. воєн. акції договірно оформленого блоку держав (О. Ґренади військами блоку Організації амер. держав 1983, Чехословаччини військами країн Варшавського договору 1968 тощо); двосторон. угоди між владою держави, що вводить до країни окупац. війсь­ка, і владою держави, на тер. якої вводять окупац. війська (О. Ірану військами Великої Британії та СРСР 1941–46, короткочасна О. військами СРСР Болгарії 1944–46 та Румунії 1944–47); визнання і підтримання О. знач. кількістю держав (неусталена коаліція із 49-ти держав, що дали згоду на участь у вторгненні та О. Іраку 2003 без рішення Ради Безпеки ООН). За межами вказаного переліку має місце інша ситуація – відсутність міжнар. визнання О., коли одна зі сторін воєн. конфлікту наполягає на факті О. частини своєї тер., а інша сторона факт захоплення такої тер. не визнає як О. Так, Японія вважає низку Курил. о-вів окупов. військами СРСР 1945, тому вимагає від РФ їхнього повернення. Проте СРСР не визнавав і нині РФ не визнає факту О. цієї території.

Внаслідок воєн. агресії РФ проти України 2014–15 частина її тер. (АР Крим та окремі р-ни Донбасу) була окупована РФ. Факт цієї О. визнано ООН (Резолюції ГА ООН від 27 березня 2014 № 68/262; від 19 грудня 2016 № 71/205; від 19 грудня 2017 № 72/190). У поперед. Звіті Канцелярії Прокурора Міжнар. кримінал. суду (2016) зазначено, що О. Криму почалася не пізніше 26 лютого 2014 і є такою, що продовжується і після 18 березня 2014 (дата оголошення результатів т. зв. крим. референдуму від 16 березня 2014 про возз’єднання Криму з РФ, проведення якого Рішенням Конституц. Суду України від 14 березня 2014 № 2-рп/2014 визнано неконституційним), а встановлення початк. причини саме факту правомірності зброй. інтервенції агресора, що потягнула за собою О., не потрібно (пункт 158). О. Крим. п-ова певною мірою сприяла Угода між Україною та РФ з питань перебування Чорномор. флоту РФ на території України від 21 квітня 2010, яку укладено Президентом України В. Януковичем і ратифіковано ВР України усупереч Конституції України (зокрема статті 17 та пункту 14 її Перехідних положень). На політ. і законодав. рівнях (у законах та ін. актах ВР, Президента КМ України) захоплення РФ АР Крим та воєннні дій, що тривають на території України від 2014, визначені як вій­на, воєнна агресія, воєнне вторг­нення, збройна агресія, О., захоплення окупац. силами.

Літ.: Макаров І. М. Поняття і зміст режиму окупації у міжнародному праві // Наук. вісн. Міжнар. гуманітар. університету. 2012. № 3; Шишкін В. Деякі аспекти ціннісного виміру державоустановчих положень Конституції України // Заг.-теор. правознавство, верховенство права та Україна: Зб. наук. статей. К., 2013; Задорожній О. В. Анексія Криму – міжнародний злочин. К., 2015; Заєць С. Полуостров страха: Хроника оккупации и нарушения прав человека в Крыму. К., 2015; R. Geiss. Russia’s Annexation of Crimea: The Mills of International Law Grind Slowly but They Do Grind // Intern. Law Studies. 2015. Vol. 91; Шишкін В. Конституційні зобов’язання носіїв державної влади щодо реагування на акти воєнної агресії // Конституція і конституц. зміни в Україні: Зб., присвяч. пам’яті В. Мусіяки. К., 2020.

В. І. Шишкін

Рекомендована література

  1. Макаров І. М. Поняття і зміст режиму окупації у міжнародному праві // Наук. вісн. Міжнар. гуманітар. університету. 2012. № 3;Google Scholar
  2. Шишкін В. Деякі аспекти ціннісного виміру державоустановчих положень Конституції України // Заг.-теор. правознавство, верховенство права та Україна: Зб. наук. статей. К., 2013;Google Scholar
  3. Задорожній О. В. Анексія Криму – міжнародний злочин. К., 2015;Google Scholar
  4. Заєць С. Полуостров страха: Хроника оккупации и нарушения прав человека в Крыму. К., 2015;Google Scholar
  5. R. Geiss. Russia’s Annexation of Crimea: The Mills of International Law Grind Slowly but They Do Grind // Intern. Law Studies. 2015. Vol. 91;Google Scholar
  6. Шишкін В. Конституційні зобов’язання носіїв державної влади щодо реагування на акти воєнної агресії // Конституція і конституц. зміни в Україні: Зб., присвяч. пам’яті В. Мусіяки. К., 2020.Google Scholar

Фотоілюстрації

Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Окупація / В. І. Шишкін // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-76770

Тип публікації:

Енциклопедична стаття

Том ЕСУ:

24-й

Дата виходу друком тому:

2022

Дата останньої редакції статті:

2022

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Військо і зброя

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

76770

Кількість переглядів цього року:

10

Схожі статті

Бойова підготовка
Військо і зброя  | Том 3 | 2004
В. В. Стрижевський
Дарницький табір військовополонених
Військо і зброя  | Том 7 | 2023
М. В. Коваль

Нагору