Осипович Наум Маркович

ОСИПО́ВИЧ Наум Маркович (12. 01. 1870, м. Очаків Одес. пов. Херсон. губ., нині Микол. р-ну Микол. обл. — 07. 10. 1937, Одеса) — письменник, історик. Після закінчення 6-клас. училища (1885) переїхав до Одеси, де готувався до вступу в Новорос. університет. 1886 став чл. організації «Народна воля», працював на заводі. У цьому ж році заарешт., після 3-х р. в’язниці засланий на Колиму (РФ), де 2 р. провів разом із В. Богоразом і В. Іохельсоном (усього в ув’язненні й на засланнях перебував 18 р.). 1900 за дорученням Товариства для поширення освіти між євреями в Росії досліджував ступінь грамотності євр. населення Бессараб. губ. Результатом цієї роботи стали перші нариси О. — «В черте оседлости», на­друк. у ж. «Восход» (1902, № 12; написане до того оповідання «За что?» було вилучене цензурою із січн. номера цього часопису за 1902). Із цих публікацій розпочалася його літ. діяльність та спів­праця із числен. період. вид. (іноді під псевд. Макар) — «Еврейский мир», «Еврейская неделя», «Новый восход» тощо. 1910–12 жив у Швейцарії, де закін. Вищу школу соц. наук (1912). У 1913–18 — ред. журналу для дітей «Колосья» (Одеса), 1919–26 — голова правління Пд. товариства письменників. У С.-Пе­тербурзі 2-ма вид. вийшло зібр. творів О. у 4-х т. (1910–12; 4-е вид. у 3-х т. — Миколаїв, 1931), також опубл. зб. оповідань «В забытом краю» (1911), «По чужой дороге» (1917), «Похищение Зоси», «Провокатор» (обидві — 1926), «Пахари» (1934) тощо. Перші його твори (у дусі т. зв. народниц. белетристики) про життя засланців у важких заполяр. умовах, пройняті почуттям любові до природи та людей, відзначені лірич. психологізмом і точністю побут. замальовок («Дамка», «Средь шумного бала», «Homo sum» та ін.), отримали схвал. відгуки критики. Зазвичай, місце дії у них — рев. підпілля, в’язниця, заслання, домінують життя і побут євреїв Пд. Росії («У воды», «Книга», «Философия Зелика Кнака» та ін.), також певним чином торкається теми євр. погромів, зокрема під час рев. подій 1905 («За что?», «Охота», «Фейгеле», «Семья Арона Рабиновича», «Поверил», «На военном совете» та ін.), беззахисності євр. мас, героїзму євр. рев. молоді та її чужості рос. нар. середовищу («Поверил»). О. іноді використовує нар. легенди для пробудження нац. самосвідомості й заклику євр. народу до боротьби й помсти ворогам («Арфа Гетана»). У романі «Натан Маймон» (ін. назва — «Логика»; 1912) описав життя безхат. євр. інтелігентів, які перебували одночасно під впливом «толстовства» і рев. ідей. У худож. плані виокремлюється його повість з автобіогр. вкрапленнями «У воды» (1912) — про життя чорномор. євреїв-рибалок. Як історик досліджував рев. рух поч. 20 ст. на Пд. України. Його праці написані на основі багатьох раніше невідомих архів. джерел. Однак автор часто застосовував напівбелетристич. стиль викладу, на досить низькому археогр. рівні публікував джерела. О. — фахівець з історії діяльності цар. охранки в Одесі, зокрема провокаторів (1917–22 очолював комісію з розкриття псевдонімів секрет. співробітників, провокаторів доби царизму). У 1920-х рр. був одним із провід. діячів Одес. відділ. товариства колиш. каторжан та засланців і ред. його друк. органу — ж. «Кандальный звон».

Завантажити статтю